ЗАСНОВАНО 21 ГРУДНЯ 2015 РОКУ

Курс валют
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua

18:24 16.07


Як "Полтава" президента Кеннеді шокувала. Рік 1962-й

Новенький суховантаж "Полтава", що 1962 року зійшов зі стапелів Миколаївського суднобудівного заводу, став одним із перших радянських кораблів, які доставили радянські ракети на "острів Свободи" — Кубу.

Почався тривожний відлік так званої Карибської кризи, яка вперше поставила світ перед імовірністю атомної війни. Спробуємо відновити хроніку тих подій. Нам вдалося знайти їх учасника — В’ячеслава Івановича Дежинова, що живе нині у Феодосії. А тоді він був сержантом строкової служби й у складі першої групи ракетників прибув "Полтавою" на Кубу.

Операція "Анадир"

Від приходу до влади на Кубі Фіделя Кастро ця країна стала для США ніби "комуністичною засідкою" у власному тилу. Це був найбільший клопіт для обраного 1960 року президента Джона Кеннеді (на фото).

У Вашингтоні готували план захоплення "острова Свободи". Тому 1962 року уряд Куби звернувся до СРСР із проханням надати військову допомогу. Хрущов погодився. У Кремлі дійшли висновку, що найефективніше буде розміщення там ядерної зброї. До цього рішення підштовхнуло й те, що напередодні — у Туреччині й Італії — американці розмістили ракети з ядерними боєголовками, які могли досягати об’єктів на території СРСР за 5-10 хвилин. А радянські ракети у такому випадку "запізнювалися" до США.

Операція отримала назву міста на півночі СРСР — "Анадир" (щоб збити з пантелику американців, було оголошено про проведення під Анадиром військових навчань). Почалася операція 10 липня 1962 року, коли на Кубу з Миколаєва пішов перший транспорт. Навіть капітани суден не знали, куди і чого пливуть, вони одержали наказ відкрити секретні пакети лише в певному квадраті.

"Полтава" доставила тоді на острів цілий підрозділ ППО, що базувався під Дніпропетровськом. Звісно, активність радянських "торговельних" суден біля берегів Куби одразу помітили американці. Вони слабо вірили у версію "доставки сільськогосподарської техніки", як це декларував СРСР, тому з моря і з неба відстежувалися всі транспортні рухи. Грім ударив, коли "Полтава" здійснювала свій уже другий рейс. Тоді американському літакові-розвіднику У-2 вдалося зробити дуже чіткі знімки судна, які нагнали жаху у Біломі домі (на фото): на "Полтаві" ймовірно є ядерна зброя! Ці знімки й лягли спершу на стіл президента Кеннеді, а пізніше фігурували на спеціальному засіданні ООН 25 жовтня 1962 року.

"Самогонщиків" дивилися у... трюмі

— На початку літа 1962 року наш полк повантажили у вагони разом із ракетними установками і привезли до Миколаєва, — розповідає колишній заступник командира взводу ракетної батареї В’ячеслав Дежинов. — Ми навіть не здогадувалися, куди їдемо. Чутки ходили різні: навчання, нове місце дислокації... Чому по воді? Може, так простіше і дешевше. У трюми опустили три стартові установки, вісім ракет "Р-12″ і техніку забезпечення, а на верхній палубі — сільгосптехніка, для конспірації. 28 серпня "Полтава" вийшла з Миколаєва, на борту — весь дивізіон (приблизно 300–350 душ). У Середземному морі нас переодягнули в "цивілку" і заборонили виходити на палубу. Побутові умови морського переходу були такі: дерев’яні нари у твіндеку у два яруси, у кожного — поролоновий матрац і подушка. Зате була й кіноустановка, тому фільм "Самогонщики" дивились щодня!

На палубу дозволяли одночасно виходити лише п’ятьом: подихати чи перекурити, сходити в туалет, якщо цю дощану "споруду" на кормі можна так назвати. Офіцерів розселили в більш-менш упорядкованих місцях. А більшість прихистила кают-компанія. Уже в Середземному морі з’явилися американські літаки-розвідники. Було трохи не по собі. До того ж починалася спека, у твіндеку — задушливо. А наказ "виходити не більше п’ятьох" ніхто не відміняв. До кінця рейсу на палубу "вільно" так і не випускали.

 

"Куба далека, Куба рядом..."

— На Кубу йшли шістнадцять діб, — продовжує В’ячеслав Дежинов. — В акваторії Гавани на борт із катера, який просигналив прожектором (радіозв’язок було заборонено), висадився високий чин. Лише згодом я дізнався, що це був генерал армії Ісса Плієв, командувач операцією "Анадир" (на Кубі його звали Павлов). Плієв провів у дивізіоні інструктаж.
І ось 15 вересня ми стали в порту міста Маріель. Реакція кубинців була вражаючою: "Руссо — фо!" (показують великий палець), "Американо — тьфу!" (плюються). Нас зустрічали, як рідних! Ми теж були в захваті — не лише від людей, а й від неймовірної краси природи! Ех, бачили б ви "кубинський" захід сонця!...

Завдання пояснили так: стати на чергування на захист "острова Свободи"! Групу з тринадцяти душ, куди входив і я, переодягли в кубинську військову форму, видали автомати, посадили в машину, наказали не говорити ні слова по-російськи. Їхали, наче води в рот набрали. А в якомусь селі ракети не вписувалися в поворот; заважав маленький будиночок поруч із дорогою. Тоді мешканців вивели, а будиночок просто "посунули".

 

"Панікерів і ледарів серед нас не було!"

Коли всі ракети розподілили по позиціях, нас привезли в Сан-Крістобаль - на місце дислокації нашого полку. Почали рити ходи і землянки, облаштовувати побут. Перші тижні — у постійній роботі, адже це гола галявина в лісі. Жили в наметах, а харчувалися спочатку тим, що привезли з собою: сухарі і сухий пайок. Настрій у всіх був піднесений. Куба починала подобатися, незважаючи на проблеми з акліматизацією. Та всіх цікавило тільки одне — швидше виконати поставлене завдання. Всі були рівні, а такого поняття, як "дідівщина", зовсім не існувало! Навпаки, до молодих ставилися з більшим увагою, допомагали, заспокоювали... Варто сказати, що добре "сортування" особового складу проводилося ще в Білокоровичах, отже, панікерів і ледарів серед нас не було!

Були готові в будь-який момент змонтувати ракети і спрямувати на противника. Готувалися й відбивати атаки за допомогою автоматів і ручних кулеметів. Мені ж довелося тоді кілька днів з дозволу командира пожити і в старшинському наметі, бо всю мою "мадам сиджу" обліпили чиряки. Лікував сам за допомогою (не жартую!) "дзеркала заднього виду". При одному з таких "сеансів" у намет заглянув підполковник Ширшов: "В’ячеславе Івановичу, а я вважав, що в дзеркало зазирають лише обличчям!" (Звернення один до одного було тільки "цивільним" — за прізвищем або ім’ям та по батькові).

Напруження, безумовно, було. Ще на початку мій командир перед строєм оголосив: "Товариші! Америка оголосила війну Кубі. Якщо мене вб’ють, за мене залишиться старший сержант Дежинов!". Американські літаки й справді летіли над нами на бриючому польоті, по них стріляли кубинські зенітки з нашої охорони. А от наші ракети навіть під час апогею Карибської кризи залишалися в "горизонтальному положенні".

 

"Фоки-фоки" за "сінко песо"

— За весь час перебування на Кубі, — згадує В’ячеслав Іванович, — дозволили написати лише одного листа додому (без зворотної адреси), але й він до батьків не дійшов. Як дівчата, питаєте? Контакти з ними були тільки очима. Ще Плієв у своєму інструктажі попереджав, що для нас є дві небезпеки: отруйні рослини і ... місцеві красуні, які здебільшого працюють таксистками — це колишні "ударниці" борделів (їх у Гавані до революції було не менше п’яти тисяч). Отже, "фоки-фоки за сінко песо" ("кохання" за п’ять песо) — ні-ні! Та й з песо тугувато... Хоча креолки і мулатки — дуже красиві.

Зате була можливість поїсти екзотичних фруктів! У Сан-Крістобалі вперше скуштували "Колу". Нам давали два-три рази по кілька песо, тож купували в аптеках спирт "Alcosan" (пляшка — 1 песо 10 сентаво). Але ніхто не напивався "вщент"! Коли гроші перестали давати, перейшли на "бартер": у кубинських солдатів або у сусідньому селі шматок господарського мила йшов за пляшку "Alcosan". Якось у Гавані зайшли в кафе, попросили "Пепсі" і дві склянки. Коли мій напарник налив туди "Alcosan" і розвів його "Пепсі", очі офіціантки округлилися, а коли ми ще й випили це, вона оніміла!

2 листопада, коли в Гавану прибув Анастас Мікоян (про це ми дізналися пізніше), напруженість спала. А невдовзі надійшов наказ: додому! Кубинці проводжали буквально зі сльозами на очах. Утім, наша група ще на два тижні затрималася в Маріелі, де ми жили весь цей час, як на курорті: купалися, ловили рибу і навіть пили пиво... А назад поверталися уже суховантажем "Курчатов".

Хрущов і Кеннеді домовилися...

Кеннеді оголосив морську блокаду Куби: обшукували всі кораблі, що прямували на острів, щоб не допустити туди радянських військ і зброї. Війська НАТО і країн Варшавського договору були в стані постійної бойової готовності. Так світ підійшов до межі початку війни. 24 жовтня 1962 року ще п’ять радянських кораблів (серед них і "Полтава", це вже третій її рейс) підішли впритул до зони блокади і зупинились. Джон Кеннеді та Микита Хрущов в останню мить (за три години до можливого удару США по Кубі) змогли домовитися: СРСР забирає ракети з Куби і допускає туди інспекторів ООН, а США ліквідовують свої ракети в Туреччині і не роблять спроб перевороту на Кубі.

Так закінчилася Карибська криза, а з нею і кубинська епопея "Полтави". Судно плавало ще 40 років, але після розпаду СРСР сліди корабля "загубилися"...

історія, Куба, Хрущов, Кеннеді, США,

За темою:

  • До 200-річчя Алоїса Єдлічки: полтавський слід композитора
  • Наступний рік вирішили присвятити Сковороді
  • "Живописець правди" Григір Тютюнник: на Полтавщині вшанували пам'ять письменника
  • Топ-5 за тиждень :








    Виділіть помилку і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про помилку.