Якими стануть вулиці Полтави. Пояснення нових назв Артема, Володарського, Героїв Сталінграда, Енгельса, Жовтневої

Перші п'ять вулиць у нашій розповіді - Артема (може стати Симона Петлюри), Володарського (може стати Академіка Вернадського), Героїв Сталінграда (може стати Героїв Крут), Енгельса (може стати Кирила Осьмака), Жовтнева (може стати Київською, Успенською або Соборною).

Артема - Симона Петлюри

Було: вулиця Артема. Комуністичний діяч, засновник Донецько-Криворізької Радянської Республіки.

Стане: вулиця Симона Петлюри.

Видатний український державний, громадсько-політичний діяч, публіцист; член Центральної та Малої Рад, генеральний секретар військових справ, головний Отаман армії УНР, голова Директорії УНР.

Походив із давньої козацько-священицької родини, проживав у Полтаві у батьківському будинку по вул.Завгородній, 20 (нині перехрестя вулиць Артема – Зигіна). Після закінчення Полтавського духовного училища навчався у Полтавській духовній семінарії (1895–1901), з якої був виключений за вияв революційно-національних настроїв і запрошення до семінарії композитора М. Лисенка.

З 1900 – член Революційної української партії (РУП). На початку 1906 Петлюра редагував у Петербурзі часопис "Вільна Україна". З липня 1906 – секретар київської газети "Рада", а від літа 1907 до 1908 – співредактор соціал-демократичного часопису "Слово". З 1912 – редактор російськомовного журналу "Украинская жизнь" (Москва), в якому друкувалися М.Грушевський, Д.Донцов, С.Русова, С.Єфремов та ін.

У роки Першої світової війни 1914-1917 – працівник Союзу земств і міст, голова Українського військового комітету Західного фронту у Мінську. У період української революції Симон Петлюра стає одним із її провідників: з березня 1917 – член Української Центральної Ради, з травня – Генеральний Секретар військових справ. У січні-лютому 1918, сформувавши Гайдамацький кіш Слобідської України, він бере активну участь у придушенні більшовицького повстання у Києві. За Гетьманату очолює Київське губернське земство і Всеукраїнський союз земств, організовує упорядкування могили Т.Шевченка і Чернечої гори у Каневі. За антигетьманський маніфест Всеукраїнського союзу земств у липні Петлюру заарештовують, але під час повстання проти гетьманського режиму у листопаді 1918 його звільняють із в'язниці і обирають до складу Директорії УНР. З листопада 1918 С. Петлюра – Головний отаман армії УНР, а з лютого 1919 – голова Директорії УНР. На чолі об'єднаних українських збройних сил 30 серпня 1919 Симон Петлюра здобуває Київ, а 5 грудня 1919 виїжджає до Варшави для організації військово-політичного союзу з Польщею проти більшовицької Росії.

З листопада 1920 Петлюра керує роботою екзильного уряду УНР у Польщі (Тарні, Ченстохові, Варшаві). 31 грудня 1923 виїжджає до Австрії, а згодом – до Угорщини та Швейцарії. У жовтні 1924 оселяється у Парижі, де організовує видання тижневика "Тризуб", продовжує виконувати обов'язки голови Директорії УНР і Головного отамана УНР. Підступно вбитий більшовицьким агентом С.-Ш. Шварцбардом 25 травня 1926. Похований на кладовищі Монпарнас у Парижі. Сестри Петлюри Маріанна та Феодосія були репресовані радянською владою у 1937, будинок родини Петлюр у Полтаві було націоналізовано, згодом зруйновано.

2006 на будинку колишньої Полтавської духовної семінарії (нині навчальний корпус Полтавської державної аграрної академії) на вул.Сковороди 1/3 встановлено меморіальну дошку Симону Петлюрі.

Володарського - Академіка Вернадського

Було: вулиця Володарського. Діяч комуністичної партії. Член Президії ВЦВК. Комісар друку, пропаганди та агітації.

Стане: вулиця Академіка Вернадського.

На честь ученого-природознавця, засновника вітчизняної геохімії та біогеохімії, вчення про біосферу і ноосферу, академіка. Один із засновників та перший президент Української академії наук (1918–1921). Організатор та директор Радієвого інституту, Біохімічної лабораторії, дійсний член НТШ та низки академій. Засновник наукової бібліотеки в Києві (нині названої його ім’ям). Вернадський проживав на цій вулиці. Постійно відвідував Полтаву й Полтавщину під час своїх експедицій і розвідок. У 1913 році Вернадський оселився в Шишаках, а пізніше – у 1917–1918 роках, мешкав у Полтаві. Тут він організував товариство любителів природи (1918), був активним членом полтавського товариства "Просвіта".

Героїв Сталінграда - Героїв Крут

Було: вулиця Героїв Сталінграда. Місто назване на честь Іосифа Сталіна, організатора репресій та голодомору в Україні (В Росії перейменоване на Волгоград).

Стане: вулиця Героїв Крут.

На честь київських студентів-курсантів та "Вільного Козацтва", які захищали Київ в добу УНР від військ Радянської Росії в бою під Крутами. Бій під Крутами відбувся 29 січня 1918р. поблизу залізничної станції Крути (нині с.Пам'ятне Борзнянського р-ну Чернігівської обл.) під час наступу більшовицьких загонів Муравйова на Київ. Уранці 29 січня 1918 року на позиції крутян розпочав наступ шеститисячний загін червоноармійців. Бій тривав до вечора. Бойові втрати склали до 300 чоловік убитими, пораненими та полоненими. Під час відступу частина студентської сотні потрапила в оточення і була атакована ворогом. Одна чота втративши орієнтир вийшла на вже зайняту більшовиками станцію Крути де потрапила в полон. 27 юнаків після жорстоких тортур були розстріляні. Командував студентським загоном під час бою сотник Аверкій Гончаренко (22.10.1890 – 12.04.1980) – уродженець с.Дащенки Лохвицького повіту Полтавської губернії.

У бою брали участь і юнаки з Полтавщини. Серед загиблих полтавців: Гончаренко Федір Матвійович (? – 29.01.1918), студент третього курсу медичного факультету Київського університету; Божинський-Божко Микола Васильович (23.10.1895 – 29.01.1918) – із с.Калкаїв Хорольського пов. Полтавської губ., помічник діловода Міністерства земельних справ УНР; Шульгин Володимир Якович (20.04.1894 – 29.01.1918). Учасниками бою були полтавці: Вороний Юрій Юрійович (9.08.1895 – 13.06.1961) – уродженець с.Журавка Полтавської губ., нині Варвинського р-ну Чернігівської обл..; Коваленко Василь (30.12.1899 – не раніше 1936 р.) – уродженець с.Карпилівка Полтавської губ.; Лазуренко Степан Савич (28.12.1892 – 27.02.1969) – уродженець м.Гадяч; Шарий Іван Ількович (1894 – 1930) – уродженець с.Вереміївка Полтавської губ., нині Черкаської обл.

Цей бій зупинив на кілька днів наступ російських більшовиків, відтак Центральна Рада змогла протриматися в Києві, що було надзвичайно важливо для делегації УНР на мирних переговорах у Бресті, яка готувала документи про визнання Центральними державами незалежності України. Тобто завдяки саме цій жертовності 9 лютого 1918 року Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія і Туреччина визнали УНР самостійною державою, в результаті чого їй було надано військову допомогу.

Енгельса - Кирила Осьмака

Було: вулиця Енгельса. Ідеолог, теоретик комунізму.

Стане: вулиця Кирила Осьмака.

Осьмак Кирило Іванович (09.05.1890 – 16.05.1960) - діяч Української Центральної Ради, діяч ОУН, Президент Української Головної Визвольної Ради. Народився в с.Шишаки на Полтавщині. Кирило Осьмак був серед тих, хто в березні 1917 року створив Центральну Раду — тимчасовий парламент України. З 1917 року працював у Генеральному секретаріаті земельних справ, завідував видавничим відділом. Агроном, організатор кооперативів. У міжвоєнний період займається розвитком сільського господарства. Був тричі заарештований за антирадянську діяльність та депортований до Росії. У 1940 році повертається до України. У жовтні 1941 року в Києві було створено Українську національну раду, Кирило очолив у ній відділ земельних справ і створив Бюро кооперативного товариства "Сільський господар". Допомагав продовольством українським підпільникам і членам похідних груп ОУН. Підтримував зв'язок з антифашистським українським підпіллям упродовж усієї окупації Києва. 11—15 липня 1944 року відбувся Великий збір УГВР, обрали президію та Генеральний секретаріат — підпільний парламент та підпільний уряд воюючої України. Головою президії та президентом УГВР обрали Кирила Осьмака (псевдонім - Марко Горянський). 23 серпня 1944 року відбулася сутичка між відділами УПА та частинами Червоної армії. Кирило Осьмак був поранений, 12 вересня під час облави, влаштованої НКВС, Кирила Осьмака заарештували. Два з половиною роки він перебував під слідством. Перебуваючи під слідством, Кирило Осьмак довгий час видавав себе за за іншу людину. Проте, завдяки показам тих, хто зустрічався з ним до і під час війни, його було ідентифіковано і засуджено. Весь цей час Кирило Осьмак перебував у Владимирському централі (1948–1960), де й загинув 16 травня 1960 року. 1994 реабілітований Генеральною прокуратурою України "як безпідставно репресований у 1948 році".

Жовтнева - Київська, Соборна або Успенська

Було: вулиця Жовтнева. На честь Жовтневого більшовицького перевороту.

Стане: Київська вул./Соборна вул./Успенська вул.

Пропонуємо обрати одну із історичних назв для збереження нематеріальної культурної спадщини. Головною вулицею, що розпочиналася від Соборного майдану та проходила у північно-західному напрямку, була Київська, напрям якої визначився орієнтацією Київського шляху. У XVIIІ ст. цю вулицю називали певний час Мостовою, Київською, а також Успенською. Усі три назви зафіксовано в "Генеральному описі Лівобережної України 1765-69 рр." та "Топографічному описі Малоросійської губернії 1798-1800 рр.". Щодо Київської вулиці, то вона отримала назву в певний період свого функціонування через те, що, проходячи до Київської брами, продовжувалась як шлях на Київ. Назва "Мостова" фіксується в актових книгах Полтавського городового уряду 1664-69р. на плані І.Бішева 1722 р. Успенською ж вулицю називали тому, що вона починалася від Успенського собору. Успі́ння Богородиці - велике східнохристиянське свято, день смерті (успіння) Діви Марії, Богородиці. Свято має подвійний зміст: зрозуміла людська скорбота поєднується з радісною упевненістю в тому, що смерті як знищення і небуття просто не існує. На це вказує і слов'янська назва: "Успіння" - тобто "Сон", за яким буде пробудження і слава. Назва Соборна не є історичною, проте має символічне значення. Й у сенсі спрямування цієї вулиці на Успенський собор, й у значенні соборності - єдності.