ЗАСНОВАНО 21 ГРУДНЯ 2015 РОКУ

Курс валют
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua

14:16 11.02


Ні рейтинги на рівні плінтуса, ні «квіти Барни» не можуть похитнути твердого бажання Яценюка й далі «боротися за майбутнє України»


Звіту уряду 16 лютого присвячується…
Телеканали  припинили  планову трансляцію. Принаймні один з них. Для  показу  надзвичайного   засідання уряду. Ну що б ви з цього приводу одразу подумали? Всяке, особливо у наш, по-справжньому напружений час.  Мені навіть здалося, що диктор із левітановськими нотатками ще  додасть хвилювання: «Увага! Увага! Говорить і показує …». Як з’ясувалося — кабмін імені Арсенія Яценюка.

І на екрані з’являється Арсеній Петрович. Я відкладаю всі справи, закриваю ноутбук, щоб не відволікав. А той, що в окулярах,  сидить якийсь задумливий. І я б навіть сказав – трішки сумний. Уздрівши це, я подумав про «найгірше».  З  надією, правда,  подумав. У голові якось швиденько склалася навіть промова Арсенія Петровича, фінал якої значною частиною українського суспільства (про що говорять рейтинги)  є бажаним вже давно.

«Дорогі мої українці! Це було у лютому, коли мені доводилося мало не щодня мерзнути на Майдані,  щодня говорити полум’яні революційні промови,  щохвилини грати роль не тільки лідера революції, а й лідера нації. Ну, одного з трьох, звичайно.

І хоча у лідерах я ходжу вже давно – квиток я такий щасливий у житті витягнув,   проте цього разу  мені доводилося багато терпіти. Якось так вийшло – не знаю чому, бо ми ж старалися, але до нашої трійки  люди з часом спиною почали повертатися.  І навіть свистіти! Яка неповага! Думаєте, це було приємно?..  А  на Грушевського? Мене ж там  і боягузом називали, це коли  я вів народ за собою -   не вперед, правда, а назад, на Майдан. Однак слово було іншим, на букву «с» починається  і на «н» закінчується.  Як дуже глибокий інтелігент,  не можу повторити отак,  вголос. Що? Кажете, я одному надоїдливому прихильнику, хто нав’язливо тикав мені морквину, пообіцяв засунути той овоч кудись в йому в…? Але зважте, я це сказав інтелігентно, жодного не літературного слова.

Я ж ні пари  з уст у відповідь навіть, коли тоді ж, дорогою з Грушевського на Майдан, мене ще й посилали  на три букви, і не в паб чи бар. Я ж – пробачте,  своє інтелігентне обличчя  — цеглинкою, цеглинкою, а вуха ніби воском залив, ніби нічого й не чую,  і – вперед, тобто назад, на Майдан. Але ж ніколи в житті мене туди скільки разів не відправляли. Я в ті хвилини іншого побоювався: хлопці, ті хто кричали це, так на мене  визвірялися, що – чим чорт не жартує – могли й по голові дати. Але   я жодним мускулом не реагував, прекрасно знаючи  – поруч і мої хлопці, тобто  охорона, не дадуть.

Загалом вів я себе досить спокійно, виважено. Чого не скажеш про той мій виступ зі сцени. Це ж треба було так пуститися берега! Майданний народ вчергове висловив своє незадоволення – мовляв, скільки ви, лідери, можете соплі  жувати, а ми — танцювати разом з Русланою. Давайте щось робити – вимагали люди! Включивши метал в голосі,  це я вмію робити, рішуче, навіть надзвичайно рішуче,  мовив ніби сокирою рубонув: «Скажу про себе. Я з ганьбою жити не буду. Завтра підемо разом вперед. Якщо куля в лоб, то куля в лоб. Але чесно, справедливо і сміливо!» Потім прийшло прозріння, і розуміння, що Остапа понесло. Мало того, що з кулею був явний перебор.  А  якщо й справді?  Та й що воно таке — справедливо?  Справедливо отримати кулю від опричників цього кабана-Януковича?

З тими кулями в  лоб  я, звісно,   передав куті меду. Відтоді отримав ще одне прізвисько. До Кролика вже якось і звик,   а тепер  чи не кожна собака називала мене ще й «Сєнякулявлоб». Та й донині не забули.

Я і це стерпів. Як і багато іншого. Собі наказував: «Терпи, Арсенію, терпи…». Я вірив у свій народ, у його доброту. Вірив, що стану однією з месій. Правда, думав про президентство. Але й прем’єром, погодьтеся,  непогано. Відповідальності ж по суті менше, а можливостей – ого-го! Чи й не більше.  Дай Бог здоров’я цьому народу, бо такого ще пошукати треба.

І хоч зуби зціплювати доводилось і доводиться постійно, гра варто того. Бо  ж як  хотілося зацідити в зуби тому бидлу, хто тоді на Грушевського відкрито і брутально посилав мене.  Не своїми руками, звісно, це я робив би.  На те є спеціально навчені люди.

 А от через два роки вже не спеціально навчені, а мої, так сказати  однодумці, відплатили за чергову  образу. Це коли у Верховній Раді Барна підійшов. З квітами, зараза. Я  й втратив пильність, а він мене – ну самі все бачили. Мені довелось навіть схопитися за трибуну. Вона міцна, витримала. Барні не вдалося мене відірвати, і щось у мене. Ну а потім вже схопили його мої хлопці – добряче задали.  Схвильований, я трохи втратив пильність, як і у випадку з тими кулями. Відповів на запитання «Як я?» як думав: «Ну что ты… Все хорошо. Я тебя прошу. Ну, дебилов же много…».   Забув, холера, що тут телекамер, немов тарганів на студентській кухні.

Впродовж  майже двох років у Кабміні працював  я  напружено. Так напружено, що, ви ж самі бачите, я перестав навіть  їздити в регіони. Хіба що економ-класом за кордон – чергову фінансову допомогу випрошувати.  Не вірте тим, хто каже — боюся я в регіони. Мовляв, коли під час Майдану Яценюка просто посилали, то зараз можуть і того, фізично поставити гостре запитання. Це не правда, кажу я вам. Не боюся я ні запитань, ні навіть літаючих яєць. Просто  роботи багато, за всім і за всіма устежити треба, щоб ніхто не зміг жодної копійки «умикнути» з бюджету.  Без мого відома. Та й атмосфера  така, немов між павуками у склянці. Тож цілком може бути так: залишив свій прем’єрський кабінет, приїхав, а там вже той литовець розвішує свої картини, чи грузин лезгинку з радості танцює. Все ж може статися! Треба бути пильним!
Кажете, мій рейтинг – трохи вище нуля? Так я ж не заради рейтингу працюю, дорогі мої українці! Тільки заради вас  я  провожу ці реформи. Поляки  он аж поаплодували. Це коли я сказав, що вони 13 років реформувалися, а ми — «п’ятирічку за рік», за 11 місяців!

Та й сам рейтинг, якщо ви знайдете його, бо ми постаралися, щоб ніякі опитування не відволікали українців від високих темпів реформ,  ви думаєте  правдивий? Ні. Це все елементи інформаційної війни проти нас. То ж Путін, то все він. Він  тратить шалені гроші, аби дискредитувати мій уряд і мене особисто, розхитати наш український човен. Тож  ви пам’ятайте :  хто сьогодні критикує нашу владу, котра демонструє найвищі зразки єдності, той ллє воду на путінський млин. Це однозначно!

(…після деякої паузи) Дорогі мої українці! Та все ж — я зважився. Зважився проаналізувати все зроблене мною на посаді прем’єра і все зароблене мною. Мушу вам сказати – задоволений як одним, так і особливо іншим. Попрацював добре. В  процесі цього,  десь на дні своєї скриньки таки нашкрябав  трохи честі та гідності. Можете не вірите, але це так. І хоча я не згоден з  хвилею критики, незадоволенням  моїм урядом,  вирішив  все  ж подати у  …відставку. Я йду сам, добровільно, але з гордо піднятою головою…».

Отакої! Я  хотів вже в ФБ строчити сенсаційну новину, щоб одним із перших бути, але… Арсеній Петрович із гордо піднятою головою і знайомою рішучістю перед мікрофоном повернув до реальності, ніби відро холодної води вилив на голову. Надзвичайне засідання закінчилося якщо не пшиком, то звичайною, як для нинішньої української кухні, договірно-підкилимною стравою: «У нас наступний принцип: один за всіх і всі за одного. Ми прийшли єдиною командою, і ми будемо працювати єдиною командою… Разом прийшли, разом працюємо, і якщо наша місія буде виконана, разом підемо! Але зараз ми чітко зазначаємо: ми й далі будемо боротися за майбутнє країни, і за те, чого очікує український  народ! За реальні і справжні зміни в країні!».

Ризикуючи бути записаним до  категорії «рука Кремля», ризикну сказати: напрошуються у зв’язку з цим, мітингово-пропагандистським виступом все ще прем’єра принаймні два запитання: за що уряд боровся до цього і як же бути з тим українським народом, причому – абсолютною його більшістю, котрий вже давно бажає зміни керівника уряду. Про що і говорять  рейтинги. Які, і це теж реальність, чомусь мало хто оприлюднює. До речі, чому б це?

Виділіть помилку і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про помилку.