ЗАСНОВАНО 21 ГРУДНЯ 2015 РОКУ

Курс валют
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua

16:02 31.12


Український мир і Російський симулякр


Український мир. Блог
Останнім часом у суспільстві лунає багато песимістичних думок з приводу нашого майбутнього. Основні джерела занепадницьких настроїв – несприятлива економічна ситуація та війна на Сході. В першу чергу демотивує, що хлопці гинуть майже кожного дня, а просування вперед немає. Хоча в якості маленької компенсації грудень подарував нам успіх на Світлодарській дузі, українці навряд чи змиряться з Мінським процесом. Нам не просто потрібно закінчити цю війну, а закінчити її ефектно, з капітуляцією антигероїв, українським прапором в центрі Луганська і святковим маршем ЗСУ вулицями Донецька. Тільки так ми відчуватимемо, що кожен наш боєць, полеглий під кулями чи варварськи закатований в підвалах ФСБ – «будет отмщен». Тільки так ми збережемо свій «Український мир», про який мова йтиме нижче.

І тут знову в інформаційному просторі з’являються песимісти. «Росія така сильна», «ми не зможемо», «Америка не хоче посилати своїх солдат гинути на чужій території», «нас кинули»… Друзі, ніхто нас не кинув. Це, мабуть, вперше в історії Україна має підтримку цілого світу. Три найпотужніші світові лідери – США, Японія, Німеччина вливають у нашу державу гроші, благодійну допомогу, дарять техніку, спонукають до реформ, підключають дипломатію. Все заради перемоги цивілізації над сучасними варварами.

Голосування по ключовим резолюціям в ООН, виснажливі економічні санкції, війна на Сході зробила з Росії, колишнього члена клубу Великої вісімки, — ізгоя, мальчиша-плохіша, молодшого брата-дебіла, що від нестатку розвинутого інтелекту махає кулаками перед сусідами, у той час коли сам має цироз печінки. Росія приречена. У тамошнього народу немає і ніколи не буде бачення щасливого майбутнього. Адже їхнє щастя – у нещасті інших. Заздрощі, комплекс неповноцінності, відсутність власної ідентичності, традицій, історії призвели до того, що вони сперлись на чужу історію, чужі традиції, чужу ідентичність. Як наслідок, північний сусід перетворився на якийсь демонічний симулякр такої України, якої ніколи не існувало. Але яка могла б бути десь в паралельній реальності. До «руського» борща і князя Володимира хіба не вистачає вкрасти нашу вишиванку і тризуб. При цьому, наявність під боком країни-оригіналу дуже дратує симулякра, не даючи йому завершити свій образ та переконати інших у його справжності.

Духовні російські скрєпи – насправді наші скрєпи. Бо саме українці поширили свою релігію і старослов’янську мову на північ. Це українці — страшенні консерватори, яких дратує сучасна архітектура, сучасне мистецтво, надмірний еротизм та інші «штучки» постмодерністського світу. Звісно, я надто узагальнюю, але любителі театрів-гробів, веселкових прапорів та феміністичної пропаганди не складуть і 10 відсотків від нашого населення.

У радянських газетах полюбляли писати про міжнародні події. Наприклад, в якій-небудь африканській країні знову відбувся переворот і встановлена радянська влада. Тепер війна в Сирії чи потоп в Індонезії взагалі мало кого хвилюють. Навіть внутрішні проблеми Євросоюзу ми розглядаємо лише в контексті просування угоди про асоціацію. Ми стали україноцентричними. Бо у нас ментально вже переміг «Український мир». З вишиванками, козаками, бандурами, варениками, глиняним посудом, хором імені Верьовки і музеєм у Пирогові. Відкритий до нового за умови, якщо це нове не забуває вклонитися традиціям.

«Український мир» проторував собі доріжку між радянськими консерваторами і європейськими лібералами. І як же безсоромно, безталанно, відірвано від традицій та істинного сенсу молодший брат-дебіл скопіював «Російський мир». Дрімучий коктейль із радянських міфів, православ’я, націоналізму, цінностей рабства і поклоніння убивцям повністю викривив українське світобачення, створивши його копію з оригіналу, якого в реальності ніколи не існувало. Так народився Російський симулякр.

Головну ідею «Українського миру» болотяний «брат» не те, що не збагнув, а навіть не помітив через свої рабські інстинкти. Це ВОЛЯ. Воля кожного бути господарем свого життя. Воля існувати у своєму улюбленому «Українському мирі», зустріти тут кохання, виховувати дітей. Вільно творити самому і давати можливість розвиватися іншим. Українець – він не російський, не царський, не радянський, не чийсь іще. Він не хоче бути ні рабом, ані рабовласником, натомість завжди належить тільки собі та своїй родині, яку ж сам і створює.

Ми ніколи не заздримо настільки, щоб оголошувати війну. Ми не хочемо стерти в порошок Польщу просто через те, що там люди заможніші. Єдине, що ми хочемо – це ВОЛІ самим приймати рішення, хай деякі з них і будуть помилковими. І щоб більше ніхто не заважав нам будувати свій комфортний і звичний, наче старенький плед, «Український мир».
 
Станіслав ЦИСЬ

Виділіть помилку і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про помилку.