ЗАСНОВАНО 21 ГРУДНЯ 2015 РОКУ
Курс валют
Курс USD по данным Национального Банка Украины Курс EUR по данным Национального Банка Украины

469


365 днів: наша історія. 14 листопада. Як Кучма з шести відсотків зробив 56 і знову став Президентом

17 років тому Леонід Кучма в другому турі виборів Президента вдруге був обраний главою держави. Починав свій шлях до другого терміну Кучма із мізерних шести відсотків рейтингу - а закінчив 16 мільйонами голосів.

Фото "Історична правда", znaj.ua, Wikipedia, колаж Євгена Брижа

Народна "вдячність" - стартові шість відсотків

У 1999 році - як, зрештою, і протягом більшості років того часу, країні жилося нелегко. Три роки, як існувала гривня - але курс її кілька разів вже обвалювався. Лише за 1999-й рік наша валюта девальвувала з 3.5 гривні за долар до п'яти гривень, але тіньовий ринок обігу доларів у кілька разів перевищував реальний. Відголоски дефолту 1998 року в Росії докотилися й до України, настала криза неплатежів: підприємства не платили державі, держава - пільговикам і пенсіонерам. Зарплат і пенсій за січень могли чекати до літа, безробіття зашкалювало. Плюс у кілька разів зросла ціна на бензин за рахунок спільних дій монополій. На цьому тлі Леонід Кучма входив у виборчу кампанію з обрання Президента з рейтингом у мізерних шість (!) відсотків. Закінчилася кампанія, як відомо, тотальною перемогою - більше 56 відсотків голосів, це понад 15 мільйонів 800 тисяч виборців!

Інавгурація Кучми 30 листопада 1999 року, фото Segodnya.ua

Як же так сталося? Спрацювала ціла низка комбінацій і технологій, випадків і геніальних знахідок - і до 14 листопада Кучма здійснив неймовірне: змусив проголосувати за себе навіть тих, хто голосував проти нього п'ятьма роками раніше!

Як "прибирали" перших опонентів

Але про все по черзі. У 1998 році в Україні відбулися парламентські вибори. Найбільше голосів набрали комуністи - майже 25 відсотків, за ними з порівняно невеликими 9.4 відсотка був Народний Рух (лідер - В'ячеслав Чорновіл). Саме ці двоє - Симоненко й Чорновіл - уважалися реальними претендентами на посаду Президента, враховуючи вкрай низький рейтинг Кучми.

На час початку виборчої кампанії кандидат від комуністів - Петро Симоненко - був найсильнішим конкурентом Кучми. Чорновіл вагався, чи брати участь у виборах, але теж являв собою вагому силу. До парламенту у 1998-му також зайшли Соціалістична і Селянська партії в блоці (лідери - Олександр Мороз та спікер парламенту Олександр Ткаченко), порівняно високий рейтинг мали Наталія Вітренко, Євген Марчук, котрі своїх сильних партій не мали. Набрав відчутного впливу й сили Павло Лазаренко - Прем'єр-міністр.

Павло Лазаренко та Леонід Кучма, фото KP.ua

Найпершим із імовірної гонки вибув саме Лазаренко - чорна кішка між ним і Кучмою пробігла давно. Ще наприкінці 1998 року його затримали в Швейцарії, відпустивши під заставу, потім збирали голоси в Раді за зняття депутатської недоторканності, щоб нацькувати Генпрокуратуру, але продовжувати не довелося: на початку 99-го його затримали в Нью-Йорку - і з тих пір додому він уже не повертався, ставши, як потім з'ясувало розслідування, одним із найбільших корупціонерів світу.

Потім, 25 березня 1999 року в автокатастрофі загинув лідер Руху В'ячеслав Чорновіл. Досі точяться суперечки, чи було це випадковістю. Але після нього в Рухові вже не знайшлося єдиного лідера - партія була розпорошена, розколота внутрішніми суперечками і з зовнішньою допомогою, тому на вибори Президента пішли два окремих кандидати - Геннадій Удовенко та Юрій Костенко, які набрали один і два відсотки голосів.

"Канівська четвірка" і операції проти Мороза

Лишалися "ліві" кандидати - Мороз, Ткаченко, Симоненко, а також умовно "правий" Євген Марчук, який несподівано долучився до так званої "канівської четвірки" (створеної 24 серпня на могилі Тараса Шевченка) за участі перших двох товаришів і мера Черкас Володимира Олійника (так-так, того самого соратника Януковича). Усі вони виступали категорично проти Кучми, на що той образився і якось в одному з інтерв'ю сказав так: "Я вважаю, що вони - не мужики!", маючи на увазі, що вчотирьох проти одного - нечесно.

Олександр Мороз, Євген Марчук, Олександр Ткаченко, Володимир Олійник, фото antikor.com.ua

В ідеалі ця четвірка мала висунути єдиного кандидата проти Кучми. Ним хотіли стати Марчук і Мороз, останній мав реальні шанси перемогти Кучму в другому турі, але чи-то між собою політики не домовилися, чи-то команда Кучми внесла розбрат (пообіцявши комусь якісь посади, про що пізніше говорив політолог Дмитро Видрін) - але Марчук і Мороз пішли на вибори окремо й до другого туру не потрапили. Марчука, до речі, потім таки призначили на посаду секретаря Ради нацбезпеки і оборони, що теж викликає запитання - ким він був у тій четвірці.

Плюс на Наталію Вітренко, яка загрози нікому, окрім Мороза схожістю риторики, не несла, здійснили замах - і звинуватили в цьому саме людей Сан Санича, що теж пізніше відібрало в нього відсотків. Хоча рекламний ролик у нього був креативним.

Але "канівці" розвалилися - це факт, Мороза нейтралізували, і в першому турі представник Соціалістичної партії, який єдиний, за опитуваннями, міг перемогти Кучму в другому турі, до нього не потрапив. Це була чергова перемога штабу діючого Президента, куди входили і російські політтехнологи, про що нижче.

"Антилівий" кандидат

Сам же Кучма під час виборів усіляко апелював до того, що потрібно не допустити "почервоніння" України, протиставляючи себе як представникам "Канівської четвірки", так і Симоненку, який туди не увійшов, бо мав власну найбільшу в парламенті партію. Інколи такі протиставлення дивним чином робилися як би не від імені офіційного штабу.

"Антиліва" агітація проти головних опонентів Кучми, фото "Історичної правди"

На боці Кучми, який лишався діючим Президентом, були всі телеканали, в меншій мірі - газети, бо було ще парламентське видання "Голос України", яке розхвалювало голову Верховної Ради Ткаченка, була газета "День", редакторка котрої і дружина Євгена Марчука критикувала Кучму, але в цілому адмінресурс працював на повну потужність. Плюс приїхали допомагати російські політтехнологи, зокрема, Ігор Шувалов, а фінансував всю цю затію зять Кучми Віктор Пінчук. Один із продуктів креативу російського загону піарників - ось цей плакат, автором зображення називають відомого художника Олега Тістола.

Фото "Історичної правди"

Такий підхід мав би залучити на бік Кучми молодих виборців. У своїй програмі Кучма хизувався тим, що за його президенства після 1994 року не було воєн і громадянських конфліктів, країна поступово почала виходити з кризи, було запроваджено гривню, прийнято Конституцію. Стабільність - ось, мовляв, запорука успіху. Навіть лозунг був такий, як у Росії в 96-му і в Америці в 92-му: "Голосуй - бо програєш!"

А обіцяв Кучма українцям - позаблоковий статус, двопалатний парламент, реформу судів, зменшення державного апарату, професійну армію, більше прав регіонам, створення 1 млн. нових робочих місць, збільшення реальних доходів населення у 1,6 раза, підвищення пенсій, зростання житлового будівництва у два рази, зниження податків. Самі можете оцінити, що з того збулося...

Агітка Кучми 1999 року, фото Znaj.ua

Розгром суперника у другому турі і російський сценарій

Потужний адмінресурс, яскравий креатив, загибель Чорновола, арешт Лазаренка, розбрат у лавах "Канівської четвірки", заниження рейтингу Мороза - все це нівелювало відсотки конкурентів і вивело в другий тур саме Кучму з перемогою в 36.49 відсотків. Другим був комуніст Петро Симоненко, якого підтримали 22.24 відсотка (порівняйте з результатом парламентських виборів попереднього року - 24.65 відсотка - майже один в один, бо мав він сталий електорат). А на цей випадок у штабі був розроблений свій план. Бо така ж сама ситуація сталася у Росії в 1996 році (протистояння Єльцин-Зюганов), сценарій у російських технологів був уже відпрацьований. Бо проти комуніста голосували б навіть затяті опоненти Кучми.

Так, зрозуміло, що Західна Україна між комуністом Симоненком і некомуністом Кучмою змушена була обирати останнього. Ось так і вийшло, що ті, хто голосував проти Кучми у 1994 році (бо він хотів запровадити російську мову другою державною і позиціонував себе як "червоний директор"), у 1999-му проголосували "за". Порівняйте дві ілюстрації. Перша - вибори 1994 року, де оранжевим позначені регіони, котрі голосували за Кравчука і проти Кучми. Зверніть увагу на результати у Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській областях.

Результати виборів Президента 1994 року, фото з Вікіпедії

А ця картинка - підсумки виборів 1999 року, де синім позначені регіони, котрі віддали найбільше голосів Кучмі. По 92 відсотка (!) дали Франківська та Тернопільська області, 91 - Львівська... П'ять років тому вони по стільки ж давали проти Кучми - це просто неймовірний показник, аналогів якому, напевно, не існує в жодній країні.

Результати виборів Президента 1999 року, фото з Вікіпедії

На другий тур виборів прийшло навіть більше людей, аніж на перший: 74,9 відсотка проти 70,15 відсотка. Поразка комуніста була відчутною: він мав 37.8 відсотка голосів, проти 56.25 відсотка (15 870 722 особи) у Кучми. Те, що на картинці показано червоним - це голоси за Симоненка, так званий "червоний пояс" України, куди тоді входила і Полтавщина.

Результати другого туру виборів-1999 в округах, electoralgeography.com

Ось таким чином 14 листопада 1999 року Леонід Кучма був обраний вдруге Президентом України. Якщо ви дочитали до цього місця, то згадаєте, що далі Ющенко був призначений Прем'єром, загинув Гонгадзе, почалася акція "Україна без Кучми" - і історія нашої держави зробила черговий різкий поворот. Але виборча кампанія зі стартом у шість відсотків і фінішем у майже 16 мільйонів голосів, з майже стовідсотковою зміною симпатій цілого регіону - це точно й досі надихає численних сучасних політиків. Ну а нам із вами дає грунт для не завжди радісних спогадів...

Наостанок - для тих, хто таки подужав нашу розлогу історичну розвідку - просто-таки шедевральний кліп із виборчої кампанії Леоніда Кучми...

календар, історія, Кучма, вибори

За темою:

  • 365 днів. Наша історія. 3 грудня. День міста, котрого більше немає на карті. Як звільнили Новогеоргіївськ, а потім затопили могили його визволителів
  • 365 днів. Наша історія. 2 грудня. Як українець випередив братів Люм'єр, а в Харкові вперше публічно показали кіно
  • 365 днів. Наша історія. 1 грудня. Як українці за рік після схвалення ідеї нового СРСР підтримали повну незалежність України
  • Топ-5 за тиждень :