Василь Голуб: "Не люблю грати в житті. Треба бути таким, яким тебе батьки народили"

Кореспондент Poltava365.com поспілкувалася із народним артистом, актором театру імені Гоголя Василем Голубом, який нещодавно відзначив своє 70-річчя. Говорили одразу після закінчення суперпопулярної вистави "Остання любов гетьмана" (звісно, що у залі не було вільних місць).

Про гетьмана Мазепу

- Пане Василю, у травні буде урочисте відкриття пам'ятника Іванові Мазепі в Полтаві. Як ви особисто оцінюєте цю історичну постать, адже граєте його у п'єсі "Остання любов гетьмана"? Власне, цікавить, чи не занадто він у вас позитивний?

- Мабуть, це перший в Україні випадок, коли Мазепу висвітлюють позитивно. Я читав поему Пушкіна "Полтава", де Мазепа – зрадник, преданий анафемі. Тим більше у нашій виставі не висвітлюється Мазепа як гетьман і воєначальник, а як закоханий, як людина. Думаю, далі про нього ще напишуть багато хорошого, про нього в різних іпостасях.

- Ви прийдете на відкриття пам'ятника Мазепі?

- Не просто прийду, я буду читати його вірш, який дійшов до наших днів. Ось він:

"Всі покою щиро прагнуть, 

А не в один гуж тягнуть, 

Той направо, той наліво, 

А всі браття, тото диво! 

Нема ж любові, нема ж згоди 

Од Жовтої взявши Води; 

През незгоду всі пропали, 

Самі себе звоювали. 

Ей, братиша, пора знати, 

Що не всім нам панувати, 

Не всім дано всеє знати 

І речами керувати!.."

- Дуже перегукується з сучасністю.

-Так. Оце бачте, чого такий резонанс – у Полтаві, скрізь. Цю виставу ("Останню любов гетьмана" – прим. авт.) подивитися до нас приїжджали з Києва, скоро веземо її у Херсон, Миколаїв.

- Я не знала про цей вірш Мазепи. Знала, що залишилася, як літературна пам'ятка, його переписка з Мотрею Кочубей.

- Ну так, листи такі сентиментальні, наївні…

- А ви сам – романтик чи любите більш брутальних персонажів? Дивлячись виставу "Остання любов гетьмана" мені здавалося, що ви більш переконливий у ролі гетьмана, а не коханця. Ви так обережно цілували героїню Мотрі…

- Я боявся педофілії… (сміється). Ні, я міг би так її вхопити, що…  Якби я був молодий, я би грав по-іншому.

- Чому, на вашу думку, Мазепа звабив Мотрю?

- Ви знаєте, мені здається, що це вона його звабила. Перспективи з ним їй були потрібні.

- Може бути. Але, може, з ним було також цікаво?

- Можливо. Вона ж, бачите, справді багато читала, хотіла романтики, хотіла перевірити, чи в житті так, як у книжках. Якби вона пожила з ним пару років, вона б розчарувалася.

- А ваша дружина на скільки років молодша вас?

- На 25.

- О!

- Вона хворіє дуже… Важко мені з нею, але раз нас Бог звів, треба бути. А з першою дружиною я 40 років прожив, вона померла. Один син у мене залишився, живе зараз на західній Україні, звідки родом перша жінка.

Я вам більше скажу. В мене жінка звалася Мотря і назвали її на честь цієї Мазепинської Мотрі. Жили вони недалеко від Польщі, у її батька була велика бібліотека. Одна з книжок була польською і там Мазепа був трактований ось як зараз – герой, а Кочубей – зрадник. І це ще не все: я народився у Диканьці, хрестився у Миколаївській церкві, збудованій на кошти Мазепи. Доля мене зводить з цією Мотрею, ми одружуємося, їдемо сюди і знаходять церковний дзвін, який був вилитий коштом Івана Мазепи і називався "Голуб", – а це ж моє прізвище. Отакий збіг...

- Може, ви в минулому житті були гетьманом?

- Не знаю…

- А інші театри ставили вистави на тему часів Івана Мазепи?

- Поставили у Запоріжжі і ще десь. Дзвонив їхній керівник нашому і питав: "Як там у вас Мазепа, продається? А то ми три вистави відіграли, а потім списали – не ходять люди". Анатолій Крим (автор п'єси – прим. авт.) писав на мене її. Взагалі Кульчицький  (керівник полтавської "Просвіти" Микола Кульчинський, - авт.) як дізнався, що то Крима п'єса, підняв таку бучу…

Хотів заборонити. Ну, а режисер сказав: "Приходьте на виставу, потім поговоримо". І потім Кульчицький сказав, що забирає свої слова назад, Голуб, мовляв, зіграв – супер. А ви питаєте – чому позитивний персонаж. Якби я зіграв інакшого – заборонили би…

До речі, ми багато сцен прибрали. Вистава починається з того, що ми з Любкою у ліжку. Маленька Мотря приходить і питає: "Що ви тут робите?". Мазепа дає їй іграшкового коника, відволікає.

Про режисера  Коломійцева

- От ви згадали про постільні сцени... у нашому театрі був режисер, який дуже любив постановки з ними – Олексій Коломійцев. Що ви думаєте про його роботу в Полтаві?

- Він поставив "Тараса Бульбу", я там грав Тараса, але він неправильно розставляв акценти. Бульба не тому застрелив сина, що він з полячкою був, а за зраду своїх. Коломійцев загалом – не бездарний, але дуже своєрідний режисер. Він хотів привезти у Полтаву "Дівку" – це типу сучасна "Наталка-полтавка", та ще один еротичний спектакль. А люди не пішли, купили 20 квитків – і все. 5 квітня він повинен був бути, тут йому дали ефір на ТБ, в газеті опублікували його інтерв'ю. А люди – не оцінили…

- Яке ставлення у вас до нього залишилося, як до людини?

- Він без матюка речення не міг сказати. Якось кажуть йому: "Обережно, тут діти". А він: "Не приводьте дітей".

Він потім, після Полтави, поїхав у Львів працювати, коли пішов від нас із страшним скандалом - пристав до іншої трупи. От я думаю: чому Коломійцев  не зробив альтернативний театр? Глядача потрібно готувати до його новаторських вистав, а в академічного музично-драматичного театру вже є своя ніша.

Знаєте, я рекламував якось горілку "Градус". Коли дзвінок: "Це вам дзвонить директор львівського театру імені Заньковецької - Коломійцев, знаєте такого?" Кажу: "Чого ж не знаю". А він: "То я вам забороняю рекламувати горілку в костюмі Тараса Бульби". Відповідаю: "Я за народженням колгоспник, за освітою – інтелігент, як вам відповісти? Відповім інтелігентно – я рекламую, але не п'ю. А на вас подіяло, ви п'яний дзвоните". І він трубку поклав.

Ну, була в нас пара акторів, які говорили, що їм набридла шароварщина, підтримували його. Але ікони мають бути на покуті, а секс – у ліжку, не можна суміщати. Ну, поїхав він до Львова, а згодом тамтешні актори вийшли на сцену перед виставою і сказати: "Вибачте, дорогі наші глядачі, ми грати не будемо". Через Коломійцева, його ставлення. Наскільки я знаю, він зараз десь в Одесі тепер.

Про улюблені ролі

- Пане Василю, ви і заслужений, і народний…

- Спочатку дають заслуженого, а потім народного, це як спочатку звання підполковника, а потім і полковника.

- А фінансово як...?

- 20-30 відсотків до зарплати додається.

- Можна зразу отримати народного?

- Бували й такі випадки. Гнатюк Сталіну заспівав – і став народним.

- Яка ваша улюблена роль?

- У "Наталці-полтавці" грав Миколу, грав Тараса Бульбу. Були малесенькі ролі, в "Ой не ходи, Грицю" грав Потапа. Мені подобаються такі рубаки.

- Я ж кажу, що ви не романтик!

- Ні, романтик! Я грав Левка у "Майській ночі", а там любов!

- Акторство – це єдина професія, де затребувані люди різного віку. Ви уже понад 40 років на сцені і, бажаю, аби були ще довго на ній. Вас не виснажує ця робота?

- Виснажує вік. Навпаки, коли я приходжу знесилений, щось болить – тільки вийшов на сцену – все добре. Але бувало по 30-40 вистав на місяць, коли ми часто їздили на гастролі – тоді виснажувало.

- А у вас є роль Діда Мороза?

- О, я і театральній, і міський штатний Дід Мороз, міську ялинку відкриваю. Дуже багато запрошують, я уже відмовляюся, бо набридло. Я зі школи як почав, так і… У мене три відповідних костюми, три бороди. Двічі я був визнаний найкращим Дідом Морозом України. Я не знаю, що це за комісія така була, але якось на святковий ранок у 29-му садочку приїхала "Лтава", а потім був сюжет. Може, тому що в мене все правдиве – не люблю, коли джинси з-під пальто виглядають, або чорні вуса крізь білу бороду. Діти ніколи не повірять у такого персонажа. У мене три перуки і всі – з натурального волосу. Наталія Магда, що грала полячку в "Останній любові гетьмана", зрізала якось своє довге біле волосся – викинути не змогла, продавати чужому не захотіла – і віддала мені, а я зробив перуку.

- Ну і подарунки у вас роблять в театрі… А що подарували вам люди на 70-річчя?

- Коли був творчий звіт, до мене приїхали мої знайомі з села, привітали, коровай привезли. А начальник управління культури (Геннадій Фасій – прим. авт.) сидів у залі, а не привітав.

- Чи важко було зробити творчий звіт – моновиставу "Забіліли сніги"?

- Як вам сказати… Не було жодної репетиції. Але то все – про моє життя, ще раз ніби багато чого пережив.

- Ви квіти любите?

- Обожнюю. У мене біля батьківської хати і троянди, і лілії, і клематиси, багато чого. А от домашні квіти – я привозив з усього світу, - скільки не пробував, не ростуть. У мене панельний будинок, може, тому. Ось вам букетик, до речі, забирайте (дарує квіти).

- Ви використовуєте творчі здібності у повсякденному житті?

- Я в житті не люблю грати. Треба бути таким, як ти є, яким тебе батьки народили.