ЗАСНОВАНО 21 ГРУДНЯ 2015 РОКУ
Курс валют
Курс USD по данным Национального Банка Украины Курс EUR по данным Национального Банка Украины

273


365 днів. Наша історія. 17 листопада. Як українці почали годувати чужу армію, а гетьман з Полтавщини назвався холопом московського царя

17 листопада між гетьманом Іваном Брюховецьким, який народився на Полтавщині, і послами царя Московії були підписані Батуринські статті, згідно з якими українці мали годувати московські війська на своїй території.

Фото history.ukraine-in.ua, UkrMap, Вікіпедія. Колаж Євгена Брижа

1657 року в Чигирині помер Богдан Хмельницький - гетьман Війська Запорізького, керівник визвольної війни проти Речі Посполитої 17 століття, а пізніше - очільник Гетьманату. По ньому настала доба Руїни в українській історії, а сама держава Хмельницького розпалася на дві частини. Один із гетьманів Лівобережної частини і колишній соратник Богдана-Зиновія Іван Брюховецький задля здобуття влади визнав себе холопом московського царя та 17 листопада 1663 року підписав із московитами ганебні Батуринські статті, згідно з одним із пунктів яких українці мали власним коштом утримувати військо Московського царства на своїй же території.

Чому Хмельницький підняв повстання і де був Брюховецький

До того, як стати гетьманом, Хмельницький перебував на службі польського короля. Він воював на боці монарха із Московією та Османською Портою, бував у полоні, кілька разів ледь не загинув. Тоді, в середині 17 століття, Річ Посполита перебувала в зеніті своєї слави і розвитку й зазіхала на все більші й більші території України і права раннього українського народу, втручаючись в релігійне, економічне, політичне життя цього регіону. У жителів відбиралися землі, руйнувалися церкви, панщина ставала все більшою. Пригнічувалися й козаки, постійні повстання проти поляків постійно придушувалися.

Неодноразово страждав і Зиновій-Богдан: у його відсутність на його хутір у Суботові нападав польський староста, магнати-суперники зазіхали на його власність, навіть намагалися вбити Хмельницького та його родичів. Майбутній гетьман шукав справедливості у короля й у Сейму, але не отримав підтримки, натомість мав пораду: захищатися власною шаблею. І із завзяттям підійшов до цієї необачної поради монарха, який його руками прагнув угамувати сильних магнатів, які "розпоясалися" на тодішній Русі.

1648 року він приїхав до Січі, заволодів фортецею і провіантом, налагодив виробництво боєприпасів, розіслав заклики вступати до козацького війська і домовився про співпрацю із Османською Портою про допомогу у війні проти Речі Посполитої. Українці, яким під гнітом поляків уривався терпець, радо підтримали початок повстання.

Події 1648-49 року в Україні. Фото history.ukraine-in.ua

Так усе, що живо, поднялося в козацтво, аж заледво знайшол в яком селі такого человіка, жеби не міг албо сам, албо син до войска йти; а єжели сам нездужал, то слугу паробка посилал, а иніе килко их было, всі йшли з двора, тилко одного зоставали, же трудно было о наймыта …, навет где в городах были й права майдебурскіе — и присягліе бурмистрове й райцы свої уряды покидали, и бороди голили, до того войска ишли

- пише Самовидець, автор тогочасного літопису.

Фото характерництво-спас.укр

Серед соратників Хмельницького був й Іван Брюховецький. Він народився на Полтавщині, під Диканькою, був шляхетського роду. Пишуть також, що змінив католицизм на православ'я, коли приєднався до козаків. Уперше його ім'я згадане в "Реєстрі Війська Запорізького" у 1649 році. 1650 року був записаний до Чигиринської сотні (йому тоді було десь 27 років). У часи Хмельниччини був старшим джурою при Богданові, виконував доручення. Ну і воював - як і всі тоді.

Національно-визвольна війна і "протекторат" Москви

Перші перемоги повстання сприяли тому, що воно перетворилося на визвольну війну українського народу. Коаліція українців і татар, підданих Порти, брала місто за містом, виганяла польських поміщиків. Щоправда, татари раз-по-раз зраджували гетьмана, тікаючи з поля бою у відповідальний момент або ж віддаючи перевагу грабункові перед бойовими діями. Плюс виснажувалося військо - і з поляками довелося замиритися. Учорашні власники почали знов повертатися на свої території.

Тому Хмельницькому доводилося шукати інших союзників. Із Молдовою не вийшло - хоч його син і одружився з тамтешньою царівною, але в тій країні підняли постання проти козаків, і союзника з неї не вийшло.

Найкращим на той момент кандидатом для співпраці залишався Московський цар. Його довелося вмовляти, бо у Московії з Польщею був мир. Але, бачачи перемоги Хмеля і не бажаючи його коаліції з Османською Портою, цар Олексій Михайлович під приводом "захисту віри православної" пішов на співпрацю, приславши посольство до Переяслава.

У 1654 році були підписані так звані Березневі статті, за якими Україна зберігала свої військово-адміністративні органи управління на чолі з виборним гетьманом. Хоч і зі скрипом - боярин Бутурлін, представник царя, відмовився давати письмові гарантії дотримання угод, московські посли відмовлялися принести присягу і так далі - але документ був підписаний.

Боярин Бутурлін приймає присягу від гетьмана Хмельницького на підданство Московії. Російська гравюра 1910 року.

Згідно з ним, На Гетьманщині без обмежень мало далі діяти місцеве право, обумовлювалося невтручання царських воєвод та інших урядовців у внутрішні справи України. Україна зберігала свої збройні сили — 60-тисячне козацьке військо. Гетьманський уряд мав право на ведення стосунків з іноземними державами з дозволу московського уряду і не мав права на зносини з Річчю Посполитою та Османською імперією. Гетьман обирався на козацькій раді довічно, а царя лише повідомляли про результат виборів. Влада Гетьмана поширювалась на всю територію України. Всі податки і доходи збирались українськими фінансовими органами. Представники Москви лише мали приймати від них належну їй данину. Про жодне приєднання до Московії не йшлося - була мова лиш про протекторат.

Козацька держава Богдана Хмельницького. Фото makozatstvo.org.ua

Брюховецький - соратник гетьмана і наставник гетьманича

Так воно на початку й було: Московія надавала підтримку Хмельницькому грошима, людьми, зброєю і боєприпасами, сама, однак у війну з Річчю Посполитою не втручаючись. Нова коаліція здобула нові перемоги, просунулася аж до Білорусі, однак за цю землю виникли суперечки. Плюс коли об'єднане українсько-російське військо облягло Львів, поляки домовилися з татарами і ті виступили вже на їхньому боці. Хмельницькому довелося відступити на схід і знову шукати нових союзників. Ними стали шведи, які якраз тоді напали на Польщу, Семигороддя та інші утворення, які прагнули розгрому і поділу Речі Посполитої.

Тоді, у 1656 році, до Трансільванії їздив якраз Іван Брюховецький, як посланець Хмельницького, аби укласти військовий союз. Тоді ж він займався вихованням Юрася Хмельницького, супроводжував його на навчання до Києво-Могилянської академії.

А Хмельницький, доручивши сина Брюховецькому, поки хотів приєднати Правобережжя, воював проти поляків, утворивши українсько-угорське військо, але цей наступ був невдалим, у тому числі й через інтриги московитів, які не хотіли посилення України і вже думали про мир з Польщею.

На цьому тлі Гетьман помер - у 1657 році - і українсько-польська війна фактично закінчилася. Московити з поляками замирилися і тепер вже обидві країни почали зазіхати на українські території. Варто відзначити, що Хмельницький розбудував сильну й потужну державу, яка викликала захоплення, але разом із тим всіляко придушував протести проти себе і встановлював дуже жорсткий автократичний режим. Після його смерті сильних лідерів, які б могли продовжити його справу, в Україні вже не лишилося. Син Юрась, який двічі обирався гетьманом, не впорався, а пізніше загинув в одному з боїв.

В Україні - Руїна, а Брюховецький хоче влади

Регентом при Юрієві (до його повноліття) був Іван Виговський, соратник Хмельницького, якого той викупив із полону. Його потім козаки обрали повноцінним керівником країни, але опозиція закидала тому пропольську орієнтацію. Виговський відрядив Брюховецького до Варшави із дорученням, але 1659 року той полишив службу гетьманові, подався на Січ, де робив кар'єру і розгорнув антиурядову пропаганду.

Тим часом Виговський намагався зберегти українську державу, то домовляючись із московитами, то йдучи на перемовини з поляками і зрештою прийнявши протекторат останніх, підписавши Гадяцькі угоди. Це був хороший проект великої східноєропейської держави з трьох частин - Русі (України), Польщі та Литви, але йому не судилося втілитися.

Плюс почали чергову війну московити. Їх удалося відкинути за межі України, однак внутрішня опозиція - в тому числі і з боку полтавських полковників - змусила Виговського зректися булави.

В історії цей період - після смерті Хмельницького і аж до гетьмана Івана Мазепи - назвивається Руїна. А в народі є прислів'я: "Від Богдана до Івана не було у нас гетьмана".

Рік по Виговському знову правив Юрко Хмельницький. У 1659 році він розірвав Гадяцькі угоди з Річчю Посполитою (варто зазначити, що саме польські амбіції стали однією з причин, що цей проект триєдиної держави так і не втілився у життя) і підписав Переяславські статті з Московією. Це вже були жорсткіші умови, ніж у Березневих статтях 1654 року: вже не можна було козакам самостійно переобирати гетьмана без дозволу царя, зовнішня політика здійснювалася з дозволу Московії, козаки мали виступати у війну за першим викликом росіян, плюс московська залога розташовувалася в кількох містах України.

Як Брюховецький в Україну російського царя покликав і гетьманом став

Цей договір викликав обурення, пізніше Юрій Хмельницький таки перейшов на бік Речі Посполитої. Тепер уже прихильники присяги російському цареві подали голос.

Очолювали невдоволених ніжинський полковник Василь Золотаренко та полтавський полковник Яким Сомко. Кожний із них обливав брудом один одного перед Москвою та своїми. Таким чином обидва вони знеславили себе на Україні

- пише Володимир Антонович у праці "Іван Брюховецький".

Україна, роздерта протиріччями, остаточно розпалася на Правобережну й Лівобережну. Кожна частина обирала свого гетьмана, який проводив власну політику і приймав протекторат різних країн.

На Лівобережжі три роки - з 1660 по 1663 був наказним гетьманом - по-нашому це означає "в.о" - Яким Сомко (Золотаренко врешті зняв свою кандидатуру), брат першої дружини Богдана Хмельницького, от він-то якраз і був тим, хто не вдовольнився переходом формально діючого ще гетьмана Юрка Хмельницького на бік поляків і сподівався на співпрацю з Московією. Проти нього якраз виступав Іван Брюховецький, який популістськими закликами здобував прихильність низів, а паралельно заручився підтримкою російського царя Олексія Першого, бо той підозрював Сомка у занадто великій самостійності. Ось як це відбувалося:

Влітку 1662 року він (Брюховецький - авт.) разом із загалом запорожців прибув із Січі до табору російського князя Григорія Ромодановського. Брюховецький заявив, що не визнає ні Сомка, ні Золотаренка й запропонував Ромодановському виступити спільно проти військ Юрія Хмельницького. Перебуваючи кілька тижнів у таборі разом із Ромодановським, Брюховецький здобув у нього довір'я і таким чином викликав підозру до обох полковників-претендентів на гетьманство. Тим часом запорожці висунули Брюховецького єдиним претендентом від народу, вірного цареві. Вони ганьбили Сомка й Золотаренка, звинувачуючи їх, що вони здатні перейти на бік Польщі. Завдяки Ромодановському, цар вважав Брюховецького за найдостойнішого для Москви претендента на булаву.

- пише Володимир Антонович у праці "Іван Брюховецький".

Зрештою, Сомка обвинуватили у співпраці з правобережним гетьманом (бо дійсно Сомко хотів з'єднати дві України), нічого з його намірів не вийшло, йому не повірили царські представники (певно, не без допомоги Брюховецького). Цар призначив вибори на 1663 рік, і на Чорній раді під Ніжином у червні 1663 року було обрано нового гетьмана Івана Брюховецького.

"Чорна рада" в Ніжині. Художник А.Ждаха. Фото nigin-museum.do.am

Чорна рада - це не козацькі вибори, це вибори, куди покликали і чернь. Відбувалися вони на тлі постійних сутичок, кривавих бійок, а контролювати перебіг виборів приїхав царський намісник Великогагін із чималим військом. Ось що оповідає Пантелеймон Куліш у своєму творі "Чорна Рада":

Як ось ударили голосно в бубни, засурмили в сурми. Виходить із царського намету боярин, князь Гагін, з думними дяками. У руках царська грамота. Його підручники несуть царську корогов козацькому війську, кармазин, оксамит, соболі од царя у подарунок старшині з гетьманом. Усі посли, по-московському звичаю, з бородами, у парчевих соболевих турських шубах; на ногах у князя гаптовані золотом, виложені жемчугом сап'янці. Поклонились обом гетьманам і козацтву на всі чотири сторони. Усі втихли, що чутно було, як бряжчали в бояр шаблюки на золотих ланцюгах коло пояса. Перехрестивсь князь великим хрестом, од лисини аж за пояс, потряс головою, щоб порівнялись сивії патли, підняв грамоту високо — два дяки йому руки піддержували — і почав вичитовати царське ім'я. Як ось, позад брюховців, сільська голота, не чуючи нічого, що читають, почала гукати:
— Івана Мартиновича волимо! Брюховецького, Брюховецького волимо!
А Сомкове козацтво заднє собі, чуючи, що оглашають гетьманом Брюховецького, почало гукати:
— Сомка, Сомка гетьманом!
І по всьому полю зчинивсь галас несказанний. Тоді й передні бачать, що всі байдуже про царську грамоту, почали оглашати гетьманів — усе ближче, все ближче, аж поки дійшло до самої первої лави.
— Брюховецького!
— Сомка!
— Не діжде свиноізд над нами гетьмановати!
— Не діжде крамар козацтвом орудовати!
— Так от же тобі!
— Візьми ж і ти од мене!
І зачепились. Хто шаблею, хто києм, хто ножакою.



Натовп запорожців і селян, розігнавши силою своїх супротивників, виніс на руках Брюховецького, якому вручили гетьманські відзнаки й проголосили його гетьманом. Потім натовп кинувся грабувати майно Сомка і Золотаренка та їхніх прибічників. Наступного дня Великогагін затвердив раду й наказав ув'язнити значних козацьких старшин і разом із претендентами віддати їх до рук Брюховецького. Через кілька місяців за наказом гетьмана в Борзні були страчені на горло Сомко й Золотаренко. Багатьох їхніх прибічників відправили до Сибіру.

- цитуємо далі Володимира Антоновича і його працю "Іван Брюховецький".

Дуже звеселивсь тоді Брюховецький. Зараз ізвелів Сомка, Васюту і всю їх вірну старшину взяти за сторожу, а Вуяхевичу — на Москву листи писати, що ось нібито Сомко з своїми підручниками на царя козацтво бунтує, Гадяцькії пункти ознаймує людям, радючи царського величества одступати. А князь Гагін собі компонує, як би тих нещасних іще більш притушковати, щоб не спливла наверх неправда, що, взявши од Іванця великі подарунки, його неситій злобі потурає. Тим часом повів новою гетьмана з старшиною в соборну ніженську церкву до царської присяги. А вийшовши з церкви, гетьман запросив князя з послами до себе на обід, у двір до бурмистра Колодія. Там міщане наготовили бучний бенкет Брюховецькому з старшиною

описує ті події Пантелеймон Куліш у своєму творі "Чорна Рада"

Батуринські статті, московська залога і "холоп его царского величества"

Москва все посилювала свій тиск на Україну, козацька старшина все більше дивилася в бік царя, бо той, на відміну від поляків, підтверджував їхні привілеї, плюс посилилося протистояння між старшиною і простим людом. Фактично йшли безперервні війни, у тому числі громадянська - між військами гетьманів обох країн.

За таких обставин Брюховецький, аби спертися на допомогу Московії, підтвердив у Батурині Березневі статті 1654 року. Деякі історики стверджують, що вони були фальсифіковані, але суть у тому, що гетьман Брюховецький влітку 1663 року, після отримання булави під "оновленими" Березневими статтями змушений був підписатися так:

Великого Государя, его царского величества, холоп, я, гетьманъ Іван Брюховецкій, съ върным е. ц. пресветлого величества, съ Войском Запорожскимъ.

Це було ще не все приниження. Саме 17 листопада 1663 року були обговорені і підписані п'ять нових статей, які доповнювали Березневі і були названі Батуринськими.

Перша з них торкалася даної раніше Брюховецьким обіцянки виділяти провіант для московського війська, яке стоятиме в Україні, а також військ, залоги при московських воєводах у містах Гетьманщини. Дати стільки провізії гетьман і старшина не могла, тому вирішили запровадити млинові побори з населення. Фактично, українці стали годувати чуже військо своїм коштом.

Друга стаття говорила про взаємну видачу втікачів, третя вимагала упорядкувати козацький реєстр, визначений попередніми договорами, а четверта і п1ята постановляли заборонити українським купцям продавати збіжжя на Правобережжі й вивозити горілку і тютюн в московські міста, аби не порушувати державної монополії.

Таким чином тиск на Україну з боку московського уряду продовжився. Батуринські статті діяли недовго. Справа в тім, що збагачення старшини, лояльної Брюховецькому, його жорстокість відвернули від нього широкі верстви козаків і черні. Він побоювався помсти і страти і шукав допомоги у Москви. А та радо вітала такі потуги і прийняла Брюховецького з розпростертими обіймами, коли він таки поїхав туди по допомогу.

Тому Батуринські статі було замінено Московськими статтями 1665, які були ще гіршими: обмежували вибори гетьмана, збільшували московську залогу в Україні, податки відтоді мали збирати до російської казни, дипломатія заборонялася. За це Брюховецький одружився на московській боярині й отримав боярське звання і землі неподалік від кордону з Московією. І підписувався відтепер так: "Вашего царского пресвитлого величества благодетеля мого милостивого боярин й гетман верного войска вашего царского вирньїй холоп й найнижший подножок пресвитлого престола, пресвитлого величества запорозкого Ивашка Брюховецкий".

Безславний кінець гетьмана-холопа і розділ України

Три роки Брюховецький воював з поляками і з правобережним гетьманом Павлом Тетерею. А у 1667 році, взагалі без участі України, росіяни замирилися з поляками, підписавши Андрусівське перемир'я, чим поділили Україну офіційно і фактично зтерли з мапи навіть її залишки. Усе Лівобережжя включно з Києвом опинилося під Московією.

Повсюди в Україні почалися виступи проти московських залог, могло вибухнути повстання. Брюховецький, бачачи народне невдоволення своїм гетьмануванням і розуміючи, що народ дістанеться до його шиї швидше, аніж його захистять московити, спробував все ж "замиритися" з українцями й підняти антимосковське повстання.

Але й тут програв. Цар, дізнавшись про таку зраду, відправив в Україну чергове військо під проводом Ромодановського. Деяка частина старшини покликала на захист армію правобережного гетьмана Петра Дорошенка.

Той надіслав до Брюховецького послів із вимогою зректися булави. Це вразило гетьмана, він не знав, що робити. Далі знов цитуємо вищезазначену працю:

З великим козацьким військом і загонами татар, Дорошенко переправився через Дніпро й попрямував до Опішні. На шляху він натрапив на табір Брюховецького (той, очевидно, рухався назустріч Ромодановському, аби порозумітися з московитами - Авт.) й зупинився. Дорошенко запросив до себе лівобережного гетьмана. Хоча запорожці, що супроводжували Брюховецького, були проти цього побачення, але городові козаки й старшина змусили безсилого й безпорадного гетьмана Івашка поїхати до супротивника й майже силою потягли його туди. Тільки-но Брюховецький наблизився до могили, де, сидячи верхи на коні, чекав його Дорошенко, як із натовпу підлеглих супровідників посипалися нарікання, докори. Звинувачення посилювалося, незважаючи на прохання й умовляння Дорошенка. Натовп кинувся на Брюховецького і розшматував його тіло.

За іншою версією, під час зустрічі козаки з правобережжя схопили Брюховецького і привели до Дорошенка. Той велів прикувати його до гармати. При цьому жест Дорошенка козаки сприйняли за наказ покінчити з Брюховецьким — кинулись на нього зі страшенною люттю, били киями, рушницями, списами, "як скаженого собаку", зірвали з нього одяг і кинули голого помирати.

...Це було 7 червня 1668 року в Будищах біля Опішні на Полтавщині. Так безславно закінчився земний шлях царського "холопа" Івана Брюховецького. А Україна як держава по ньому зникла зі світової арени аж до початку 20 століття.

календар, історія, Брюховецький, Батуринські статті

За темою:

  • 365 днів. Наша історія. Як Україна втратила третій у світі ядерний арсенал під невиконані обіцянки захисту
  • 365 днів. Наша історія. 4 грудня. Як Україну без українців ділили. Брєст чи Берестя? Забута українська земля Берестейщина
  • 365 днів. Наша історія. 3 грудня. День міста, котрого більше немає на карті. Як звільнили Новогеоргіївськ, а потім затопили могили його визволителів
  • Топ-5 за тиждень :