ЗАСНОВАНО 21 ГРУДНЯ 2015 РОКУ
Додаток на стільницю
18:02 20.07 1799
«Це мій товариш, Павло Шеремет...»
Сказати, що смерть Павла Шеремета мене приголомшила – це не сказати нічого! Досі важко відійти від шоку. Не скажу, що я був близько знайомий з Павлом, зате познайомилися ми за дуже дивних обставин: у день початку війни – 22 червня (здається, це був 1996 рік) у білоруському Бресті, де я гостював тоді у родичів, а Павло приїхав знімати репортаж у Брестській фортеці, яка за 55 років до того дня першою прийняла удар німецьких військ. Такі зустрічі не забуваються! І 10 хвилин спілкування було достатньо, щоб потім щоразу побачивши його на телеекрані, міг сказати своїм дітям: «Це мій товариш!».
Відтоді весь час стежив за його професійною діяльністю, переживав, коли у тій же Білорусі його засудили до дворічного ув’язнення і ми, колеги, писали листи Олександру Лукашенку з вимогами звільнити Павла Шеремета. І домоглися цього!
І чомусь дуже вірилося, що рано чи пізно Павло буде працювати в Україні, адже тут дуже потрібні були такі мужні люди як він. Тому був дуже радий, коли це трапилося і ми кілька разів зустрічалися — уже в Києві.
Яку б версію не висунули сьогодні правоохоронці і що б не трапилося зрештою насправді, але я твердо переконаний: Павло Шеремет загинув на війні! Бо війна сьогодні для нас – це і бої на Донбасі, і путінська п’ята колона тут, і зрештою свої ж бандити і злодії…
Вічна пам’ять колезі – прекрасному журналістові і мужній людині!
Віталій СКОБЕЛЬСЬКИЙ
