12 фактів про ікони Свято-Успенського собору в Полтаві

Першим іконописцем називають євангеліста Луку. Хоча найперші зображення Христа були ще при його житті: одне - на рушнику Авгара, правителя Едеси, яким Ісус витер своє обличчя, друге - на хустці, яку Сину Божому на його хресному шляху подала Серафія (Вероніка), і третє - на Туринській плащяниці, в котру тіло Христа загорнули після розп'яття. Перші два зображення стали двома іконами, котрі називають однаково - Нерукотворний Спас.

Першим літописним українським іконописцем називають преподобного Алімпія Печерського. Він учився у грецьких майстрів-мозаїстів, котрі оздоблювали Михайлівський Золотоверхий собор у Києві. Одного разу багатий чоловік замовив у нього ікони для дерев'яної церкви. Пізніше вона згоріла, а ікони лишилися неушкодженими на згарищі - відтоді пішла слава, що твори його не горять. У цього іконописця ікони стали чудотворними при житті.

Більш українського стилю в іконописанні, аніж бароко, важко відшукати. Це синтез візантійської традиції, європейських впливів, а також елементи національної культури - орнаментів, вишивок, оздоблень. Ці орнаменти - з колосками, волошками, ягідками - можна побачити в іконостасі Свято-Успенського собору в Полтаві.

У Росії ікони могли малювати лише монахи в монастирях, а в Україні цим займалися і священики, і прості люди, і навіть жінки.

В іконописанні нині є два напрямки. Перший - збереження, реконструкція та реіновація пам'ятки, а другий - пошук нових форм. У випадку Свято-Успенського собору в Полтаві ми обрали традиційний шлях. Бо треба, щоб у місті були старі будівлі та речі, щоб люди могли бачити, як жили їхні предки.

Ікони виготовляємо за технологіями 18 століття, бо сучасними засобами можна лише імітувати. Це як вишивка - можна і машинкою, але найкраще вручну.

Ікони в полтавському храмі виконані на липовій дошці з дубовими шпугами - це характерно саме для України. Готуємо клей, наклеюємо паволоку - лляне полотно. Наклеювання - складний процес, але це зміцнює ікону. Потім вариться левкас (грунт), наноситься і шліфується вручну. Потім у ньому робиться різьба, наноситься позолота. Фарби готуємо власноруч і затираємо перед роботою. Ікона на 90 відсотків - ручна роботаю.

Ми молимося не до ікони, а через ікону. Зображення стає іконою, коли пройшло освячення.

Ікона - це шифри й коди. Наприклад, червоне - символ божественного, синє - людського. Тому Христос на іконі в Полтаві має знизу червоне вбрання, а верхній одяг - синього кольору. Це означає, що Бог прийняв людську подобу. А Богородиця - навпаки, має синій одяг, а згори червоний, тобто це - людина, яка стала Богоматір'ю. Білий колір - символ чистоти, тому завжди білою ниточкою підведена сорочка у Богородиці. Пальмова гілка на іконі - символ мучеництва. Червоний плащ - символ або мученика, або воїна.

Кажуть, що часом на іконах малюють чиїсь портрети, бо нібито образи схожі на живих людей. Уявіть, що ви цьому образу молитеся. До кого - до якогось дядька Степана? Чи щось просите у красивої жінки, з якої малювали Богородицю?

Іконописцем стаєш, це життєвий шлях. Як Алімпія приставили до грецьких майстрів і він на тому вчився, так й іконописець навчається. Іконописець відрізняється від живописця тим, що процес не дає розслабитися: виготовив клей, підготував дошку, вже вимучений, а тобі ще малювати треба. Як східні каліграфи медитують перед творчістю, готуються до неї, так і іконописець через фізичну працю отримує натхнення до творчості.

Ікона має функцію. Для іноземців це просто картина, а тут вона працює, твої діти й онуки тішитимуться. Одне діло, що ви картину до хати купуєте, а зовсім інше - ікона, яка на десятиліття.