ЗАСНОВАНО 21 ГРУДНЯ 2015 РОКУ
Курс валют
Курс USD по данным Национального Банка Украины Курс EUR по данным Национального Банка Украины

674


Як Полтава свій перший Кубок України вигравала

60 років тому - 8 листопада 1956-го - любительський на той час полтавський "Колгоспник" сенсаційно виграв Кубок України з футболу, перемігши у фіналі запоріжців - 4:0.

1956 рік. Київ. Стадіон ім. Хрущова - арена фіналу

Трохи історії

До весни 1936 року включно кращі українські футбольні команди змагалися в чемпіонатах України, які проводилися на той час регулярно. Однак реформа радянського футболу, здійснена 80 років тому, скасувала проведення незалежних республіканських чемпіонатів, зробивши їх складовою частиною всесоюзних розіграшів за ліговим принципом. Таким чином українські команди виявилися "розкиданими" по різних дивізіонах чемпіонату СРСР. У зв'язку з цим для виявлення найсильнішої української команди створили ще одне змагання, що отримало спочатку чудернацьку назву: "Першість УРСР на Кубок".
У двох стартових турнірах, як і в п'яти повоєнних, у Кубку УРСР виступали найсильніші українські команди. Надалі представники вищих ліг до змагань не залучалися, а сам турнір утратив регулярність. Починаючи з 1957 року, у зв'язку з черговою реформою радянського футбольного господарства, все кубкові змагання в СРСР поділялися на два турніри - один серед команд майстрів, а інший - серед аматорських команд.
Фінальні поєдинки Кубка Української РСР проводилися на київському Центральному стадіоні, переможців нагороджували золотими жетонами і дипломами Держкомспорту республіки. Наразі тривають дискусії в колі футбольних фахівців, істориків, статистиків і уболівальників щодо включення розіграшів Кубка УРСР 1937-1938, 1944-1948 років в реєстр офіційних турнірів, як це було зроблено, наприклад, в Латвії та Литві.

Шлях до Києва

1956 рік футболісти полтавського "Колгоспника" розпочали з поповнення - начебто любительська команда підсилилася кількома відомими навіть на всесоюзному рівні гравцями: Михайлом Вульфовичем та Анатолієм Хоростецьким із Черкас, Володимиром Казанкіним із Москви та Миколою Телінгером із Ужгорода.
Полтавці стали "міцним горішком", у зональному турнірі чемпіонату УРСР вони ледь не вийшли до фіналу, поступившись лише знаному на той час київському "Машинобудівнику".
Про можливості тодішнього "Колгоспника" стало відомо багатьом уболівальникам України після того, як у товариському матчі в Полтаві "Колгоспник" на рівних грав із основним складом "Динамо" (Київ), але все ж таки програв - 0:1.

Турнір Кубка УРСР 1956 року розпочався уже після завершення чемпіонату і тривав лише місяць - із 7 жовтня по 8 листопада.
В 1/16 фіналу полтавці легко перемогли у Нововолинську місцевий "Шахтар" – 5:0. В 1/8 фіналу "Колгоспник" у Полтаві переміг одноклубників із Рівного (які перед цим виграли свою "зону" та посіли шосте місце у фінальному турнірі першості України) – 2:0.
А ось у чвертьфіналі на "Колгоспник" чекав досвідчений футбольний колектив - "Машинобудівник" (Київ) - чемпіон УРСР 1954 року, срібний призер 1956 року і діючий на той час дворазовий володар Кубка України 1954 і 1955 років.
Грали у Києві: першого дня команди розійшлися миром – 0:0. А наступного дня, у переграванні (на британський манер), полтавці перемогли – 2:0. Саме у чвертьфіналі "Колгоспник" створив найгучнішу сенсацію в українському футболі 1956 року. Полтавці вибили з турніру київський "Машинобудівник", який прагнув утретє поспіль завоювати Кубок України. Адже до 1956 року лише команда "Динамо" (Київ) змогла тричі поспіль виграти цей трофей (1946, 1947, 1948).
У півфіналі "Колгоспник", упімавши кураж, на своєму полі розгромив іншу досвідчену команду - "Торпедо" (Кіровоград) - 4:0. Кіровоградці були бронзовими призерами чемпіонату України 1955 року і володарями Кубка України 1953-го, вигравши у тому фіналі, до речі, в іншої полтавської команди -  популярного на той час "Локомотива" - 3:1.
Фінал Кубка УРСР із афішою: "Машинобудівник" (Запоріжжя) - "Колгоспник" (Полтава) став справжньою сенсацією. Адже до фіналу вийшли команди, які у чемпіонаті України посідали другі місця у своїх зонах і навіть не вийшли до фінального турніру: "Колгоспник" - був другим у 1-й зоні, запоріжці - другими у 6-й зоні. У самому ж кубковому турнірі полтавці й запорожці не пропустили жодного голу у свої ворота. "Машинобудівник" так дійшов до фіналу, перемігши своїх суперників: "Металург" (Нікополь) - 3:0, "Авангард" (Севастополь) - 7:0, команду міста Чугуєва - 1:0, "Авангард" (Миколаїв) - 3:0. Фінал обіцяв бути бойовим і непередбаченим.

У ніч на 8 листопада в Києві випав сніг. Снігопад тривав і в день матчу. О 15:00 на біле, мов килим, поле вийшли футболісти у своїй звичній літній формі. Гра відбулася на Центральному стадіоні імені Микити Хрущова (нині - НСК "Олімпійський"), за поєдинком спостерігали 20 тисяч глядачів.

Фінал

Суперники полтавців мали неабиякий досвід участі в таких турнірах. А ось "Колгоспник" – команда, яка взагалі існувала тільки другий рік. Землякам не вистачало турнірного досвіду, проте у них було багато бажання виграти трофей, та й виконавці вправні у складі полтавців також були.
Гра розпочалася з атак полтавців, які кілька разів небезпечно пробивали з середньої відстані. У цей час снігопад посилився. Звичайно, така погода заважала грати технічно. Гравці щоразу ковзалися, не завжди точно передавали м'яч, помилялися. Особливо важко довелося полтавцям, у бік яких до перерви дув сильний вітер. Футболісти "Машинобудівника" намагалися використати сприятливі для себе умови. У середині першого тайму вони без упину штурмували ворота "Колгоспника", але воротар Степан Котора грав у "рамці" просто блискуче. Полтавці діяли на контратаках. В одному з моментів Нападник Казанкін вийшов до воріт запоріжців і красиво пробив, але м'яч пройшов вище воріт. Треба сказати, що симпатії київської публіки були переважно на боці полтавців. Гучними оплесками вони вітали вдалі дії полтавського голкіпера та атаки полтавських форвардів.
Двадцята хвилина матчу подарувала перший гол. Поблизу штрафного майданчика запоріжців Пельчарський виконав штрафний удар. М'яч потрапив до Матюхіна, який точно відпасував Іванову, а той сильним ударом поклав м'яч у ворота - 1:0. Гол додав натхнення полтавцям - Матюхін через кілька хвилин прорвався до воріт суперника, але пробив над поперечиною. Перерва.
Друга половина гри почалася шаленим тиском запоріжців. Вони дуже хотіли відігратися, проте захисники "Колгоспника" доволі успішно стримували цей тиск. Горват і Нікітін двічі рятували полтавців, вибиваючи м'яч із порожніх воріт. Поступово полтавцям гру вдалося вирівняти.
Кульмінація настала за десять хвилин до фінального свистка арбітра. Наш форвард Хоростецький подав м'яч на Матюхіна, і той пробив точно у кут - 2:0. Успіх окрилив полтавців. Вони знову пішли в атаку - добивати суперника. Анатолій Хоростецький пройшов із м'ячем метрів сорок та наблизився до штрафного майданчика. Здавалося, що зараз він буде бити, але гравець прийняв нестандартне рішення - він несподівано відпасував м'яч ліворуч Казанкіну, і той сильним ударом послав м'яч у сітку – 3:0.
Але і це ще не все. На останній хвилині гри Матюхін пішов уперед і красивим ударом з 25 метрів забив четвертий гол.

Полтавський "Колгоспник" на засніженому футбольному полі розгромив "Машинобудівник" - 4:0 і виграв свій перший трофей. У фінальному матчі "Колгоспник" виступав у такому складі: Степан Котора, Анатолій Хижняк, Степан Горват, Юрій Нікітін, Микола Телінгер, Борис Шалито, Євген Іванов, Анатолій Хоростецький, Олександр Матюхін, Аладар Пельчарський і Володимир Казанкін. Тренер - Анатолій Зубрицький.

Команда майстрів

Одразу після кубкової перемоги обласне керівництво й обком КПУ почали клопотатися, аби включити "Колгоспник" до числа учасників чемпіонату СРСР серед команд класу "Б" (раніше команда виступала на аматорському рівні). 19 листопада за підписами секретаря Михайла Рожанчука та голови виконкому обласної ради депутатів трудящих Андрія Черченка був направлений лист-прохання до Комітету з фізкультури та спорту при Раді Міністрів СРСР про включення полтавської команди до числа учасників чемпіонату СРСР. Пізніше Комітет задовольнив це прохання. Так уже до нового, 1957-го року "Колгоспник" отримав статус команди майстрів (як сказали би сьогодні - професіональний статус). І досяг він цього лише за два роки існування. Мрія багатьох полтавських уболівальників важких післявоєнних років здійснилася...

Зубрицький

Розповідь про кубковий тріумф полтавців була би неповною без згадки про тренера тієї команди - легендарного у минулому гравця Анатолія Зубрицького.
Починав Толік із дворового футболу у рідній Одесі, пізніше виступав за команду Палацу піонерів. Навчаючись у школі, вже грав за дорослу команду ДСТ "Буревісник" і збірну міста.
Після 9-го класу вступив на робітфак при Одеському консервному інституті, який закінчив восени 1939 року і був прийнятий на перший курс вузу. Але ще до початку занять Анатолія запросили на перегляд до одеського "Динамо", яке тоді виступало у групі "А" чемпіонату СРСР. Після тренувальних занять юний талант Зубрицький був зарахований до штату команди на місце дублера основного голкіпера і незабаром, разом із командою вирушив на календарний матч проти московського ЦДКА. Під час матчу, який відбувся 4 червня 1939 року, основний воротар одеситів Олександр Михальченко отримав травму і в ворота став юний Зубрицький. Дебютний поєдинок у команді майстрів, незважаючи на поразку 2:3, Анатолій провів на хорошому рівні, а вже в наступному турі відіграв і свій перший "сухий матч".
У 1940 році Михальченка забрали в армію і Зубрицький став основним голкіпером команди. Але незабаром на армійську службу призивається і сам Анатолій. Завдяки клопотанню команди, воротаря залишили в розташованій в Одесі військової частині. Так він продовжував виходити на поле в складі команди. Але вже наприкінці сезону голкіпер, пройшовши курс молодого бійця, виступав тільки в армійських змаганнях за команду Одеського військового округу.
У червні 1941 року прийшла війна, військова частина в якій знаходився Зубрицький, взяла участь в боях на кордоні з Румунією. Під час відступу підрозділи були оточені, а Зубрицький із іншими бійцями були захоплені в полон. Під час використання військовополонених на дорожніх роботах, Анатолій втік. Добрався самотужки до Одеси, де за допомогою одеських футболістів, які залишилися в окупації, влаштувався на завод "Кінап" і навіть грав за виробничу команду у вільнйи час.
Після звільнення Одеси всіх футболістів об'єднали в команду "Динамо". Зубрицького незабаром переводять до Києва, де почалося відродження місцевого "Динамо". Очолював ту команду Микола Махиня, а основним голкіпером був ветеран київської команди і її капітан - легендарний Антон Ідзковський. Зубрицький став дублером прославленого воротаря.
Із 1946 року, після переходу Ідзковського на тренерську роботу, Зубрицький став основним голкіпером київського "Динамо". У 1948 році, під час календарного матчу з ЦДКА, Анатолій у зіткненні з Всеволодом Бобровим отримав серйозну травму - відрив меніска і пошкодження хрестоподібних зв'язок. Більше двох років йому доводилося грати на знеболюючих уколах, з еластичною пов'язкою на коліні. І все ж, у 1951 році довелося робити операцію, після якої воротареві ще рік знадобився на відновлення. У 1952 році, вийшовши на футбольне поле, зрозумів - грати в повну силу вже не може...
Зігравши в своєму останньому сезоні за київський клуб, який посів у чемпіонаті друге місце, 4 матчі з 13 (що було недостатньо для отримання срібних медалей), Анатолій Зубрицький вирішив закінчити ігрову кар'єру і перейти на тренерську роботу.
Проте, у 1953 році Зубрицький несподівано навіть для себе отримав запрошення пограти в московському "Локомотиві", який тренував знаменитий Борис Аркадьєв - можливість попрацювати під керівництвом відомого фахівця, підштовхнула Анатолія прийняти рішення про перехід у московський клуб. Він вирішив пограти ще!
Провівши сезон у "Локо", Зубрицький пристав на запрошення кишинівського "Буревісника", який виступав в класі "Б". У молдовській команді провів два роки, будучи беззмінним основним воротарем. У 1955 році, клуб завоював перше місце в своїй зоні і вийшов до еліти - в клас "А". Зубрицький, який завершив сезон на мажорній ноті, остаточно вирішив перейти на тренерську роботу.
Першою командою в тренерській кар'єрі Зубрицького в 1956 році став полтавський "Колгоспник", із яким він виграв Кубок України. Восени того ж року, після тріумфального фіналу на стадіоні імені Хрущова Анатолія Федоровича знову запрошують у київське "Динамо", але тепер уже на посаду тренера...

Статистичним рядком

17-й розіграш Кубка УРСР відбувся у період з 7 жовтня по 8 листопада 1956 року. Учась у турнірі взяли 32 команди.

КУБОК УКРАЇНИ 1956 року
1/16 фіналу (7-8 жовтня)
"Динамо" (Львів) - "Нафтовик" (Дрогобич) -1:0
"Динамо" (Тернопіль) - "Колгоспник" (Берегове) - 7:0
"Торпедо" (Кіровоград) - "Спартак" (Біла Церква) - 2:1
"Хімік" (Дніпродзержинськ) - команда Житомира - 6:1
"Шахтар" (Нововолинськ) - "Колгоспник" (Полтава) - 0:5
"Колгоспник" (Рівне) - команда Вінниці - 1:0
"Машинобудівник" (Київ) - "Буревісник" (Чернігів) - 3:2
"Буревісник" (Черкаси) -"Буревісник" (Кам'янець-Подільський) - 3:0
"Хімік" (Калуш) - "Торпедо" (Одеса) - 1:0
"Авангард" (Миколаїв) - команда Чернівців - 3:1
"Торпедо" (Харків) - "Шахта Будьоновка" (Сталіно) - 4:2
"Спартак" (Херсон) - ДВРЗ (Київ) - 4:1
команда Чугуєва - "Торпедо" (Суми) - 1:0
"Шахтар" (Брянка) -"Авангард" (Краматорськ) - 2:0
"Машинобудівник" (Запоріжжя) - "Металург" (Нікополь) - 3:0
"Авангард" (Севастополь) - команда Євпаторії - 2:2; 2:0

1/8 фіналу (14-15 жовтня)
"Динамо" (Львів) - "Динамо" (Тернопіль) - 1:3
"Торпедо" (Кіровоград) - Хімік" (Дніпродзержинськ) - 2:1
"Колгоспник" (Полтава) - "Колгоспник" (Рівне) - 2:0
"Машинобудівник" (Київ) - "Буревісник" (Черкаси) - 5:0
"Авангард" (Миколаїв) - "Хімік" (Калуш) - 2:0
"Спартак" (Херсон) -"Торпедо" (Харків) -1:3
"Шахтар" (Брянка) - команда Чугуєва - 1:1; 0:1
"Машинобудівник" (Запоріжжя) - "Авангард" (Севастополь) - 7:0

1/4 фіналу (20-21 жовтня)
"Торпедо" (Кіровоград) - "Динамо" (Тернопіль) - 2:1 дод. час
"Колгоспник" (Полтава) - "Машинобудівник" (Київ) - 0:0; 2:0
"Авангард" (Миколаїв) - "Торпедо" (Харків) - 3:2
"Машинобудівник" (Запоріжжя) - команда Чугуєва - 1:0

1/2 фіналу (28 жовтня)
"Колгоспник" (Полтава) - "Торпедо" (Кіровоград) - 4:0
"Машинобудівник" (Запоріжжя) - "Авангард" (Миколаїв) - 3:0

Фінал (8 листопада)
"Колгоспник" (Полтава) - "Машинобудівник" (Запоріжжя) - 4:0

Використано фото сайту odessa-sport.info.

спорт, футбол, Колгоспник, Зубрицький, ювілей, Кубок УРСР

За темою:

Топ-5 за тиждень :