ЗАСНОВАНО 21 ГРУДНЯ 2015 РОКУ

Курс валют
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua

15:20 01.05


"Полтавські сувеніри" китайського "розливу". Як помирають традиції

У Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішні можна побачити цікаві світлини ще дореволюційних часів -- великі човни, навантажені горами посуду, пливуть Ворсклою…

Нині це видається неймовірним, та отакий, виявляється, був тоді бізнес: посуд, який виготовляли  у величезній кількості в Опішні, "сплавляли" Ворсклою до Дніпра, там перевантажували на крупніші баржі і вже далі, аж до Херсона, на Одесу… На жаль, нині каравани йдуть здебільшого у зворотному напрямку - і не з українським, звісно, посудом, а з китайським. Що ж трапилося з галуззю?

Баржа з посудом на Дніпрі (дореволюційне фото з архіву Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішні).

Миска для борщу і сувенір для краси

Звісно, з часом пріоритети почали змінюватися. Зіграв свою роль і так званий технологічний фактор: глиняний посуд (опішнянський зокрема) втрачав свою "функціональну нішу". На зміну йому  почав приходити фарфор. Кращої чи гіршої якості, але фарфор. Навіть на Полтавщині, з її опішнянським  "глиняним клондайком", це проявилося дуже чітко, коли півстоліття тому у обласному центрі з’явився фарфоровий завод. Але якось доволі швидко все стало на свої місця. А Опішні навіть пішло на користь… Зі своєю потужною виробничою базою і масою гончарів-професіоналів вона змогла більше сконцентруватися на творчості і розвивати кераміку ближче до декоративно-ужиткового мистецтва. При цьому опішнянські вироби продовжували користуватися сталою популярністю далеко за межами України – звичайно, здебільше уже як певного роду сувенірна продукція.

А що ж полтавський фарфоровий? Засноване 1964 року підприємство (приблизно тоді ж стали до ладу і Бориславський, Сумський та Тернопільський фарфорові заводи), розвивалося доволі динамічно і вже за кілька років стало одним із флагманів галузі в Україні. До того ж, тут не просто "штампували" посуд – полтавський фарфор славився і своїми художніми виробами, і сувенірною продукцією…Тут працювали висококласні художники, серед яких, наприклад, знаний в Україні майстер Іван Віцько, якого свого часу спеціально направили до Полтави з Баранівки для організації роботи.

Та й працювати на фарфоровому загалом було престижно: і робота цікава, і добре оплачувана…У 1980-ті роки – на піку продуктивності  – завод випускав щорічно до 18 мільйонів виробів різноманітної продукції – від чашок і мисок до сувенірів. Цікаво, що навіть на початку "лихих 90-х", коли полиці магазинів порожніли на очах, полтавські сервізи буквально "розмітали", а як була можливість, то брали й собі, і родичам, знайомим! А вже через кілька років за тими ж сервізами на будь-якому ринку міста можна було легко впізнати або самого працівника заводу, або когось із родичів: коли почалися перебої із зарплатами, інфляція, працівникам підприємства видавали посуд у вигляді "натуроплати".    

Є таке діло – дерибан!

2002 року завод фактично зупинився. Все, що відбувалося потім  можна назвати одним дуже популярним нині словом – дерибан. На тлі занепаду виробництву суперечки довкола самого заводу лише посилювалися. То з’являлися якісь невідомі інвестори, то зникали… Кілька разів підприємство переходило з рук в руки, а тим часом борги росли, росли… Працівники підприємства уже більше ходили по судах, ніж на роботу, аби принаймні "відвоювати" зароблене раніше…

А інші тим часом все ще "ділили". Ось лише один із випадків "новітньої" історії заводу. У серпні 2007 року засоби масової інформації (і не лише місцеві) облетіла "інфа": силове захоплення фарфорового! Мовляв, якісь люди увірвалися на територію підприємства, нейтралізували охорону і захопили один із цехів. Утім з’ясувалося, що хоч дехто із непроханих гостей і потрапив на завод доволі "нетрадиційним" способом – через паркан, та зроблено це, мовляв, було цілком законно: представники однієї бізнесової структури разом із працівниками виконавчої служби …виконували рішення суду. Виявляється, за рік до цих подій фірма й справді викупила один із цехів заводу, але коли сама виставила його на продаж, власники фарфорового сполошилися: мовляв, все робиться без згоди акціонерів. Однак новоявлені власники своє право на споруду довели в суді. Зрештою вони й "прорубали вікно в Європу": демонтувавши частину "загальнозаводського" паркану, облаштували "автономну" прохідну.

Знову ж таки, це лише один із фактів… Загалом же, якби сьогодні на територію колишнього заводу потрапили відомі кіногерої з комедії "Операція «И" -- Боягуз, Балбес і Бувалий, то директор бази відповів би їм точно як у фільмі: "Красти нічого не треба. Все уже вкрадено до вас…"

Чи можна було зберегти і чи можна відродити?

Відповісти на це питання важко. У самій Опішні сьогодні діють уже згадуваний Національний музей-заповідник українського гончарства, Інститут керамології – відділення Інституту народознавства НАНУ, є навіть державна спеціалізована школа-інтернат "Колегіум мистецтв". Створено кілька музеїв народних майстрів гончарства, унікальний музей діє і при самій школі-інтернаті. Щороку тут проводяться фестивалі молодих гончарів, на які приїздять юні таланти не лише з України, але і з-за кордону. Все це у великій мірі і завдяки ентузіазму директора місцевого Інститут керамології академіка Олеся Пошивайла – нащадка славного року опішнянських майстрів Пошивайлів. Одне слово, багато чого хорошого у Опішні є, нема лише …виробництва.

Два місцеві заводи – "Художній керамік" і "Керамік" -- теж тривалий час уже не працюють. Щоправда, на базі одного з них свого часу створене було приватне підприємство, але й воно, як кажуть, на ладан дише. Кілька років тому тодішній заступник голови Полтавської ОДА Іван Близнюк висловлювався за створення на базі колишніх заводів комунального підприємства, яке на початковому етапі мало фінансову підтримку з місцевого та обласного бюджетів. Однак далі пропозицій справа не пішла і ідея вмерла…

Нині певне виробництво ще жевріє (в буквальному розумінні) у печах старих опішнянських майстрів –"по хатках",  але, це, яка кажуть, сльози у порівнянні з тим, що було колись. Навіть у самій Опішні тепер придбати опішнянські вироби все складніше, адже, як зізнаються місцеві, їх і на розкладках у "столиці української кераміки" не більше десяти відсотків. Нині ринок і тут завалений здебільшого низькопробними виробами в "кітчевому" стилі (на кшталт даішника з простягнутою рукою чи мужичка в обнімку з пляшкою). Вони відзначаються не лише примітивізмом і браком художнього смаку, але й низькою якістю самого виробництва, адже виготовлені всупереч традиційним технологіям. Все це розраховане на невибагливого споживача, який, звісно ж, ніколи не бачив справжньої опішнянської кераміки. І навіть талановиті майстри тепер змушені коритися цим "тенденціям" на бездарність і "осучаснювати" свою продукцію.

І це при тому, що свого часу у Опішні бували й Президенти України -- Леонід Кучма, Віктор Ющенко… Ще будучи при владі! Однак і їхні обіцянки відродити виробництво так обіцянками і залишилися. То до кого ж іще апелювати?

Що ж до Полтавського фарфорового заводу, то на ньому вже давно можна поставити хрест. Власне, сьогодні завод представляє собою якусь цінність для "потенційних інвесторів" лише як …земельна ділянка, розташована не так далеко від самого центру Полтави, в доволі зручному місці – обабіч однієї з головних транспортних артерій міста.

Тож, якщо Опішня ще має якийсь шанс прорватися принаймні на сувенірний ринок, то полтавського посуду нам більше не бачити. Сьогодні, на думку фахівців, легше побудувати новий завод, ніж відроджувати старий із такими ж застарілими технологіями і обладнанням. І все ж добра пам'ять про нього ще довго зберігатиметься у тих, хто досі користується якісним полтавським посудом і милується різними "півниками" і "Наталками Полтавками", які досі займають чільне місце серед інших сувенірів в оселях полтавців.

Опішня. Ринок.

…Нещодавно одна полтавська фірма  досить активно почала піарити у місцевих ЗМІ  продукцію під брендом "Полтавські сувеніри". "Невже?", – подумалося після ознайомлення з одним із таких оголошень, що повідомляло про "багатий вибір чашок із полтавською символікою". Насправді ж з’ясувалося, що "фірмачі" всього лиш "тулять" цю символіку на різний (здебільшого знову ж таки китайський!) крам – на запальнички, бокали, чашки… Але хіба стане китайська чашка "полтавським сувеніром", якщо навіть усю її обліпити написами "Полтава"? При тому, що точно такі ж чашки чи бокали з написами "Харків", "Дніпропетровськ", "Суми" можна побачити і в сусідніх областях. Не виключено, що й "клепає" їх одна й та ж фірма. Але це вже, як кажуть, зовсім інша історія.

 

Віталій СКОБЕЛЬСЬКИЙ

 

 

 

історія, традиція, посуд, кераміка, Опішня, фарфор

За темою:

  • Музею гончарства в Опішному подарували колекцію кераміки
  • Топ-5 за тиждень :








    Виділіть помилку і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про помилку.