Полтавщина: видатні постаті. Частина друга. Павло Житецький

18 березня виповнюється 105 років з дня смерті вченого-філолога. Павла Гнатовича заслужено називали ще й першим істориком української літературної мови.

За правом цієї людиною може пишатися як і вся Полтавщина, так і Кременчук зокрема. Саме у наддніпрянському місті і народився Павло Житецький 4 січня 1837 року. Вже у 14 років він закінчує Полтавське духовне училище, і того ж таки 1851 року його зараховують до Переяславської духовної семінарії. У 1857 році Павло Житецький вступає до Київської духовної академії. Однак 7 червня 1860 року він звільняється з академії за власним бажанням, і восени цього року вступає на історико-філологічний факультет Київського університету. Напевно переміг потяг до філології, до наукової та викладацької роботи.

Трудовий шлях Павло Гнатович розпочав з посади молодшого вчителя російської словесності у Кам'янець-Подільському. На початку 1870-х років він бере активну участь у створенні та діяльності Колегії Павла Галагана. Це елітний навчальний заклад у Києві для представників дворянства. Тут Павло Житецький пропрацював викладачем словесності близько 20 років. Користувався величезним авторитетом в учнів, які зберігали про нього пам'ять як про "світлого учителя життя".

Павло Житецький займав активну громадянську позицію, був справжнім патріотом своєї Батьківщини. У 1880 році через політичну неблагонадійність був висланий з Києва. Впродовж наступних двох років викладав у середніх військових навчальних закладах Петербургу. Після цього повернувся до Києва.

Павло Житецький має велике наукове надбання, загалом – понад 30 наукових праць. Він - один із основоположників українського мовознавства; йому належать глибокі дослідження з історії української мови, літератури і фольклору (писав українською мовою). Це, передусім, перша в українському мовознавстві велика праця з історії фонетики української мови "Нарис звукової історії малоруського наріччя" (1876), у якій поставлено і частково розв'язано ряд питань, зокрема про занепад редукованих "ъ" та "ь", про звукову природу "ѣ" та перехід його в "і" тощо.

У розвідці "Опис Пересопницького рукопису XVI ст." (1876) Житецький розкрив мовні та палеографічні особливості пам'ятки і виявив у її тексті багато рис живого народного мовлення, показавши велике значення її для вивчення історії української літературної мови.

Особливо цінними є праці з історії української літературної мови, що актуальні й у наш час. Зокрема, "Нарис літературної історії малоруського наріччя в XVII ст." (1889).

Помітне місце в історії української фольклористики зайняла праця Павла Житецького "Думки про народні малоруські думи" (1893). У праці "Про переклади Євангелія малоруською мовою" (1905) Житецький здійснив науковий аналіз мови тогочасних українських перекладів Євангелія з екскурсом в історію перекладів євангельських текстів українською мовою.

Автор шкільних підручників: "Теорія твору з хрестоматією" (1895), "Теорія поезії", "Нариси з історії поезії" (обидва - 1898), які не раз перевидавалися.

Павло Житецький був активним учасником українського політичного руху, членом київської "Громади", співробітником "Кіевской Старини".

За видатні заслуги в галузі філології Петербурзька Академія наук у 1898 році обрала Павла Житецького своїм членом-кореспондентом. В 1903-1911 роках Павло Гнатович був почесним членом Полтавської ученої Архівної комісії. Він — лауреат Уваровської премії Петербурзької Академії Наук (1877, 1890), премії Петра Великого за підручники "Теорія поезії" та "Нариси з історії поезії".

…18 березня 1911 року великий вчений, громадський діяч відійшов у інший світ. Похований Павло Житецький у Києві на Байковому кладовищі.