09:53 11.04 17932
Бути живим. І відчути це
Зараз окремий потік обговорень присвячений взаємодії з переселенцями. Одні історії про те, які вони «не такі», інші — про «не таку» приймаючу сторону, і не лише в Україні.
Зрештою, кожна людина — всесвіт. А доросла людина — це всесвіт зі звичками, традиціями, схильностями, з потребою свого простору. Власне, такого простору, який облаштований під тебе. І господарі — це такі само всесвіти із своїм укладом і звичками. Найбільше складнощів, коли в один простір потрапляють антагоністи — втомлений інтроверт, який хоче залізти в ліжечко і відновлювати акумулятори, і життєрадісний екстраверт, який хоче кружити і дбати. Або інші ситуативні комбінації — хропун і чутливий уві сні, людина з підвищеною секрецією і чутлива до запахів, педант і хаотик і так далі.
Характеристика «в гостях» в даній ситуації не дуже коректна. Формально — це справді, в гостях. А по факту, людина, навіть та, яка не сиділа під бомбами, на невизначений термін втратила своє середовище. А разом із ним буває і роботу, у неї неясно де близькі ну і купа інших проблем. В звичайній ситуації «вдома і стіни допомагають». Але тих стін нема. І дім непонятно де. Хто не вертався додому з найпрекраснішої поїздки найпрекраснішими місцями і видахав «фух, вдома», де все звичне і знайоме.
Улюблена чашка і правильне кавове зерно це не про понти і блаж, це про тонку ниточку зв'язку з домашнім затишком. Змога покинути у мийці посуду до натхнення — це про свободу. Шуміти чи сидіти в стерильній тиші — у кожного своя потреба. Бути чемним співрозмовником, коли хочеться залягти і мовчати — це велика енергія, і коли забагато зовнішнього шуму, втома переходить в роздратування. А іншому хочеться виговорювати свої переживання без упину і це теж когось поруч виснажує.
Коли тебе годують і над головою дах, але за спиною висять непогашені рахунки, на тлі того, що працювати ти не годен, особливо, якщо робота голову, а когнітивка — обсипалась, у декого ще з часу ковіду вона в норму не прийшла. Коли ти хочеш гарячу ванну, бо у тебе мерзне астенічне тіло, а є ледь теплий душ, або господарі не дозволяють з метою економії, це може призвести до справжнього розпачу.
Той, хто вимушено перебивається, і так приймає багато нових правил, часто некомфортних, часто протилежних тим, що були в його чи її реальності. Кожне таке дрібне правило їсть енергію, виснажує тим, що ти щось хочеш, що для тебе в моменті важливе, але тут так не прийнято.
Так, є ті, кому закони не писані, і є хамовиті люди — не без цього. Причому, з обох сторін. Однак, думається мені, що звичайних людей більше, а відсутність чогось доступного і важливого в минулому житті, виснажує і дає відчуття втрати контролю над життям. Росія не лише вбиває фізично, вона шматує життя і в просторі контролю над ним. Звісно, «головне, що живі» — це ключове. Але за цим приходять й інші потреби, задоволення яких дозволяє не лише бути живим, але і відчути це.
Олена ЗАДОРОЖНА