Лінкор "Полтава": останній із могікан

Він був четвертим (і останнім!) судном такого типу на Балтійському флоті, а, отже, й найсучаснішим. Свою назву "наш" лінкор одержав невипадково, адже закладено його було 1909-го — у рік святкування 200-річчя Полтавської битви...

Як "Полтава" потопила... "Варяг"

Однак з усіх кораблів цієї серії — "Севастополь", "Петропавловськ" і "Гангут" — найбільше "не пощастило" саме "Полтаві". Після того, як вона зійшла зі стапелів Адміралтейського заводу, лінкор кілька років добудовували й комплектували, тому до початку Першої світової — 28 липня 1914 року — корабель ще проходив ходові випробування. Лише у грудні того ж року він став "на службу" в Гельсінфорсі, де базувалася перша бригада Балтфлоту.
У будь-яких бойових діях взяти участь "Полтаві" так і не довелося. На її рахунку лише одне потоплене судно. Зате яке — "Варяг"! Щоправда, це був лише тезка легендарного крейсера — скромний трудяга-буксир, якому випало нещастя буксирувати "Полтаву" до Гельсінфорського причалу взимку 1917-го. На буксирі, ніби то, "зівонули" вчасно віддати кінці, а лінкор дав у цей час задній хід і смикнув "Варяга"...

Буксир перекинувся на лівий бік і - тільки його й бачили. Екіпаж врятувати теж не вдалося. Трагічно-містичним є те, що на капітанському містку "Полтави" у цей час стояв чоловік, який колись служив лейтенантом на справді легендарному крейсері "Варяг" — капітан першого рангу Сергій Зарубаєв.

Відео Найджела Фаулера-Саттона

Після пострілу "Аврори"

Жовтнева революція застала "Полтаву" в Гельсінфорсі. Екіпаж став на бік нової влади, а весною 1918-го року лінкор у складі інших кораблів бригади повернувся до Кронштадту.
Однак революційні настрої вплинули й на дисципліну. Тому нема нічого дивного, що 24 листопада 1919 року через недогляд вахтенних у носовому котельному відділенні виникла пожежа, яку ледь змогли загасити за 15 годин! Пошкодження були настільки серйозними, що відновити корабель в умовах розрухи було неможливим.
Деякий час "Полтаву" використовували як... джерело поповнення запчастин для інших кораблів. Дещо з військового майна перепродували й самі матроси. До речі, перші заворушення під час так званого Кронштадтського заколоту взимку 1921 року виникли саме на "Полтаві". Хоча подальшої участі в цих подіях сам лінкор не брав через свою "небоєздатність".
Але про нього "згадали". І в 1920-ті роки розглядалося кілька варіантів "реанімації" корабля. Один із них навіть передбачав перебудову лінкора в авіаносець, який зможе брати на борт до 50 літаків. Цим проектом, ніби-то, зацікавився сам Сталін, який дуже прихильно ставився до авіації і різних новацій у її застосуванні. Однак далі проектних креслень ідея так і не просунулася...

Під новим ім’ям

У 1925 році "Полтаву" таки вирішили відновити як лінкор. А почали з того, що 7 січня 1926 року перейменували її на "Фрунзе". Та з’ясувалося, що обсяг робіт значно більший, ніж очікувалося. Через півроку виділені Балтійському заводу кошти закінчилися, а кінця-краю роботам не видно було. Спеціальна комісія на чолі з І.Уншліхтом визнала, що протягом найближчих двох років відновити лінкор неможливо.
Потім ще кілька разів ухвалювалися рішення то почати роботи, то припинити... Аж доки в лютому 1928-го нарешті виділили кошти на продовження реконструкції. Цього разу передбачалося, що лінкор піде шляхом "малої модернізації", наймасштабнішим напрямком якої стане заміна котлових установок. Однак наприкінці року проект знову "заморозили". Пізніше з’явилася ідея використовувати судно як плавучу батарею, однак асигнувань і "під неї" уряд не виділив.
Командування флоту звернулося до наркома оборони Ворошилова з проханням дозволити розібрати корабель на запчастини для інших лінкорів, а корпус здати на металобрухт. Нарком відмовив... Не було реалізовано й цікавий проект Б. Алякрицького і С. Благовещенського, за яким лінкор мав перетворитися у трибаштовий крейсер. Потім планували знову повернутися до ідеї створення на базі лінкора плаваючої батареї, аж доки 9 липня 1939 року Військрада ВМФ остаточно не визнала відновлення "Фрунзе" недоцільним і його таки вирішили "пустити" на запчастини.

Лінкор, що захищав Ленінград

Початок війни застав колишню "Полтаву" у Вугільній гавані Ленінградського порту, де ніс корабля уже частково було розібрано. Але виникла загроза блокади і у когось з’явилася оригінальна ідея затопити судно на підходах до міста, аби "перегородити" шлях німецьким кораблям. Але й тут - невдача. Під час буксирування Морським каналом корпус отримав кілька пробоїн і затонув поблизу бровки каналу. Над поверхнею води залишилася лише носова частина верхньої палуби. Ось тут і знайшлося застосування кораблеві! Моряки влаштували на палубі артилерійський коригувальний пост і імпровізовану базу для легких катерів, які охороняли підступи до Ленінграда з моря.
Підняли корпус корабля лише 31 травня 1944 року. Після цього він був зданий в утіль і через два роки остаточно розібраний.
...На цьому можна було б поставити крапку. Однак коли матеріал уже готувався до друку, вдалося дізнатися ще одну цікаву подробицю. Виявляється, дві башти лінкора "Полтава" свого часу були переправлені на Далекий Схід для облаштування "Ворошиловської батареї" на острові Русском поблизу Владивостока. Щоправда, нині це вже "експонат" Військово-Історичного музею Тихоокеанського флоту.
А от головну башту лінкора "Полтава", можливо, бачив навіть хтось із наших читачів. Тільки не знав, що вона "полтавська". Адже башта ця знаходиться в Севастополі: її було використано для модернізації зруйнованої під час війни 30-ї батареї, яку німцям удалося захопити лише після того, як там закінчилися снаряди. Згідно специфікації оновлена батарея здатна була витримати 10-годинну хімічну атаку, бомбардування двотонними фугасами і навіть повітряний атомний вибух... Щоправда, останній постріл із головного калібру пролунав тут ще 1958 року. Навіть учбові стрільби тут заборонили, оскільки в сусідньому селищі Любимівка після кожного залпу вилітала ледь не половина шибок! Сама ж батарея і нині "числиться" за Чорноморським флотом Росії.

Гірка доля офіцерів

Лінкор дав, як тепер кажуть, путівку в життя багатьом морякам. Немало офіцерів із "Полтави" свого часу прославилися на флоті. На жаль, доля більшості з них виявилася трагічною. Варто згадати лише двох — Сергія Зарубаєва та Олексія Щастного. Перший ще лейтенантом служив на легендарному "Варязі", а в 1914 році уже капітаном другого рангу прийняв командування "Полтавою". Старшим офіцером на лінкорі на той час якраз і був Щастний, який через рік і сам піднявся на капітанський місток іншого лінкора — "Петропавловськ". Його цінував сам Колчак, однак після революції їх шляхи розійшлися. Щастний перейшов на бік радянської влади і саме він весною 1918-го фактично врятував Балтійський флот, який базувався в Гельсінгфорсі (Фінляндія). Тут його ось-ось мали заблокувати німці. Щастний організував блискучу операцію, яку пізніше охрестили "льодовим походом". Шлях каравану, в складі якого було понад 200 кораблів, пробивали криголами. Вся ця морська армада (серед них і "Полтава" та ще 5 лінкорів, 5 крейсерів, 54 ескадрених міноносців, 15 сторожових суден, 25 буксирів і навіть 12 підводних човнів) йшла шістьма колонами і без втрат добралася до Кронштадта.
Однак уже через місяць командуючого флотом — першого "червоного адмірала" Олексія Щастного заарештують прямо в кабінеті Наркомвоєнмора Лева Троцького і за рішенням ревтрибуналу розстріляють як "ворога народу". Його місце посяде Зарубаєв. Але й він буде розстріляний — після придушення Кронштадського заколоту.
Не менш драматичною є й доля барона Александера фон Зальца, який теж служив на "Полтаві". Він спершу примкнув до червоних, потім перекинувся до білих... Теж дослужився до адмірала, але вже на посту командуючого... ВМС Естонської республіки (1925-1932). Написав кілька книг на морську тематику. Після відомих подій 1940 року емігрував до Німеччини, де з початком війни в чині контр-адмірала був призваний на службу, але призначення так і не одержав. Знаходився "в резерві" аж доки його не заарештували... радянські каральні органи після капітуляції Німеччини. Сконав у Бутирській тюрмі в Москві.
Ще один естонець — Іван Лудрі — служив на "Полтаві" старшиною. Після Лютневої революції був обраний членом судового комітету лінкора, брав активну участь у революційному русі. Був комендантом Кронштадту, комісаром Онежської військової флотилії, працював начальником управління водного транспорту Наркомату шляхів сполучення, начальником Морських сил Каспійського моря, комендантом гарнізону Севастополя. З листопада 1930 року — начальник штабу Морських Сил Чорного моря. 1932 року призначений заступником начальника Воєнно-Морських сил Червоної Армії, став флагманом флоту І рангу (адмірал). Однак жодні заслуги не врятували Лудрі. У 1937-му він був заарештований у "справі Тухчевського" і за обвинуваченням у змові розстріляний.
Єдиним, хто після служби на "Полтаві" став адміралом і помер, як кажуть, власною смертю став Михайло Рудницький — колишній старший механік лінкора (1918-1920). На "Полтаву" він потрапив після двох років навчання у Морському інженерному училищі. Після шести років служби на підводному флоті здобув вищу інженерну освіту і присвятив себе конструюванню. Човни типу "Карась" і "Щука", спроектовані під керівництвом Рудницького стали ядром створеного у 1932 році Тихоокеанського флоту. Від початку війни упродовж 20 років був начальником відділу проектування підводних човнів Міноборони СРСР, 1951 року йому присвоєно звання контр-адмірал. Помер 1976 року на 80-му році життя.
Чи були серед членів екіпажу полтавці? Ймовірно, що серед рядових матросів були. Однак пошук їх поки що не увінчався успіхом. Єдиним матросом, який прославився під час служби на "Полтаві" став один білорус, про якого тоді ходили на флоті навіть анекдоти. Оскільки прізвище його було... Капітан. Саме так - Гнат Капітан. Тож коли на кораблі комусь казали "Тебе викликає капітан", то деякі гумористи перепитували: "Який?"...

Гнат Капітан після революції був навіть особистим охоронцем Всесоюзного старости Михайла Калініна, очолював райвиконком у Мозирі і є почесним громадянином міста Калинковичі.

Ось такі історії... Залишається лише додати, що кілька років тому Олексія Щастного пошанували земляки: в Житомирі, звідки він родом, іменем адмірала було названо вулицю і відкрито меморіальну дошку.

Віталій СКОБЕЛЬСЬКИЙ