У Полтаві відзначили річницю перемоги над нацизмом. ФОТО

9 травня кілька тисяч полтавців взяли участь у покладанні квітів до Меморіалу військової слави. Це наймасовіша акція покладання квітів за останні кілька років. Разом із представниками міської та обласної влади сюди прийшли вклонитися тисячі полтавців.

Цього року обійшлися без концертної програми та урочистих заходів, адже це не свято, а День пам'яті полеглих військових. Не було урочистих виступів, політики та голосних заяв. Музичні композиції лунали у виконанні полтавського муніципального оркестру.

Учні навчальних закладів міста прийшли з фотографіями своїх родичів, які брали участь в Другій світовій війні. Традиція вшанування "Безсмертного полку" набуває масового характеру. Незважаючи на заклики радикалів до розгону акції, у Полтаві все пройшло мирно.

Я прийшла сюди за покликом серця. Кожного року прихожу на покладання квітів, завжди хотіла прийти з портретом свого загиблого дядька, який брав участь у Другий світовій війні з 1943 по 1945 роки. На жаль, його вже немає з нами, але я пишаюся його подвигом. Приємно, що сьогодні сюди прийшло багато молоді

– розповіла вчитель гімназії №14 Інна Назаренко.

Серед дітей, що стояли з портретами, не всі добре знають історії життя своїх родичів, які воювали з нацизмом у Другій світовій війні. Діти кажуть, що батьки їм не дуже багато про це розповідали. Проте, тепер вони обов'язково дізнаються від представників старшого покоління в родинах, аби знати, пам'ятати і пишатися своїми славними родичами.

Мій прадід Афанасій Семенович Знайко служив в 32-й танковій бригаді п'ятого танкового фронту Прибалтійської армії. Виконуючи відповідальне бойове завдання, він – командир танку – був важко поранений. Його лікували в госпіталях, але він втратив пам'ять В 1945 році прабабуся отримала звістку про його загибель. Утім, восени 1947 року він повернувся додому. На жаль, важке поранення давалося взнаки і під час шостої операції взимку 1960 року він помер. Похований у селі Шершнівка Лубенського району. Я прийшла сьогодні з його світлиною, щоб вшанувати пам'ять його та інших людей, що захищали рідну країну

 — розповіла учениця ЗОШ №11 Ангеліна Артеменко.

Фотографію учасника Другої світової війни приніс і полтавський міський голова Олександр Мамай. За його словами, хоча ця людина і не є його кровним родичем, він щороку вшановує його пам'ять та з гордістю несе світлину свого наставника.

На превеликий жаль, я вже кілька років хочу зробити великі фото своїх дідів, але вони в занедбаному стані, тому що їх були одна-дві світлини. І сьогодні я прийшов із портретом свого наставника, з яким я спілкувався зі шкільної лави — Олександра Грущенка. Він проживав біля тієї школи, де я навчався, і кожного року приходив до нас першого вересня на урок мужності і розповідав про подвиги не тільки  свої, але всього народу – людей, які воювали за нашу свободу. На жаль, він помер нещодавно, напередодні Великодня, у віці 98 років. Він пройшов усю війну, був помічником легендарного льотчика Олександра Покришкіна

 — розповів Олександр Федорович.

На жаль, справжніх ветеранів Другої світової війни, які брали участь у бойових діях, у Полтаві все менше – їх залишилося близько двадцяти. Але, попри поважний вік, вони й досі  беруть участь у пам'ятних заходах та покладанні квітів. Один із таких героїв – 95-річний Борис Васильович Лутін.

Спочатку я воював у Підмосков'ї, там був поранений. Потім пройшов усю Україну та Західну Європу. Пізніше, після війни, служив на Кубі. На покладання квітів прихожу щороку. На жаль, тут вже немає нікого з тих, з ким я воював. Але я розповідаю про них, коли зустрічаюся з молоддю та сучасними військовими. Вчора я був, наприклад, у Миргороді — зустрічався з льотчиками. Приємно, що про нас пам’ятають та цікавляться нашими подвигами

– розповів Борис Васильович.

У Полтаві покладання квітів тривало майже дві години. Безпеку охороняли понад п'ять сотень правоохоронців — поліцейських, нацгвардійців та представників громадських формувань.

Фоторепортаж Олега Журавльова