ЕКСКЛЮЗИВ. Анна Плотіцина: "Віддячую Полтавщині перемогами"

17 березня у Портленді (США) стартує чемпіонат світу з легкої атлетики у приміщенні. Буде за кого повболівати на головному старті зимового легкоатлетичного сезону і полтавським прихильникам спорту. Наш край на цих змаганнях у бігу на 60 метрів із бар'єрами (тут змагання відбудуться у п'ятницю, 18 березня) буде представляти Анна Плотіцина. Вітчизняний лідер бар'єрного спринту напередодні відльоту за океан поспілкувалася з кореспондентом сайту "Полтава365".

- Анно, ви народилися в Сумах, навчалися в Харкові, живете в Броварах (Київська область), а виступаєте за Полтавщину. Як вас звела доля з Полтавою?

- Практично вся матеріально-технічна база, яка є в Україні в нашому виді спорту, зосереджена в столиці. Київ – найкомфортніше місце, в якому я можу реалізувати себе як спортсменка. Я довго шукала класного тренера з короткого бар'єрного спринту. Найкращий – Сергій Федорович Красовський, який підготував срібну призерку Олімпійських ігор-2004 Олену Красовську. Коли я з ним почала працювати, він також проживав у Києві. І тому вся моя робота в основному зосереджена на Київщині.

Але окрім місць для тренувань та наставника величезне значення в підготовці спортсменів має матеріальна складова. Особливо проблеми з цим відчутні зараз, за нинішньої ситуації в країні. Неможливо досягти результату без вітамінізації, без поїздок на збори, без того ж спортивного взуття, яке часто доводиться купувати за власний кошт, щоб воно було зручним, підходило саме тобі. Це все дрібниці, але які, збираючись до купи, дають результат. І ось тут мені дуже допомагає Полтавська область. Я дуже вдячна її керівництву за те, що воно минулого року відгукнулося на мою пропозицію виступати за цю область. Риба шукає де глибше, а людина – де краще. Так і спортсмен шукає місце, де йому раді. Мені раді були в Полтаві. Ось так і вийшло, що наразі я представляю дві області – Київську та Полтавську.

- Часто буваєте в нашому місті?

- Не дуже часто, в основному усі наші переговори проходять в телефонному режимі. Полтавщина мені фінансово допомагає в підготовці до Олімпійських ігор. Значна заслуга саме Полтавської області в тому, що я успішно провела підготовку до зимового сезону і відібралася для участі в чемпіонаті світу-2016 у приміщенні. Я у свою чергу їй віддячую своїми перемогами.

- Які завдання ставите перед собою в Портленді?

- Проходити в кожне наступне коло. Не звертати уваги – це попереднє коло, півфінал чи фінал. Як сказав мій тренер – "лупашити" в кожному забігу, ось і все.

- Взагалі поки що сезон для вас проходить вдало, ви постійно нарощували свої результати.

- Так, сезон гарний. Але я – максималістка, і коли добре, то хочеться ще краще!

- Наразі ваш тренер Сергій Красовський працює в Об'єднаних Арабських Еміратах. Складно працювати разом, коли вас відділяють тисячі кілометрів?

- Якщо чесно, мені не важко. Коли ти займаєшся улюбленою справою, отримуєш задоволення від процесу, то це не має значення. Головне, що я бачу його зацікавленість в роботі зі мною. Я знайшла людину-однодумця, мені зрозуміло, що він каже, зрозуміло, як це робити. Тепер лише питання часу, щоб це реалізувати, пропустити через мозок і перетворити у рух.

- Як ви спілкуєтеся з Сергієм Федоровичем?

- У наш час, коли є "Скайп" та "Вайбер", це не проблема. Відео можна відсилати прямо з тренування. Годинами через інтернет розмовляємо. Також у нас велика текстова переписка. Я її, до речі, краще сприймаю, ніж розмови. Ти можеш погортати сторінки, щось пригадати, перечитати зайвий раз. Якщо роздрукувати, то цієї переписки у нас вже, певно, на декілька томів назбиралося.

- Але все-таки ніщо не замінить живого спілкування.

- У нас була розмова про те, щоб провести спільні збори. Сергій Федорович зі своїми учнями має можливість поїхати тренуватися в умовну країну N, а керівництво української збірної також готове піти мені назустріч і, відповідно, може мене відправити на збори до тієї ж країни.

- У спринтерському бігу склався стереотип, що темношкірі атлети – це вища ліга, білі – це перша ліга. Бар'єрного спринту це менше стосується?

- У нас це правило не діє, тому що, окрім бігової підготовки, важливу роль відіграє технічна. Як показує практика літнього чемпіонату світу і, думаю, у Портленді це підтвердиться, в нашій дисципліні одна лише швидкість не пройде.

- Низка провідних легкоатлетів цього року проводить зимовий сезон в тренувальному режимі і чемпіонат світу пропускає. Яка ситуація у вашому виді?

- Багато хто відмовився їхати до Портленду, мотивуючи це тим, що попереду літній чемпіонат Європи і Олімпійські ігри, і зосередитися треба на них. Я цього не розумію. Я не можу уявити, що в лютому або березні, коли я вся в розпалі, з величезною жагою до змагань, а закінчую виступи і переходжу до тренувального процесу. На помилках минулих років я для себе вибудувала модель швидкого переходу з зими на літо, коли у нас змінюється дистанція з 60 метрів з бар'єрами на 100 метрів з бар'єрами. Мені для цього двох місяців – квітня та травня – цілком достатньо.

- Ви починали свою спортивну кар'єру не з бар'єрного бігу. Як опинилися саме в цій дисципліні?

- Я раніше бігала 400 метрів. У 2004-му році, як це часто буває з бігунами на цій дистанції, вирішила себе спробувати на 400-метрівці з бар'єрами. А далі, коли переїхала з Сум на навчання до Харкова, низка подій вивела мене на "короткі" бар'єри.

- Ви значно вирізняєтеся серед своїх суперниць досить високим зростом (1 м 82 см). У світі мало бар'єристок з такими даними. Це ваша перевага над опонентками чи недолік?

- Мій тренер Сергій Красовський знає, як із цим працювати. Не боротися, а саме працювати, як зріст зробити моєю перевагою. Олену Красовську, яку він привів до олімпійської нагороди, також не можна назвати низенькою, хоча вона сантиметрів на 5-7 нижча за мене. Вони разом знайшли оптимальний комплекс вправ. Сергій Федорович любить повторювати одне правило: "Роби все раніш за суперниць, тобі ноги дозволяють. Ти висока, ти вже від самого початку до бар'єру ближче за інших, отож можеш все робити – підіймати ноги, атакувати бар'єри – набагато раніше".