Важкуватий день Арсенія Петровича

Напевно не кращий  день для серйозних заяв – 3 січня. Нелегкий він ще, важкуватий.
 
Саме 3 січня  свою  величезну жагу до роботи, до проведення перетворень в  Україні  продемонстрував  прем’єр-міністр.  Арсеній Петрович  вчергове з’явився перед  українцями у його авторській програмі «10 хвилин з прем’єр-міністром».  Правда,  самі громадяни не демонстрували того, що   засумували за реформатором. Проте, коли  вже постукав у двері глава уряду, що ж, українці люди ввічливі, — відчинили та послухали.
 
І було б все як завжди.  Слухачі ще раз би переконалися в  ораторських здібностях Арсенія.  А треба сказати, що говорити він вміє. Каже завжди впевнено, рішуче, ніби сокирою махає на подвір’ї, легко розправляючись із сухими  дровами.  Наприклад, каже прем’єр: «Україна виконала всі критерії для запровадження безвізового режиму для громадян України…». Не додає, правда, що наступні півроку будуть вирішальними для цього, оскільки декларації про перетворення, зокрема, й про боротьбу із корупцією, мають наповнитися реальними справами.  А поки позитивне рішення Єврокомісії щодо «безвізового» не більше, ніж аванс Україні. Треба сказати – черговий аванс. Та й він був під великою загрозою. І тільки завдяки дипломатичним здібностям Президента України, котрий, не зволікаючи, подався до Брюсселя,  він став реальністю.
 
У цій же, третьосічневій  промові  пан Яценюк декларує ще один постулат: «Ми керуємось виключно принципом верховенства права». Цікаво – хто ми? Бо буквально через два дні один із підлеглих  Арсенія Петровича, майже тезка,  Арсен Аваков поставив під сумнів сказане патроном, бо запропонував  взагалі революційний крок – на три місяці припинити роботу  нинішнього суддівського корпусу, бо толку з нього на сьогодні, що з козла молока. Особливо – в розрізі дотримання принципу  верховенства права.
 
Загалом українці вже давно звикли до мітингово-декларативного стилю виступів  прем’єр-міністра, які більше схожі  на  промови  партійного лідера, аніж на слова господарника, глави уряду, та ще й реформатора.
 
Тобто, і цього разу було би як завжди. Аби  не один пасаж Арсенія Петровича. Він змусив задуматися політичну еліту, та й не тільки еліту,  принаймні двох країн.  Українці про себе подумали – може, вони й справді сліпі, бо не помітили, що такі реформи як у Польщі, тут, по-перше, вже відбулися, по-друге,  вони тривали лише 22 місяці. 
 
Поляки, напевно, лікті кусають – чому вони 14 років «мучилися» зі своїми реформами, а братня Україна, не дивлячись навіть на воєнні дії на сході держави,  провела це так швидко? Що, мовляв, не було свого спринтера «яценюка», що віддали перевагу стайєру  Бальцеровичу?
 
І ті, й інші  вчитуються (хто не слухав) у слова українського прем’єра: «Що таке європейська інтеграція для України? Який взірець взяти? Найкращий приклад – це, звичайно, сусідня і братня Польща. 14 років Польща проводила складні реформи. Такі самі реформи, як ми провели за останніх 22 місяці».
 
Зверну увагу на одне з ключових слів цитати – провели. Як ви розумієте, це доконаний вид. Це те, що вже відбулося. Тобто, реформи вже проведені? Можливо, Арсеній Петрович мав на увазі інше? Динаміку? Але навіть не проведення реформ, а підготовку  і ухвалення  законодавчих актів....
 
Якщо так, то й  тут  помилочка трапилася. У Польщі необхідні  закони для справді революційних реформ, а їх, до речі, було 10, прийняли за …111 днів.
 
Це ще одне підтвердження – не треба робити серйозних заяв 3 січня. Складний це ще день. Особливо —  для підготовки  прем’єрських виступів.
 
Що ж до Польщі, то тут з Арсенієм Яценюком важко не погодитися. Країна ця за період із 1989 року, коли там стартували реформи,  і коли економічна ситуація  була насправді відчутно гіршою, ніж в Україні,  саме внаслідок перетворень  стала досить сильним гравцем в Євросоюзі з розвинутою економікою.  Але про це – якось іншим разом.