ЗАСНОВАНО 21 ГРУДНЯ 2015 РОКУ
Курс валют
Курс USD по данным Национального Банка Украины Курс EUR по данным Национального Банка Украины

301


Анатолій Гаркуша. "Дорога в рай за лірику йому відкрита…"



30 квітня в інші світи пішов геніальний син української, полтавської землі Борис Олійник.



Слова про рай за лірику належать моїй однокурсниці, відомій журналістці Галині Плачинді. Вона одразу відгукнулася на смерть Бориса Ілліча на своїй сторінці Фейсбука. Галина згадала, що будучи ще школяркою і виконуючи завдання вивчити та прочитати напам’ять якийсь вірш, вона обрала твір Бориса Олійника. Ось що написала далі Галя, я дозволю собі процитувати: «Я читала „Парубоцьку баладу“ Бориса Олійника. Вірніше, почала читати – і не дочитала. Я розплакалася посередині тексту, стоячи біля дошки, мене захлеснула ця неймовірна емоція, цей трагізм, величний у своїй красі, ця біль, яка сочилась із кожного рядка, і яку я відчувала просто фізично. Мій клас сидів принишклий, коли я, заревана, побігла до своєї парти.

Вірш дочитала, здається, сама вчителька. У такі миті, насправді, і формується наша особистість. Я думаю, я стала такою якою стала, в тому числі і завдяки ось такій поезії, яку читала своїми дівочими вечорами…».

Напевно, коли поезія викликає такі емоції, то і є найвищою оцінкою творчості автора. Ніякі нагороди, премії, звання не йдуть навіть у порівняння зі струмом віршованого слова, який доходить до найпотаємніших куточків душі, змушує її жити повноцінними почуттями.

…Практично рік тому, 6 травня, завдяки сайту Полтава365 автор цих рядків теж фактично доторкнувся до історії. Я побував в Українському Фонді культури, який, до речі, був створений саме Борисом Олійником. Того дня завдяки зусиллям Полтавського відділення Фонду, Полтавської ОДА та Новосанжарської РДА тут пройшов вечір, де Борису Іллічу вручили ще одну нагороду. Він став 22-м лауреатом «Ордена Згоди» – нагороди Литовської республіки. Цей орден та премію литовці щорічно присуджують  людям, які сприяють пошуку злагоди, взаєморозумінню між людьми, між народами, які усім своїм життя утверджують гуманні цінності.

Того вечора, який стараннями організаторів вийшов напрочуд добрим, по-сімейному затишним, друг пана Бориса і однокурсник по факультету журналістики, відомий поет-пісняр Вадим Крищенко сказав, що кожен, хто має здатність писати вірші, просто мріє, аби його твір композитор поклав на музику.  Хоча б один вірш!

 — А у тебе, Борисе, — звернувся Вадим Крищенко до лауреата, — їх багато. А найголовніший — про маму. Кращих рядків про неньку в нашій літературі, поезії немає. І це найголовніша цінність.

…Історія життя Бориса Олійника, як  у кожної великої людини, непроста і неоднозначна. Його співвітчизникам, котрі щиро шанують Бориса Ілліча за його не тільки поезію, але й громадянську позицію, важко поєднувати ці почуття з тим, що поет довгий час, навіть коли відкрилася гірка правда про злочини комуністичного режиму, залишався комуністом.

Проте на  шальках терезів, якщо туди навіть не класти  творчий доробок Бориса Олійника, а покласти його справи як громадського діяча, то вони значно переважать ту, ідеологічну шальку. Борис Ілліч був одним із тих, хто ініціював недопущення будівництва промвузла у Каневі, що загрожувало місцю поховання Тараса Шевченка, хто блокував через пресу будівництво атомних станцій у Криму та Чигирині. Він був одним із перших, якщо не першим, хто на державному рівні, у Кремлі, заговорив про  Голодомор в Україні.

Ось що він сказав у Москві у 1988 році на Всесоюзній партконференції: «А оскільки в нашій республіці гоніння почалися задовго до 1937-го, треба з'ясувати ще й причини голоду 1933-го, який позбавив життя мільйони українців, назвати поіменно тих, із чиєї вини сталася ця трагедія...».

І це лише кілька прикладів, коли його вагоме слово,  принципова позиція  ставала на заваді недобрих справ чи планів. А їх дуже-дуже багато.

…Я переконаний, що у кожного українця є ниточки, котрі незримо поєднують його з Борисом Олійником. Це ниточка справжньої любові до української землі. Це ниточка, котра зіткана його геніальною поезією про маму.

Для  мене та багатьох моїх колег це й ниточка альма-матері. Борис Ілліч свого часу закінчив факультет журналістики Київського університету, працював газетярем. Для жителів Полтавщини це справді ще й родинна ниточка. Бориса  Олійника народила щедра на таланти у всі віки полтавська земля. Рідним для нього є село  Зачепилівка біля Нових Санжар.

Бориса Ілліча не стало на 82-му році. Він не помер, він просто відійшов в інші світи. Проте, залишилися ниточки, котрі завжди поєднуватимуть його з нами, з Україною.

Пам’ять про Бориса Олійника справді буде вічною…

Анатолій ГАРКУША