ЗАСНОВАНО 21 ГРУДНЯ 2015 РОКУ
Курс валют
Курс USD по данным Национального Банка Украины Курс EUR по данным Национального Банка Украины

126


18 листопада. 365 днів. Наша історія. Як українські терористи стали героями

18 листопада 1935 року розпочався Варшавський процес над членами ОУН. Їх звинуватили у вбивстві міністра внутрішніх справ Польщі і засудили до смерті, але вони перетворили суд на трибуну і здобули чимало симпатиків.

Фото "Історичної правди", Вікіпедії, UkrMap, Ilustrowany Kalendarz Słowa Pomorskiego, DT.UA. Колаж Євгена Брижа

Мрії Пілсудського про Польщу "від моря до моря" і спротив українців

Броніслав Перацький був міністром внутрішніх справ Польщі у у 1931—1934 роках. На той час поляки мали незалежну державу, на чолі котрої стояв прем'єр-міністр "Комендант" Юзеф Пілсудський - військовий і політичний діяч, який навчався, до речі в Харківському університеті за Російської імперії. У молоді роки боровся за незалежність Польщі - і терактами, і грабунками банків, і легальними способами - а потім воював і проти Західно-Української народної республіки, і проти росіян, змусив Петлюру поступитися Галичиною в обмін на допомогу проти "червоних", потім вів переговори з більшовиками про поділ України. Його метою було відродження Польщі "від моря до моря" (від Балтійського до Чорного) - ніби старої Речі Посполитої.

Західноукраїнські землі у складі Польщі та сусідніх держав. Фото pidru4nik.com

Коли він став прем'єр-міністром унаслідок організованого ним же державного перевороту в 1926 році, то проводив жорстку політику з утвердження польської влади, в тому числі і на українських землях.

Боротьба українців та "Пацифікація"

Соратник Пілсудського Броніслав Перацький брав участь у боях із українцями ще в часи так званого "Листопадового чину" - українського повстання на Галичині восени 1918 року, внаслідок чого утворилася Західно-Українська народна республіка. Потім, коли поляки пішли війною на цю державу, Перацький брав участь у бойових діях. Зрештою, Західна Україна таки відійшла до Польщі.

Він підтримав переворот і прихід до влади Пілсудського, отримав свої високі посади, сприяв режимові і боротьбі проти українського руху. Українці зазнавали утисків - і в навчанні, і в прийомі на роботу, і в побутовому житті. Попри те, що Західна Україна була передана Польщі Лігою Націй на умовах автономії, ця автономія не дотримувалася - репресувалися українські політики, не фінансувалася освіта, навіть сама назва "Галичина" була замінена на "Східну Малопольщу". Проти українців організовувалися й силові акції - як проти підпільників, так і проти "мирного" населення. Хоча з "легальними" політиками і представниками церкви були спроби порозумітися.

Броніслав Перацький - міністр внутрішніх справ Польщі. Фото Ilustrowany Kalendarz Słowa Pomorskiego, Toruń 1932

Молоді ж українські націоналісти у Польщі на утиски реагували прогнозовано - акціями саботажу, залякування поляків. Серед місцевих зростала ненависть до поляків, тим більше, що найкращі землі в і без того перенаселеному аграрному краї роздавалися польським "осадникам".

Зрештою, Пілсудському це набридло - і до Східної Галичини у вересні 1930 року рушили війська і поліція. Вони не воювали, а руйнували господарства, карали активістів і простих мешканців, удавалися до грабунків, гвалтувань жінок, здійснювали наругу над символами й мовою, закривали школи й українські установи. Було заарештовано кілька тисяч українців, семеро загинули. Плюс поляки вимагали контрибуції від місцевого населення для армії та поліції. Це називалося операцією "Пацифікація", тобто умиротворення. Керував нею якраз Броніслав Перацький.

Погромлена польськими жандармами під час Пацифікації читальня "Просвіти", с.Княгиничі, Рогатинського повіту

Під час поліційних експедицій у трьох воєводствах Галичини було проведено понад п'ять тисяч брутальних обшуків, численні арешти активістів українських організацій та установ, здійснювалось побиття і знущання над місцевими українськими селянами, учителями, священиками (сім осіб загинуло). У багатьох громадах було ліквідовано осередки організацій "Пласт", "Луг", "Сокіл", філій "Просвіти", кооперативів. Репресії, тиск влади на українське громадянство спричинилися до зменшення українського представництва у парламенті. Українці Галичини здобули у сеймі 20 місць, у сенаті - чотири. Українські посли і сенатори звернулися до Ліги Націй із проханням дослідити дії каральних відділів під час пацифікації і змусити Польщу виконати свої міжнародні зобов'язання щодо українців Галичини. Рада Ліги Націй створила комітет для вивчення ситуації на західноукраїнських землях. У січні 1932 року на спеціальному засіданні ради ухвалили рішення, яке засуджувало дії польського уряду щодо українського населення

- пише Д.О.Свідник у статті "Український тероризм" в газеті "Поступ".

Націоналісти, які об'єднувалися навколо Євгена Коновальця, очільника ОУН, реагували на це посиленням боротьби. Посилилася збройна відсіч, зросла кількість терактів. Коли крайовим провідником ОУН на західноукраїнських землях став Степан Бандера, його методи стали ще більш жорсткими - аж до убивств, "атентатів". У Польщі він був у розшуку як злочинець і терорист.

У відповідь на це Броніслав Перацький, який тоді вже був міністром внутрішніх справ, провадив погроми українського населення на Лемківщині, Волині та Поліссі у 1931—1932 роках.

Рішення про вбивство Перацького і його втілення

Зрештою, всередині ОУН, імовірно, визріло рішення убити ненависного міністра, стратити за злочини проти українців. Розробили проект "атентату" десь у квітні 1933 року. Його автор - Роман Шухевич.

Вивчали особистість міністра, його звички, вибирали спосіб виконання вироку, підшукували виконавця. Знайти його взявся особисто Степан Бандера, тоді керівник крайової екзекутиви ОУН. Був оголошений своєрідний "конкурс". З трьох "фіналістів" Бандера вибрав Григорія Мацейка. Одночасно тривала підготовка на місці. Протягом осені 1933 року Микола Лебідь у Варшаві вивчав графік міністра. Навесні 1934 року до нього приєдналася Дарія Гнатківська. Саме Лебідь розповів Мацейкові про звичку міністра щодня обідати в "Товариському клубі". У Мацейка була при собі "саморобна" бомба. Її виготовили у підпільній лабораторії ОУН в Кракові, якою керував Ярослав Карпинець. Правда, бомба не вибухнула через технічні причини, тому Мацейко, щоб виконати завдання, скористався пістолетом

- пише Олеся Ісаюк у статті "Убивство Броніслава Перацького" у "Дзеркалі тижня".

Григорій Мацейко - убивця Броніслава Перацького і член ОУН

Мацейкові потім удалося врятуватися (хоча він і мав виконати роль "смертника"), виїхати за кордон і решту життя прожити в Південній Америці. Перацький після його трьох пострілів загинув 15 червня 1934 року, через дві години після замаху, так і не прийшовши до тями. Ховали його з почестями.

Поховання Перацького у Варшаві. Фото DT.UA

Убивство, як привід до розправи

Щоправда, перші версії вбивства ОУН усе ж не стосувалися. Підозрювали внутрішню опозицію, праві польські партії. Саме проти них тоді відбулися спонтанні мітинги, саме на них покладали провину.

Зараз зустрічаються версії про те, що Перацького вбили його політичні конкуренти, бо це б давало їм привід просунутися кар'єрними сходами, розпочавши процеси проти українських націоналістів. І дійсно, через два дні після вбивства Перацького, 17 червня 1934 року, президент ІІ Речі Посполитої, Ігнатій Мосціцький видав указ про створення місць ізоляції для осіб, які можуть порушувати безпеку, спокій і громадський порядок. Більшість політв’язнів становили українці, учасники національно-визвольного руху, і утримували їх у нелюдських умовах - заборонялося спілкуватися, щб ув'язнені не лягали, підлогу поливали водою тощо.

Найцікавіше в усій цій історії те, що Перацького було вбито 15 червня, а 14 червня Бандеру та ще кількох його соратників, замішаних у плануванні вбивства, було заарештовано при спробі перетину польсько-чеського кордону. А Мацейка, приміром, не чіпали, хоча він не був провідним членом ОУН, але поліція про нього знала...

Спершу польська поліція не надала значення ролі ОУН у вбивстві міністра. Наштовхнули на гарну ідею поляків два факти.

Невдовзі після вбивства Перацького жертвами терактів стали директор Львівської української академічної гімназії Іван Бабій та студент Яків Бачинський. Перший був відомий своєю співпрацею з польською владою, другого вважали агентом польської поліції. Обоє вони були вбиті з того самого пістолета, що й Пєрацький

- пише Петро Кралюк, доктор філософських наук, у газеті "День".

Другий факт - віднайдення так званого "архіву Сеника" - це тисячі (!) документів, особові справи членів організації, фінансові звіти, навіть звіти про грошову допомогу від уряду Литви. Ці документи нібито дозволили заарештувати 62 членів ОУН.

Такі оголошення висіли по всій Галичині. Спроба стимулювати видачу "злочинців з ОУН" грошима не була успішною. Фото "Історична правда"

Зараз, до речі, архіву Сеника не існує, він зник під час війни, що теж наштовхує на роздуми.

Документи ОУН зберігалися в різних державах і в різних сховищах. Доступ до них мали Омелян Сеник, що відповідав за збереження архіву, та Ярослав Барановський, референт зв’язку зі західноукраїнськими землями. Деяка частина архіву знаходилася у Празі. Чеська поліція восени 1933 року ніби провела обшуки у О. Сеника, Я. Барановського та інших діячів ОУН і вилучила в них якісь організаційні документи. Вдруге такий обшук вона провела десь через рік

- пише далі Петро Кралюк.

І ставить слушне питання: яким чином архів з Чехословаччини міг бути переданий поліції Польщі, з якою тоді були вкрай напружені стосунки і навіть територіальні суперечки? Доктор Кралюк доходить висновку, що в середовищі ОУН був польський агент, який і "здав" націоналістів. Пішли затримання, арешти й допити усіх, причетних до керівної ланки ОУН. Для поляків це був хороший привід, аби почати переслідування українців. Про концтабір ми вже писали, про супротивників Перацького у кар'єрному просуванні - теж, тому 18 листопада 1935 року почався так званий Варшавський процес - суд над тими, хто був провідниками ОУН і, як вважала поліція, причетними до убивства.

Суд як трибуна і засіб пропаганди

Зрештою, чи винні були ОУНівці у вбивстві, чи ні - але свою участь вони визнали. Так або інакше їх би засудили, але з визнанням вони отримували такий необхідний для них пропагандистський ефект.

За справою вбивства Перацького було порушено кримінальну справу та затримано 12 підозрюваних членів ОУН. Закінчилася справа двомісячним Варшавським процесом 1935—1936, який отримав міжнародний резонанс. Як і в інших своїх судових процесах, ОУН використало всеосяжне висвітлення Варшавського процесу в польській та міжнародній пресі для власної пропаганди та інформування громадськості щодо своєї діяльності.

Пропагандистський плакат ОУН з портретами членів організації, які проходили обвинуваченими на Варшавському процесі

Ось що було з'ясовано на суді у Варшаві 1935 року (самі матеріли, до речі, теж втрачені, хоча їх і було 25 томів):

Степан Бандера як Крайовий провідник ОУН дав наказ убити міністра Перацького і керував цілою акцією атентату; Микола Лебедь технічно підготовив ґрунт у Варшаві для виконання атентату; Дарія Гнатківська була помічницею Лебедеві в його роботі; Ярослав Карпинець виготовив бомбу, яка мала вбити Пєрацького; Микола Климишин помагав Карпинцеві у виготовленні бомби доставою потрібного матеріялу; інженер Богдан Підгайний сконтактував Мацейка, вбивника Пєрацького, з Бандерою, дав Мацейкові револьвер і тримав контакт з Лебедем під час підготови атентату; Іван Малюца пересилав Лебедеві гроші під час його перебування у Варшаві й опісля приготовив для Мацейка місця для переховування; Яків Чорній переночував у себе Мацейка, коли той утікав з Варшави після вбивства Пєрацького; Євген Качмарський помагав Мацейкові у Львові ховатися; Роман Мигаль утримував зв'язок Мацейка з Малюцою; Катерина Зарицька і мґр. Ярослав Рак помогли Мацейкові втекти через кордон до Чехо-Словаччини. Вони усі були засуджені до смертної кари (заміненої на довічне ув'язнення) та тривалих строків.

Цей процес підсудні, свідки і їхні адвокати використали для пропаганди ідей ОУН.

На них (мається на увазі не лише Варшавський, але й пізніший Львівський процеси - авт.) судили не безпосередніх виконавців атентатів, а керівних членів ОУН, які мали до них певне відношення. Принаймні польська влада свідомо йшла на те, щоб організувати таку собі "виставу", на якій би можна було затаврувати українських націоналістів. Тому ці процеси відбувалися максимально публічно, із залученням численних представників преси

- пише Петро Кралюк у згадуваній статті.

Усі підсудні, окрім одного, відмовилися відповідати польською мовою, так само поводилися свідки. Українські адвокати, котрі захищали підсудних, пізніше отримали подяку за "труд і жертовність у захисті української молоді". Про процес писали усі польські газети і навіть міжнародна преса.

Варшавський тижневик "Вядомосці Літерацкє" ч.5 від 15 грудня 1935 року надрукував репортаж політика Ксаверія Прушинського, в якому той аналізує причини популярності ОУН серед українців.

Процес проти українських терористів, що ведеться вже більше трьох тижнів і потроху змінює своє обличчя, яке ми бачили на початку розправи... Тепер ось, замість "типів з похмурим виглядом", - бачимо двох дівчат і кількох хлопців, молодих, і навіть молодесеньких, що дивляться нам в очі сміливо і ясно. "Спідлоба", як писала преса, не дивиться ні Гнатківська, ні Лебідь, ні той 26-річний керівник революційної Екзекутиви та її Трибуналу, студент, "що з'їхав із глузду" - політехнік Бандера, якому хіба повіримо на слово, що його шукали під чотирма псевдонімами бойовика. Дивно, що можна цілими місяцями полювати на ближнього, як на звіра, а після цього дивитися так ясно в очі цілому світу. За параграфами, які зачитав прокурор, чекає на них, мабуть, смерть. У кращому випадку, якщо не кінець життя, то кінець щойно розпочатої молодості, ще тої, яка не перешуміла. Уже тепер повинна б увійти в жили цих людей мертвотність, завмирання і тяжкі довгі роки в'язниці. Але у них цього немає. Ті люди вбили – бажаючи служити справі свого народу. Ми не думаємо, що в той спосіб вони служили їй добре. Успішно служать вони їй щойно тепер: три чверті польської преси, що впродовж сімнадцяти літ не хотіли знати слова "український", впродовж оцих трьох тижнів навчилися цього слова і вже його не забудуть. А люди, що не писали інакше, як про "гайдамаків", сьогодні соромляться того глупого баналу про "понурий вигляд" цих людей. 17 літ товкмачили нам, що поширювання, навіть при вживанні насильства, на окраїнах польської мови є рівнозначним із поширенням польськості, прищепленням любові до Польщі. Тут ось ці люди, хоч знають польську мову, не хочуть говорити по-польськи. Їхня ненависть до польської держави, польського міністра, публіциста й поліциста поширилася на польську мову. Вчили нас, що ціла та "Україна" є штучним творивом, яке зникне з останніми слідами австрійської держави, якої твором вона була. А тим часом - оце та "Україна" своєю ненавистю до нас бухає сьогодні сильніше, як за тих давніх, неспокійних часів, коли то Січинський вбив був намісника Потоцького... Це мусіло бути щось важливе, коли уклад взаємин двох сусідніх народів і роль держави зуміли знищити в цих людей захоплення молодістю і життям, і замість того зродити думку про вбивання та про самопожертву...

- писали у виданні.

...Вирок був зачитаний 13 січня 1936 року - за українською традицією, під вечір Нового року.

Степан Бандера (26 років), Микола Лебідь (25 років) і Ярослав Карпинець (30 років) були засуджені до смертної кари, заміненої у зв’язку з амністією на довічне ув’язнення, Микола Климишин (26 років) і Богдан Підгайний (31 рік) – на довічне ув’язнення, Дарія Гнатківська (23 роки) – до 18, Іван Малюца (25 років), Роман Мигаль (24 роки) і Яків Чорній (28 років) – 12, Катерина Зарицька (21 рік) – 8, Ярослав Рак (27 років) і Євген Качмарський (25 років) – до 7 років ув’язнення.

А в 1939 році Польщі не стало - її поділили сусіди СРСР та Німеччина, розпочавши тим самим Другу світову війну. Ті з ОУНівців, хто вижив, вийшли з тюрем і продовжили боротьбу.

календар, Бандера, Варшавський процес, Перацький

За темою:

  • 365 днів. Наша історія. 7 грудня. Перший гол в єврокубках найкращого українського футболіста. 15 фактів про життя Шевченка
  • 365 днів. Наша історія. 6 грудня. Як на теперішньому Майдані Незалежності була похована Київська Русь. 776 років тому монголи знищили Київ
  • 365 днів. Наша історія. Як Україна втратила третій у світі ядерний арсенал під невиконані обіцянки захисту
  • Топ-5 за тиждень :