У Полтаві 123 призовників провели на строкову службу. ФОТО

Плац перед призовним пунктом у Полтаві. З одного боку стоять вони – поки що звичайні двадцятирічні хлопці – з цивільними модними зачісками і у повсякденному одязі. Деякі навіть нормально не взуті – пластикові капці не приховують шкарпеток. 123 парубки з різних куточків області – всі схвильовані, адже у їхньому житті починається новий етап.

За даними військових, протягом 2016 року загалом 604 молодих чоловіків Полтавщини підуть на строкову службу до лав ЗСУ. Сьогодні рідні та друзі 123 із них прийшли на урочистості з нагоди проводів до армії.

Традиційно перед строковиками та запрошеними з переносної трибуни виступали офіційні особи, серед яких начальник одного з відділів Полтавського обласного військового комісаріату Андрій Ткаченко та заступник міського голови Полтави Віталій Нікіпєлов. Говорили про повернення шани до військовослужбовців та відновлення строкової служби, як життєвої необхідності для України. Зокрема, про це також згадав генерал-майор часів СРСР і учасник Другої світової війни Борис Лутін. Він закликав молодих солдатів берегти своє здоров'я та захистити нашу Вітчизну під час нападу ворогів. Із рук своїх молодших колег ветеран отримав медаль "За сприяння Збройним Силам України".

Про наших нинішніх ворогів говорив представник ГО "Братерство" Олександр Лаптєв, який один із перших потрапив до зони АТО і взяв участь у бойових діях навесні 2014 року. Він, зокрема, зазначив:

Тут у нас немає війни, тому тут у нас – тил. Волонтери, громадські та політичні діячі дають вам час, аби ви навчилися керувати транспортом, стріляти і потім могли захистити нашу землю. Іншої у нас немає

Він наголосив, що ця війна – дуже жорстока, а про її нюанси молодим призовникам повідають їхні інструктори.

Загалом у зоні АТО побувало близько 130 вихідців із Полтавщини. Сьогодні називалися імена тих із них, які були удостоєні нагород згідно з останнім Указом Президента України. Це такі захисники вітчизни: Анатолій Сергієнко, Михайло Соколенко, Олександр Левченко, Сергій Садовенко, Юрій Омельяненко, Віталій Орленко.

Ну і який же військовий захід без демонстрації талантів тих, хто вміє володіти будь-якою зброєю? Хлопці з військо-спортивного клубу "Воїн" показали присутнім, як вміють вправлятися із військовою технікою, холодною та вогнепальною зброєю, продемонстрували прийоми самооборони та мистецтво володіння нунчаками.

Перехід до іншої частини заходу був для самих призовників трохи несподіваним: юні студентки з навчальних закладів Полтави раптом відділилися від натовпу родичів та друзів і всі строковики отримали сині пакетики із канцтоварами: блокнотами, ручками, конвертами. Словом, усім тим, що допоможе призовникам підтримувати зв'язок із рідними. Власне, про те, що такий зв'язок нерозривний, говорила мама одного із них Оксана Логвінова. Жінка так хвилювалася – ледве не заплакала – ніби проводжала парубків не на строкову службу, а на війну:

Ми чекаємо вас із поверненням! В добрий час, дорогі наші діти!

Для строковиків виконав патріотичну мелодію військовий оркестр. А потім один із майбутніх українських воїнів В'ячеслав Назаренко став виголошувати промову – про те, як він клянеться "захищати непорушно кордони…" Але хлопець раптом забув слова, сказав "дякую" і під оплески залишив трибуну.

Для майбутніх воїнів були також промова та благословення від протоієрея УПЦ КП Юрія Кулика. А дівчата в традиційному українському вбранні вручили керівникам відділень короваї: цей хліб хлопці зможуть скуштувати вже під час сьогоднішнього обіду. До речі, годують у сучасній українській армії набагато краще, ніж колись.

Урочистості закінчилися, строковики та їхні рідні вирушили дивитися святковий концерт до клубу призовного центру, організований Полтавською обласною філармонією.

Молода дівчина Світлана Серебренко проводжала сьогодні до лав ЗСУ свого друга:

Його звуть Віталік Кудря. Він має технічну освіту, слюсар-ремонтник. Можливо, це йому допоможе в армії. Ми всі хвилюємося за нього, але іншого виходу немає – служити наші хлопці повинні. Тому що або у нас буде своя армія, або чужа

А ось яка думка з приводу майбутньої служби в одного з призовників, Ігоря Гудзенка з села Новоаврамівка Хорольського району:

Я хотів до армії, призову не уникав. Якщо обирати рід військ, то хочу потрапити в авіацію. Але не знаю, чи візьмуть, це залежить не тільки від мене. В 2014 році, коли все це почалося (анексія, війна на сході України, - авт.), стало ясно: відмова країни від строкової служби свого часу була помилкою. Чому я тут? Не можу пояснити… Може, обов'язок?

Сьогодні хлопця проводжали його мама та дівчина, а вдома на нього чекатимуть три сестри і менший брат. Його мирна спеціальність – тракторист, а ким він стане під час проходження строкової служби – це ще питання. Проте, якщо Ігорю сподобається, він готовий укласти контракт із державою і продовжити служити в ВСУ професійно.

Двадцятирічний Ярослав Лучак стоїть із батьками у кутку біля сходів, до зали з концертом вони не йдуть. Хлопець – єдина дитина в цієї родини. Мама і тато одночасно і переживають за сина, і пишаються ним.

Хочу потрапити до Національної гвардії України. Там були знайомі, розповідали

- говорить виходець із села Калашники Полтавського району.

Тато хлопця Василь Лучак свого часу був прикордонником у місті Нахічевань, що в Азербайджані, але чи порадить цю військову спеціальність сину? Не на всіх кордонах України нині спокійно…