ЗАСНОВАНО 21 ГРУДНЯ 2015 РОКУ
Курс валют
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua

09:22 09.10


Нотатки переселенця. Частина третя


Нещодавно сестра зламала руку і виявилося, що в Севастополі травматолог лише один, а приватні клініки не накладають гіпс. Цікаво, якщо звільниться і останній травматолог, чи офіційно заборонять людям ламати свої кінцівки, аби не псувати статистику медичного закладу?



Медицина в Криму



Перед так званим референдумом пропаганда в Криму зачіпала всі сфери життя. Публікації в газетах, обговорення на радіо і телебаченні, листівки на стовпах – всюди йшлося про жахливий стан економіки, освіти та медицини в Україні. Складалося враження, що це чудо, що ми можемо писати, читати й взагалі жити. І щоб змінити це плачевне становище, нам, кримчанам, потрібно було лише обрати приєднання до Росії. Бо вона ж правонаступниця Радянського Союзу, а там і «безкоштовна та найкраща медицина, освіта й усі сучасні технології». Пенсіонери були в дикому екстазі. Інтернетом гуляло популярне відео, на якому бабуся щасливим голосом говорила, що неймовірно рада, бо тепер може померти в Росії. І справді, її бажання та ще тисяч таких, як вона – справдилося. Не знаю, чи то небеса, Бог або сам президент Путін почули прохання «пригнічених», але медицина в Криму стала саме такою, щоб якнайшвидше відправити всіх жителів півострова до праотців.

Люди очікували покращення, а отримали лише те, що може запропонувати окупант своїм в’язням. Звичайно, я не скажу, що раніше наша медицина була ознакою еталону, та якщо тебе заносили у відділення, частіше виходив ти вже на своїх двох. Так, була корупція, були дорогі ліки, проте, з іншого боку, були лікарі-професіонали, які займалися своєю головною функцією – лікували. А що ж тепер?

Якось я їхала в маршрутці й слухала розмову двох жінок. Вони обговорювали список процедур і ліків, які мають бути тепер безкоштовними, й паралельно згадували, скільки раніше купляли самі, коли лежали в лікарні ще при Україні. Раділи, що тепер не мають нічого спільного з «країною жебраків», бо нарешті будуть отримувати справжній сервіс. Та після першого року медицини по-російськи, заголосив Севастополь, Сімферополь, а далі й увесь Крим.

До і після референдуму «ватники» кричали проукраїнським кримчанам «валити в Україну». Багато з них послухали цієї поради, та тільки проросійські кримчани не врахували, що це буде численна кількість лікарів та спеціалістів вузького фаху. У лікарнях настала велика нестача персоналу, люди приходили, та не було кому їх прийняти. Хтось виїхав, когось звільнили за погляди, хтось звільнився сам, бо не витримував шаленої писанини, яку замість лікування вимагали різні інстанції. Утворилися величезні черги, наче до Мавзолею. Отримати талончик до потрібного спеціаліста стало просто неможливо. Люди приходили і ставали в черги о п’ятій годині ранку, бо інакше просто ніяк. А ще в інтернеті можна було знайти оголошення, де люди просто обмінювалися потрібними один одному талончиками, такий собі бартер. Різноманітні форуми були засипані скаргами, кримчани вимагали вирішення проблеми медичної галузі від місцевої влади, кричали, що їх знищують і не дають лікуватися.

Влада подумала-подумала – й звільнила багатьох місцевих лікарів, замінивши їх російськими. От наче приїхали світила, та люди заголосили ще більше. Виявилося, що багатьох цих лікарів було звільнено у їхніх містах за погану роботу. Скарги, скандали, а іноді і бійки у відділеннях зросли вдвічі. У нас навіть з’явилися попередження в лікарнях, що за образу лікаря буде накладений штраф в розмірі 3000 рублів (близько тисячі гривень). Люди писали листи, приїжджали перевірки, але після них щоразу рапортували в Москву, що в Криму все чудово.

Ну, нічого, ще ж залишалися безкоштовні обстеження та ліки. Ну, як безкоштовні. От якщо в лікарнях ламалося обладнання, а це бувало часто, то робити обстеження треба було в приватних центрах — і за все платити. А з ліками ще веселіше. От як в нас було раніше: захворів, прийшов до лікаря, він тебе оглянув, виписав рецепт і відправив лікуватися. Залишилося тільки самому купити ліки. Тепер, якщо тобі вдалося потрапити на прийом до свого терапевта, він дві хвилини оглядає, 10 заповнює різноманітні бланки, а далі має виписати рецепт на безкоштовні ліки, що мають бути в лікарні. Якщо їх нема, все – лікуйся подорожником. Лікар не має права виписувати рецепт, аби людина сама собі купила медикаменти. Адже за законодавством це все має бути в лікарнях, які забезпечує держава. Якщо нема, значить і нема хворих. Так само, якщо хворий лежить в лікарні і не вистачає потрібних ліків, то будуть його колоти звичайним гліцерином, а там вже якщо не виживе, то його проблеми. Я чула купу історій, коли родичі просто благали лікарів сказати на вухо, що їм купити, аби поставити на ноги людину. Та вони лише розводять руками, адже якщо це виявиться інспектор, лікар втратить роботу. Тому не дивно, що з такою медициною у нас просто втричі зросла смертність дорослих, та вдвічі — дитяча. От і здійснення бажань…

Через те, що неможливо потрапити на прийом, а в приватних клініках беруть гроші навіть за консультацію (800 рублів, тобто майже 300 гривень), люди атакують фармацевтів, благаючи їх поставити діагноз та порадити ліки. Моя мама працює в аптеці, тому розповідає про постійні прохання. Люди так і кажуть: «Вы же знаете, как у нас обстоят дела в городе с медициной, поэтому посоветуйте таблетки, а то уже третий день кашель, болит сердце и немного отнимает ногу». 

І навіть якщо щось порадиш, не факт, що самі ліки будуть працювати. Після приєднання до «високотехнологічної» імперії, ми познайомилися з таким поняттям, як фальсифікат. Підробка на підробці та підробкою поганяє. Для багатьох стало відкриттям, що їхні улюблені ліки, які постійно допомагали, виробляє Україна, а замінника або нема, або такий, що — мертвому припарка. Мама не раз розповідала, як люди обурювалися, коли дізнавалися, що не зможуть тепер купити їх, починали обвинувачувати Україну, бо «вона над ними знущається», не продаючи у Криму свої ліки. І вже в аптеці пропадає так званий патріотизм, бо якщо таблетки зроблені в Росії, четверо з п’яти відмовиться їх купувати. А якщо раптом знайомі дізнаються, що ти їдеш в Україну на декілька днів, то сто відсотків попросять тебе купити потрібні ліки. І це можуть бути навіть затяті «ватники», які будуть чекати на українські ліки, та при цьому все одно казати, що Україна, мовляв, «ні на що не здатна». Деякі вже зробили з цього собі маленький бізнес, розміщуючи оголошення на сайтах і форумах, що за символічну суму погодяться купити і привезти потрібні ліки.

Таким «розквітом» в медицині дивуються і відпочивальники з Росії, особливо ті, які раніше лікувалися саме в нас, бо тут було багато чудових фахівців. Хоча чого їм дивуватися, всі наші сфери життя стрімко опускаються. Навіть запеклі пропагандисти міста погоджуються, що такого бардаку в медичній сфері, як сьогодні, вони ніколи не бачили. Машину швидкої допомоги в Севастополі можна чекати три години, бо їх кількість із 43 скоротили до 27 — і це офіційні дані. Що не кажи, а покращення за покращенням.

А ще в моєму рідному місті закривають пологовий будинок та  інфекційне відділення для новонароджених. Бо ж нащо народжувати, коли всі планували вмерти? І таке коїться в кожному місті Криму. Нещодавно сестра зламала руку і виявилося, що в Севастополі травматолог лише один, а приватні клініки не накладають гіпс. Черги величезні, люди сидять та чекають допомоги по п’ять годин і більше. А коли запитали у головної лікарки, чому ж така ситуація, вона відповіла, що, по-перше, нема охочих працювати, а по-друге, в таких чергах винні «безвідповідальні батьки», які не можуть нормально слідкувати за своїми дітьми. Цікаво, якщо звільниться і останній травматолог, чи офіційно заборонять людям ламати свої кінцівки, аби не псувати статистику медичного закладу?

Олександра РОЖКО

 

Нотатки переселенця. Частина перша

Нотатки переселенця. Частина друга