ЗАСНОВАНО 21 ГРУДНЯ 2015 РОКУ

Курс валют
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua

19:00 02.01


Іван Піддубний: "Виходячи на арену, я молився за Україну"

Син землі полтавської Іван Піддубний сто років тому був одним із найвідоміших спортсменів Європи. Чемпіон світу з боротьби завжди вважав себе українцем. Але на Полтавщині про видатного земляка чомусь підзабули.

Іван Максимович Піддубний народився в 1871 році в козацькій родині на полтавській землі - в селі Красенівка, що неподалік від Золотоноші, яка на той час була повітовим містечком Полтавської губернії. Батько Піддубного - Максим Іванович - мав невелике господарство в Красенівці. У нього було троє синів і три доньки. Максим Піддубний мав колосальну фізичну силу: сам, без жодної напруги, підіймав п'ятипудові мішки з зерном і кидав їх на віз.
Його односельці згадували такий випадок: на ярмарку Максим Піддубний купив чавунну підставу до воза, так званий "хід". Потрібно було закинути його на віз. Помічників поруч не було, і Максим вирішив зробити це сам. Поклавши дві колоди, одним кінцем на землю, іншим на віз, він став просувати по ним "хід", як по рейках, стримуючи його всім тілом. Раптом колоди розійшлися, віз поповз униз. Максим підставив ногу, і величезний "хід" зупинився, але нога була зламана. Не звертаючи на те уваги, він утримував чавунну деталь ще деякий час, аж поки не підбігли люди. І, незважаючи на зламану ногу, сам відвіз покупку додому.
Мати Івана Піддубного, Ганна Данилівна, походила зі старовинної козацької родини Науменків, рід яких славився своїм довголіттям. Подейкують, що дід Івана по лінії матері, колишній солдат, відслуживши в армії 25 років, дожив до 120-ти.
Ріс Іван так само, як і всі селянські діти. Ось тільки в 16 років він легко пригинав до землі корову за роги ...

Коли Іванові виповнився 21 рік, він вирішив залишити рідний дім і поїхати на заробітки до Криму. Хтось порадив йому поїхати на південь країни, де можна було непогано заробити вантажником в одному з морських портів. Так Піддубний і зробив: він влаштувався до вантажної фірми "Лавас". У Севастополі Іван по шістнадцять годин на добу проводив на трапах, перетягуючи вантажі. Працював легко, швидко, з жартами. Через півроку роботи слава про силу вантажника рознеслася по всьому Криму.
У 1895 році ця вантажна фірма переїхала до Феодосії. Незабаром доля звела Івана з двома учнями морехідних класів Антоном Преображенським і Василем Васильєвим - завзятими спортсменами, пристрасними шанувальниками важкої атлетики. Вони переконували Івана серйозно зайнятися спортом. Спочатку Іван скептично ставився до цих розмов, але Преображенський подарував Івану автобіографію знаменитого атлета Карла Абса. У ній Піддубного зацікавило твердження автора, що постійними тренуваннями тому вдалося збільшити свою природну силу втричі!
Іван вирішив тренуватися. Щодня вправлявся з гирями, займався гімнастикою. А в 1897 році на гастролі до Феодосії приїхав відомий на той час цирк Безкоровайного. Це був звичайний бродячий цирк, у трупу якого входили також атлети і борці. Серед них були знамениті люди того часу, такі як Янковський, Луріх, Семипалий. Через деякий час дирекція цирку влаштувала чемпіонат боротьби "на поясах".
За два тижні виступів на арені Піддубний не програв жодного поєдинку. Його залізна стійкість, вага і чіпкість рук дозволяли йому здобувати перемогу за перемогою. Він поклав на килим навіть знаменитого Георга Луріха, який згодом став чемпіоном світу з французької боротьби. Тільки один поєдинок в цьому чемпіонаті закінчився внічию. Це була сутичка з Петром Янковським на прізвисько "Урсус", який  важив понад десять пудів і володів великою спритністю.

Сезон у цирку закінчився. Борці роз'їхалися, а Іван залишився тим же робочим в порту, яким був і раніше. Але радість успіху порушила його душевний спокій. Все частіше він став думати про те, щоби присвятити своє життя спорту.
На початку 1898 року Піддубний знову переїхав до Севастополя, щоб остаточно стати борцем. Він вступив до місцевого цирку, що належав Жіжетто Труцці, одному з членів найстарішої італійської циркової родини Труцці, яка прибула до Росії в 1880 році.
Уважний і допитливий, Іван дуже швидко перейняв і засвоїв всі тонкощі боротьби "на поясах". Став перемагати суперників не тільки грубою силою, але і за допомогою техніки, викликаючи красивим і спритним прийомом схвалення глядачів. Прочитавши книги з важкої атлетики та боротьби, Іван сам склав для себе програму тренувань. Щодня займався бігом, стрибками, робив вправи з гирями, ставив дихання, обливався холодною водою. Він відмовився від надмірностей у харчуванні, встановив години прийому їжі і суворо їх дотримувався. Відмовився від куріння і спиртних напоїв. Уже до кінця сезону в цирку Труцці Піддубний став невпізнанним. З незграбного і грубого силача він перетворився у спортсмена, який непогано володів технікою боротьби і сприймав свою професію як мистецтво.
З Севастополя Піддубний переїхав до Одеси, а потім, за пропозицією цирку братів Нікітіних - до Києва. Почалися його гастролі по різних містах тогочасної країни. Виступав він не тільки як борець, але й як атлет. Наприклад, трьох осіб, перев'язаних один із одним, він піднімав вгору на витягнутій руці і носив навколо арени.

Під час виступу в Новоросійську стався цікавий випадок. Проти Піддубного випустили відомого на той час шведського борця Андерсона. Через хвилину швед був піднятий у повітря і покладений на лопатки. Це сталося так швидко, що публіка вирішила - швед піддався українському борцю. Піддубний запропонував повторити сутичку. Коли шведу передали цю пропозицію, він відповів, що буде боротися лише тоді, коли Піддубний погодиться на поразку. Іван Максимович був просто обурений. Але дружина директора цирку, де проходили змагання, зі сльозами на очах благала Піддубного погодитись. В іншому випадку довелося б повернути публіці гроші за квитки, а це б призвело до розорення цирку.
Піддубний погодився. Передчуваючи перемогу, швед вийшов на арену. Але тут сталося неймовірне - Піддубний взяв його за пояс, підняв над собою, як кошеня, і, тримаючи на витягнутих руках, ліг на лопатки, а противника поклав собі на груди. Публіка збожеволіла від захвату. Осоромлений швед втік із арени.

Слава Івана Піддубного зростала і міцніла з кожним роком. Але його дратували безчесні звичаї професіонального спорту, і в 1902 році він ледь не повернувся до Феодосії працювати вантажником. На щастя, цьому наміру не судилося здійснитися. Перебуваючи на гастролях у Воронежі, Іван отримав із Петербурга листа від голови Петербурзького атлетичного товариства графа Рібоп'єра. Граф запропонував Івану Максимовичу терміново приїхати до Петербурга.
Прибувши до столиці, Піддубний дізнався, що атлетичне товариство отримало від французького журналу "Спорт" пропозицію відправити до Парижу представника Росії - для участі в змаганнях на звання чемпіона світу з французької боротьби 1903 року. Відразу почали шукати кандидата по всій Росії. З'ясувалося, що кращого борця, ніж Іван Піддубний, немає. Готуватися до чемпіонату він почав під керівництвом тренера з французької боротьби Ейжена. Це був старий борець-професіонал, який знав досконало всі тонкощі.
Чемпіонат світу з французької боротьби-1903 зібрав у Парижі багатьох видатних борців того часу. Система турніру була такою - учасник, який програв хоч один поєдинок, вибував із чемпіонату. Іван Піддубний здобув одинадцять перемог поспіль!
Настав день сутички з чемпіоном Франції Раулем ле Буше. Він був на п'ятнадцять років молодший і трохи вищим за Івана. Поєдинок почався в дуже швидкому темпі. Буше намагався приголомшити суперника каскадом швидких класичних прийомів. Піддубний витримав цей натиск і сам перейшов у наступ. І тут почалося щось неймовірне. Всі прийоми нашого борця зривалися один за одним. Буше вискакував із будь-яких захоплень. Тоді Піддубний здогадався, що француз змазався жиром. Він заявив протест. Судді перевірили і з'ясували, що Буше змазав себе маслиновою олією. Це було грубим порушенням правил. Буше насухо витерли, але як тільки він починав пітніти, олія виступала на тілі знову. Французькі судді замість того, щоб зарахувати йому поразку, вирішили обтирати хитруна кожні п'ять хвилин. Але це не допомагало - піт проступав знову. Судді зарахували французові більше очок, Піддубний вибув зі змагань. Переповнений зал зустрів уявну перемогу Буше гробовим мовчанням.
Російське атлетичне товариство запропонувало ле Буше боротися з Піддубним ще раз і гарантувало йому в разі перемоги приз в 10 000 франків. Але француз від цієї пропозиції відмовився. Піддубний же перебував у трансі - після чемпіонату він поїхав в село та вирішив кинути спорт. Тільки довгі вмовляння друзів і тренера змусили змінити рішення.

Згодом Іван узяв участь у Московському чемпіонаті. Уже в перші дні він уклав на лопатки улюбленця Москви Івана Шемякіна.  Іван Васильович Шемякін – багаторазовий чемпіон світу з боротьби, один із кращих атлетів за всю історію людства. Частину життя Шемякін прожив у Полтаві, де не лише пропагував здоровий спосіб життя на власному прикладі, а й займався тренуванням молодих спортсменів. Його ім’я носить школа боротьби в Полтаві, на базі якої щороку проводяться змагання пам’яті Шемякіна.

Але наша розповідь - про Піддубного. У 1904 році в Петербурзі на чемпіонаті світу в фіналі він знову зустрівся з Буше. Француз протримався 41 хвилину, після чого опинився на лопатках. Наприкінці 1905 року Іван Піддубний знову в Парижі - на чемпіонаті світу, де зібрали 140 найсильніших борців світу. Піддубному вдалося подолати всіх своїх противників. До останнього дня чемпіонату у нього залишився лише один супротивник - данець Йєс Педерсен.
Міжнародна преса вважала данця найсильнішою людиною в Європі. Йєс спочатку зайняв оборонну тактику, намагаючись виснажити нашого земляка. Але Піддубний перехитрив данця. Він зробив вигляд, що втомився, почав важко дихати. Педерсен відразу змінив свою тактику. Він зловив Піддубного в обхват, але той тільки й чекав цього моменту. Іван Максимович нахилився всім корпусом назад і, падаючи на килим, потягнув за собою суперника. У момент падіння Піддубний підім'яв данця під себе і кинув його на обидві лопатки.
Кидок був таким сильним, що коли Піддубний вже відпустив Педерсена, той продовжував лежати на килимі. Івану Максимовичу були урочисто вручені призові 10 000 франків і диплом про присвоєння звання чемпіона світу 1905 року. Перемога Піддубного стала великою подією в історії професійного спорту. Газети рясніли гучними заголовками.
Піддубний отримав безліч запрошень - кликали багато країн світу. Він спочатку вибрав Італію - і незабаром отримав звання чемпіона цієї країни. Пізніше були змагання в Ніцці, Льєжі, Берліні.
Володіючи величезною силою, Піддубний у той же час відрізнявся швидкістю реакції і гарно проводив найскладніші прийоми. Це був розумний борець, який розраховував свої сили і добре орієнтувався в можливостях супротивника. Він не вживав спиртного і не курив, гартував свій організм ранковою гімнастикою, обтираннями холодною водою, щоденними тривалими прогулянками.
А закінчивши кар'єру борця, Піддубний повернувся на Полтавщину і купив той самий особняк, в якому колись ще хлопчиськом працював у поміщика Абеля. Гроші тоді в борця були, і чималі, оскільки Піддубний отримував найвищі гонорари в Європі. Та й звання чемпіона світу теж щедро оплачувалися.
У 1910 році Іван одружився з Ніною Квітко-Фоменко, поселився з нею в селі Богодухівці на Полтавщині, побудувавши собі будинок, а також млин, і три роки взагалі не виходив на килим. Але улюблений спорт кликав, і Піддубний почав виступати знову.
Після жовтневої революції Піддубного запросили працювати у Петроградський цирк. Але то був уже не той Піддубний, яким його знали тисячі шанувальників боротьби, хоча і був ще дуже сильний борець. Та вже не було тієї спортивної злості...
У 1920 році в Одесі він отримав звістку, що його дружина поїхала з іншим. Іван Максимович довго переживав, і в 1922 році одружився знову. У Ростові-на-Дону, де він перебував з гастролями, Піддубний познайомився з матір'ю молодого борця Івана Машоніна Марією Семенівною. Жінка працювала в пекарні. Вдові теж сподобався цей могутній і добрий чоловік, тому вона погодилася стати його дружиною. Щоб почати нове життя з Марією Семенівною, потрібні були гроші, і Піддубний відправився на гастролі до Німеччини, де трудився у поті чола цілий рік. Однак це були вже не ті гонорари, які могли дозволити йому безбідне життя, і восени 1925 року Іван Максимович вирушив у далеку Америку, де йому довелося боротися за правилами вільної боротьби. Довелося переучуватися. Але лякали прославленого чемпіона аж ніяк не нові правила, а той нездоровий ажіотаж, який викликали сутички борців у публіки. І чим брудніше і жорсткіше велася боротьба, тим більше була задоволена публіка. Ну і, звичайно, вся Америка багато чого чекала від поєдинку Піддубного з чемпіоном Америки тих же років Джо Стечером, відомим своїми страшними "ножицями" (захоплення ногами), за допомогою яких він зумів перемогти навіть Івана Заїкіна. Впевнений в собі Джо мав намір випробувати свою грізну зброю і на Піддубному. Яким ж було розчарування американців, коли напружена сутичка закінчилася внічию. Потім Піддубний ще цілих два роки їздив американськими містами. Як і в Європі, його і тут намагалися і підкупити, і залякати, і навіть споїти... У 57-річному віці він був визнаний найкрасивішим чоловіком на міжнародному конкурсі краси в США.

Туга за Україною охопила серце Івана Піддубного, і наприкінці 1927 року він заявив про свій від'їзд. Організаторам боїв не хотілося втрачати такого борця, його вмовляли, шантажували і навіть погрожували. Але ніщо вже не могло втримати Піддубного в чужій йому Америці. Повернувшись додому, Іван Максимович переїхав в затишне містечко Єйськ (наразі це Краснодарський краї Росії), що на березі Азовського моря, де купив гарний будинок із великим садом.
На запитання, хто є його найбільшим коханням у житті, Піддубний відповідав: "Україна, звичайно, а то хто ж іще?" Свої перемоги в спорті він пояснював так: "Виходячи на арену, я молився за Україну. Тому і перемагав!".

Повернувшись із Америки, Піддубний осів із дружиною та пасинком в курортному Єйську. Радянська влада не дозволяла обзаводитися справжнім господарством або, скажімо, власним підприємством. Була в Івана Максимовича якась підприємницька жилка! Вона-то його і згубила... Коли в 1941 році Єйськ зайняли німці, Піддубний взяв та й відкрив власну більярдну. А що? Можна ж, не те, що при комуністах ... "З нашої сім'ї досить, що пасинка на фронті в перші ж дні війни вбили, - міркував Іван Максимович. - Он Маруся як горює! А мені воювати пізно, вік не той. Я в їх політику не лізу, нікого не чіпаю, так і мене нехай ніхто не чіпає". І, що дивно, не чіпали! Ні німці, хоча Піддубний ходив по вулицях під час окупації з орденом Трудового Червоного Прапора на піджаку, ні радянські війська, коли звільнили Єйськ.
Але ж могли б і розстріляти - як пособника фашистів...

...Один фельдшер розповідав, що ставив Піддубному банки і побачив, що спина у нього була в страшних рубцях від опіків. На питання про їх походження мовчазний урівноважений богатир відповів: "Це мене Енгельс вчив "ленізму" (слово "ленінізму" він не вимовляв). Як з'ясувалося, Івана Максимовича запроторили в страшному 1937 році до в'язниці Ростовського управління НКВС, що на вулиці Енгельса, де катували електропаяльником, вимагаючи назвати номери рахунків і адреси іноземних банків, в яких він міг тримати заощадження. Через рік його все ж випустили. Він говорив, що його заарештували за "язик" і за "паспорт". Перше означало, що не всім подобались його розповіді про життя людей в інших країнах. А з паспортом вийшла наступна історія. Піддубного записали "русским" і літеру "і" в прізвищі замінили на "о". Міліція на його заяву обміняти паспорт відмовила. Тоді він сам виправив у паспорті літеру, закреслив слово "російський" і написав "українець". Тоді його і "загребли".
У передвоєнні роки довкола нашого борця була організована змова мовчання. Після укладення в 1939 році угоди між СРСР і Німеччиною, німецьке атлетичне товариство почало розшукувати Піддубного. Щоб не зганьбитися перед своїм союзником, кремлівські верховоди викликали Піддубного до Москви, дали йому орден Трудового Червоного Прапора і звання заслуженого артиста РРФСР. Йому дозволили зустрітися з німецькими атлетами, але прийняти їх запрошення до Німеччини не дозволили. Під час німецької окупації Єйська Піддубний навіть завів дружні стосунки з німецьким начальником порту, який був його палким шанувальником. Одного разу, коли богатиря з Полтавщини запитали, як там в Україні зараз, він відповів: "Сталін був диявол, а Гітлер є чорт, абер дас іст айнен Ворт". Для СРСР він був "непереможним російським борцем", а для місцевих "органів" - українським націоналістом. Він дуже гостро переживав русифікацію Кубані, населеної нащадками запорізьких козаків.

У 1945 році 74-річному Піддубному було присвоєно звання заслуженого майстра спорту СРСР. 8 серпня 1949 року, на сімдесят сьомому році життя, Піддубний помер.
Поховали Піддубного у Єйському міському парку. На чорному камені надгробку викарбовано: "Тут російський богатир лежить". У 1988 році стела на його могилі була розбита, і на ній коричневою фарбою написали: "Хахол-петлюровец!".


У 1955 році в Москві вийшла книга під назвою "Російський богатир Іван Піддубний". У всіх книгах про цирк, газетах і журнальних статтях він іменується, як російський борець. Росія звикла вважати його своїм. Проте, в Українській Радянській Енциклопедії (том 8, 1982 р.) Іван Піддубний названий українським спортсменом. Утім, ми і так знаємо, що він наш. Але пам'ятник Піддубному, на жаль, поки що є в Єйську, але його нема у Полтаві. І вулиці імені нашого видатного земляка є у Києві та Харкові. У Полтаві - лише маленький провулок на околиці міста...

Бронзовий пам'ятник Іванові Піддубному - "Чемпіону чемпіонів" - у російському Єйську

історія, спорт, особистість, силач, Іван Піддубний, боротьба

За темою:

Топ-5 за тиждень :








Виділіть помилку і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про помилку.