Поза зоною здорового глузду

часто чи дуже часто перебуває правоохоронна система України

Песимісти будуть ще категоричнішими -  поки ця система в такому стані перебуває постійно. Ще раз згадати про її відсутність у зоні здорового глузду змусив скандал, який трапився у Верховній Раді у ході пленарного засідання 28 січня. Але він не перший і не останній, можна було б і не звертати особливої уваги. Однак цей скандал справді вельми  показовий.
На вечірньому засіданні заступник генпрокурора Юрій Севрюк вийшов на трибуну з поданням дати згоду на арешт народного депутата Сергія Клюєва.  Такого собі персонажа з найближчого оточення Януковича, якого звинувачують у шахрайстві в особливо великих розмірах, котре тягне на 10 років позбавлення волі.

Першим на подання у сесійній залі зреагував віце-спікер Андрій Парубій, який нагадав пану Севрюку події більш ніж піврічної давнини, коли цього ж таки Клюєва 3 червня 2015 року позбавили депутатської недоторканості, а він, Парубій тобто, вимагав ще тоді арештувати вже «доторканого» депутата. Але, за словами  генпрокурора Шокіна, на той час не було достатніх підстав, щоб закинути Клюєва в буцигарню. І ось тільки тепер вони з’явилися.

Чудово, що вони тепер є – слідуємо за логікою виступу віце-спікера. Але як тепер генпрокуратура арештовуватиме, коли один із активних діячів команди Януковича вже давно накивав п’ятами з України? Недвозначний, або й прямий натяк Парубія – генпрокуратура в тім числі дала можливість йому втекти. Вже тоді, 3 червня, Сергій Клюєв, навіть мавши слово у ВР для свого виправдання,  зробив спробу залишити межі нашої країни через аеропорт «Бориспіль». Прикордонна служба не дала цього зробити. Проте вже наступного дня ніхто не завадив  Клюєву виїхати з України. І тепер – шукай вітра в полі.  Він, звичайно, не вітер, але переконавшись у малоефективності нинішньої генпрокуратури, навряд чи хтось повірить, що згода на арешт перетвориться згодом на сам арешт.

Андрій Парубій обурювався: чому генпрокуратура  проявляє бездіяльність стосовно тих, хто нищив українську державність, і дуже оперативно діє проти справжніх патріотів. Тільки один приклад: не встиг народний депутат, один із активних учасників самооборони Майдану Андрій Левус назвати Віктора Медведчука сепаратистом, як Генпрокуратура миттєво саме за це порушила кримінальну справу.

Правда, зрозумівши, що стався страшний пересол, відомство Шокіна швиденько зняло з плити «страву» Левуса. Але стався факт, якого вже не сховаєш. Та й сам Андрій Левус вийшов до трибуни ВР, запросив піднятися до неї колег, хто підтримує його протест до прокуратури. Вона, на переконання нардепів, нічого не робить, щоб покарати справжніх ворогів України, а переслідує добровольців, тих, хто як на фронті, так і всередині країни бореться за справжні реформи. До речі, депутатів до трибуни вийшло багато.

…Фактів, які говорять, що правоохоронна система країни продовжує жити у якомусь своєму вимірі, дуже багато. Можна згадати, що ніхто так і не покараний за розстріл активістів Майдану. Та й навіть дрібніші, так би мовити, злочини. У лютому-березні 2015 року генпрокуратура вчергове вирішила активізуватися, продемонструвати свою ефективну роботу. Тоді розпочали кампанію (примітно, що на той момент пройшов уже рік із часів Майдану) збирання фактів, хто з держслужбовців підтримував Антимайдан, змушував людей   за гроші чи й так  їхати на акції в підтримку режиму Януковича, хто організовував роботу з тітушками тощо. Майже рік пройшов, чи знає хтось про цю роботу органів прокуратури, чи почуло суспільство звіт про неї, а головне – чи хоч хтось покараний? Ні.

Навпаки, млявість правоохоронців, або й просто бездіяльність привела до того, що багато  колишніх, хто переслідував майданівців, допомагав цементувати антинародний режим третього президента, і взагалі – діяв всупереч законодавству, не просто спокійно себе почувають, але й  здобули мандати депутатів місцевих рад, зберегли за собою крісла мерів, секретарів, голів громад.  

Всі знають, що один із козирів сучасної України – не тільки  значний  потенціал сільського господарства, але й високий рівень ІТ-спеціаліастів, простіше  – ми маємо справді цілу армію комп’ютерних фахівців високого класу. Переважно молоді люди, вони  користуються дуже великим  попитом  на міжнародному ринку. За таких будь-яка держава тримається, як кажуть, руками й ногами. Тільки не наша. Руками  чиновників, які звикли доїти бізнес, руками безголових правоохоронців  фактично виштовхує їх за кордон. Суспільство стало свідком нещодавної  масованої атаки на підприємства ІТ-галузі,  зокрема податкової міліції, котра вже само по собі – страшенний анахронізм пострадянської системи,  котру, до речі, створював свого часу Микола Азаров. «Розумієте,  — каже один з працівників  ІТ-сфери. – Ці люди, високоосвічені, інтелігентні не будуть терпіти хамства  представників правоохоронної системи, вони не хочуть бачити маски-шоу, безпідставне блокування роботи їхніх компаній. Вони достатньо заробляють коштів, щоб, умовно кажучи,  купити квиток і вилетіти кудись зарубіж, де їхні знання, вміння цінують зовсім по-іншому. Жаль, в Україні державна машина нині сприяє втраті цих кадрів».

Тим часом, з’явилася інформація, що у рейтингу  економічних свобод Україна у 2015 році посіла …162 місце у світі. Із 178-ми країн! Причому, порівняно з 2014 роком ми опустилися ще нижче. Були на 155-й сходинці.  Це ж як треба проводити «успішно» реформи, щоб ситуація погіршувалася.

До речі, у загальному рейтингу ми перебуваємо серед списку «репресованих економік». Загалом там 25 країн, поруч із нами М’янма та Болівія. Сам рейтинг  економічних свобод складається за 10 показниками, серед яких – свобода бізнесу, торгівлі, фінансового сектору, інвестиції, гарантії прав власності, розміри бюрократичного апарату, ступінь захисту від корупції.

Отже, Україна має «репресовану економіку». І не  останній чинник, котрий сприяє цьому -  правоохоронна система, а особливо судова влада. Вони    діяли і продовжують діяти  поза зоною здорового глузду…

Анатолій ГАРКУША