365 днів. Наша історія. 15 листопада. Як західні українці "попросили" УРСР про "возз'єднання"

_{Колаж Євгена Брижа}

У дні 13-15 листопада 1939 року в Києві зібралася позачергова третя сесія Верховної Ради УРСР. У сталінському Радянському Союзі зберігали видимість парламентів республік, але фактично вони виконували волю Центру - так трапилося і цього разу. 14 листопада Рада одностайно затвердила закон про прийняття Західної України до складу УРСР.

_{Верховна Рада УРСР одностайно голосує за входження Західної України до УРСР. "Україна Інкогніта - День"}

Президії Верховної Ради УРСР було доручено призначити день виборів депутатів до Верховної Ради УРСР від Західної України і визначити адміністративний поділ областей і районів. Таким чином СРСР приріс Львівською, Тернопільською, Станіславською, Дрогобицькою, Волинською і Рівненською областями.

Як Гітлер і Сталін домовилися про Західну Україну

А передумовами цього входження, яке радянські історики називали "возз'єднанням" українського народу, були події початку і середини 1939 року, коли Гітлер, бажаючи завоювати частину Західної Європи, домовлявся зі Сталіним, аби стримати того від війни з Німеччиною і не допустити для себе другого фронту на Сході.

У 1938 році німцями була анексована Австрія і ослаблена Чехословаччина, від якої відторгли найбільш промислово розвинену Судетську область, а також планували від'єднати Словаччину. Гітлер прагнув розширити території ще далі на схід, у Польщу, але наражався на інтереси Сталіна в цьому регіоні, який теж хотів "експорту" радянської системи. Фактично, доля Польщі, куди тоді входила і частина українських земель, була вирішена.

_{Європа напередодні розділу Польщі. Фото Вікіпедія}

Формально, Гітлер хотів повернути Німеччині Данціг (на той момент - вільне місто), побудувати сухопутний коридор до Прусії (вона тоді була від'єднана від основної частини Німеччини так званим Польським коридором). Заважали плани Сталіна - і ще 26 липня 1939 року у таємній кімнаті одного із берлінських ресторанів відбулася зустріч представників Німеччини та СРСР під час якої представникам СРСР натякнули, що Німеччина готова розрахуватися за нейтралітет СРСР у випадку німецько-польської війни значними територіями Східної Європи.

Сталін теж вів свою гру - домовлявся з Британією і Францією про коаліцію проти Гітлера, але вони зайшли у глухий кут, бо росіяни хотіли вільного пересування своїх військ Польщею на випадок війни, а поляки, звісно, відмовилися, хоч європейці їх і переконували погодитися.

Не встигли охолонути кімнати після зустрічей радянського керівництва з західними європейцями, як там зустрілися вже росіяни з німцями - і швидко все погодили. 24 серпня 1939 року в Москві був підписаний договір про ненапад (датований 23 серпня), яким сторони брали на себе зобов'язання: погоджувати спільні дії; нейтральність у випадку війни однієї зі сторін проти сторонніх держав; не приєднуватись до союзів, які прямо чи непрямо скеровані проти однієї зі сторін.

_{Молотов (зі Сталіним за спиною) підписує німецько-радянську угоду}

А до цього договору докладався таємний на той момент документ - розподіл сфер впливу у Східній Європі, який пізніше отримав назву Пакт Молотова-Ріббентропа, за прізвищами міністрів зовнішніх справ СРСР та Німеччини. Згідно з цим документом, Фінляндія, Естонія, Латвія і Литва визнавалися сферою впливу СРСР, Польща мала бути поділена навпіл по межі річок Нарви, Вісли і Сяну, до СРСР приєднувалася Бесарабія. Усі ці жертви Гітлер приніс, аби розширити життєвий простір за рахунок Польщі і виграти час для війни на заході Європи.

_{Розподіл сфер впливу між СРСР і Німеччиною у 1939-40 роках. Фото Вікіпедія}

Війна

1 вересня 1939 року Німеччина напала на Польщу. Напередодні були здійснені провокації, поляки були визнані агресорами, гітлерівські війська перейшли кордон. Польська авіація була знищена ще на аеродромах, армія поступалася німецькій - просування останньої було доволі швидким.

Сталін же не поспішав утрутитися в конфлікт, бо в нього із поляками існував Договір про дружбу, і треба було знайти привід, аби його порушити. Його знайшли в такому формулюванні:

Польська держава і її уряд фактично перестали існувати. Тим самим припинили свої дії договори, укладені між СРСР і Польщею. Надана самій собі й залишена без керівництва, Польща перетворилася в зручне поле для всяких випадків і несподіванок, що можуть створити загрозу для СРСР. Тому, будучи досі нейтральним, радянський уряд не може більш нейтрально ставитися до цих фактів. Через таке положення радянський уряд віддав розпорядження Головному командуванню Червоної Армії дати наказ військам перейти кордон і взяти під свій захист життя й майно населення Західної України та Західної Білорусі

- писала газета "Правда" 18 вересня 1939 року.

Тому тільки 17 вересня радянські війська перейшли кордон Польщі (він тоді проходив річкою Збруч, яка зараз розділяє Тернопільську й Хмельницьку області) і почав просуватися на захід. Місцеве українське населення, яке Польщу не любило, переважно нейтрально ставилося до росіян, а от поляки билися на два фронти. Та - марно. У ніч з 17 на 18 вересня радянські війська взяли Тернопіль, впродовж 18-19 вересня — Єзерну, Сокаль, Броди, Бібрку, Рогатин, і 19 вересня підійшли до Львова. Тут Червона Армія зустрілась з частинами Вермахту. Після перемовин, гітлерівцям довелося навіть здавати Червоній Армії раніше захоплені території і вони відійшли до раніше обумовленої лінії.

_{Фото Ukrmap}

Польща була розділена, її більше не існувало. Її східні терени - Західна Україна і Західна Білорусь - були окуповані радянськими військами. У результаті поділу Польщі до СРСР відійшло 51,4 % її території з 37,1 % населення (12 млн. чол.). Найголовніше, що все це сталося ще до того, як Франція і Британія, будучи союзниками Польщі, встигли хоч якось відреагувати. І Сталін, і Гітлер перемогли, а обидві їхні армії 22 вересня провели спільний парад у місті Брест.

_{Карикатура Девіда Ло, опублікована в британській газеті "Evening Standard" 20 вересня 1939 року, зображує зустріч Гітлера і Сталіна після поділу Польщі}

Як колишня польська Україна ставала радянською

Тепер, поки Гітлер воював уже на Заході, Сталіну належало зробити з колишніх польських земель, населених переважно українцями, частину СРСР - і радянський тиран завзято узявся за справу. Фактично, по п'ятах військових до міст і селищ Західної України приходили тимчасові адміністрації, каральні органи, активісти й партійні робітники.

_{Фото zbruc.eu}

Місцеві українські політики Галичини в перші дні більшовицької окупації, зокрема, Львова, ще намагалися встановити контакти з представниками нової влади. Вони прийшли на зустріч із комендантом міста генералом Івановим, щоб обговорити роботу культурно-освітніх та економічних установ. Розмова відбулася - а за кілька днів більшість учасників тієї зустрічі заарештувало НКВС.

Радянська влада принесла на західноукраїнські землі жорстокий репресивний режим. Були розгромлені всі політичні партії і громадські організації, заарештовувались власники підприємств і банків, керівники кооперативів, великі, а часто і середні землевласники, уніатське духовенство, службовці старого держапарату, офіцерський склад польської армії. У перші тижні окупації розбудовувалися партійні органи, чимало "фахівців" приїжджали зі Сходу. Упродовж 1939–1940 років чисельність репресованих (хвиль репресій було кілька) склала близько 10 відсотків (!) населення Західної України, до Сибіру і Казахстану депортовано 400 тисяч осіб! Кожен шостий із них загинув - у дорозі або від нестерпних умов у нових поселеннях.

Як "обирали" нові органи влади

Уже 22 жовтня 1939 року у новоприєднаних Галичині й на Волині було проведено вибори до Українських Народних Зборів. Вони проходили за демократичною формулою, з таємним голосуванням, але кожна кандидатура, яку намічали обрати, ретельно вивчалася компартійними і спеціальними органами.

_{Фото zbruc.eu}

Усього з 4776,3 тисячі виборців взяли участь у голосуванні 4434 тисяч (92,8%). За погоджених наперед кандидатів, яких виставили "селянські комітети, тимчасові управління, збори робітників по підприємствах, збори робітничої гвардії, збори інтелігенції", віддали свої голоси 90,9% тих, що проголосували.

Ось спогади невідомого юриста у книзі "Західня Україна під большевиками" (ця книга видавалась на Заході, тому прізвища багатьох її авторів не розкривалось, щоби не нашкодити їм і їхнім родинам, які залишалися в УРСР) про ті "вибори", які дуже вже нагадують нинішні "референдуми" в Криму та на Донбасі:

При урні сидів "совєт" у військовій уніформі: політрук, чи енкаведист, – не знаю. Він пояснив, що з карткою треба зайти до будки в куті кімнати (була така собі імпровізована будка, зроблена з завішених коців), вкласти картку у коверт і згодом вкинути до урни. Сказав теж, що можна перекреслити прізвище кандидата, якщо я не хочу віддати на нього голос. Я нічого не скреслював, згорнув картку, вклав у коверт і віддав його совєтові. Я не є цинік, але ручусь за те, що так само робив загал виборців. З того, що я сказав про процедуру голосування, виходить, що большевики мали контролю, хто був у виборчому льокалі. Однак коли виборець перекреслив у будці прізвище кандидата, або уневажнив виборчу картку якоюсь допискою, то зідентифікувати "винуватця" большевики не мали змоги. Не було теж фізичного примусу в тому значенні, щоб людей силою стягали до виборчого льокалю; бодай я про такі випадки не чув. Примус виявлявся в такій формі, що міліціонери ходили по домах і нагадували про обов'язок іти голосувати. Тяжко мені пояснити, чому населення Галичини, не зважаючи на свою безсумнівно протибольшевицьку настанову, не пробувало ставити опір у виборах. Це знову тема для студій про тероризм і про психологію маси

- писалося в книзі.

Отже, організатори виборів доклали зусиль, щоб населення обрало авторитетних місцевих прокомуністичних активістів. Водночас депутатами було обрано чимало вихідців зі східних областей України, які приїхали сюди на постійну роботу.

Тепер уже новообрані делегати Народних зборів, які зібралися у Львові 26-28 жовтня, прийняли рішення про встановлення радянської влади на території Західної України, а також декларацію про возз’єднання її з Радянською Україною у складі СРСР, "попросивши" про це Ради СРСР та УРСР. А щоб депутати "правильно" голосували, серед них сиділи у залі Оперного театру перевдягнуті енкаведисти.

Ось як реагував на ці події анонімний юрист:

Большевики влаштували на наших землях пародію плебісциту, чи точніше пародію конституанти, яка нібито мала вирішувати питання про те, яку державну владу „звільнений" народ Західньої України хоче в себе встановити. Ця конституанта відбулась у Львові в днях 26–28 жовтня 1939 року під назвою Народних Зборів Західньої України, а вибори депутатів до Народних Зборів відбулися на території всієї Західньої України 22 жовтня, себто рівно місяць після того, як большевики зайняли Львів. Не встигли люди оглянутись, як Верховна Рада СССР в Москві поставила крапку над "і", схваливши дня 1 листопада 1939 року відповідний закон про включення Західньої України в кордони СССР

До Москви відрядили спеціальну комісію, яка і мала передати "прохання" українців. Сесії Верховної ради СРСР (1-2 листопада 1939 р.) та Верховної Ради УРСР (13-15 листопада 1939 р.) задовольнили "прохання" депутатів Народних зборів.

_{Делегати Народних Зборів у Москві. Фото zbruc.eu}

14 листопада 1939 року третя Позачергова сесія Верховної Ради УРСР постановила:

Прийняти Західну Україну до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки і возз'єднати тим самим український народ в єдиній українській державі

Так Західна Україна остаточно приєдналася до УРСР.

Із цього часу починається відлік історії "возз'єднаного" українського народу, хоча це "возз'єднання" щастя Заходові України не принесло. Попереду - у 1939-41 роках - були часи півторарічної "радянізації" і таких репресій, що прихід Гітлера 22 червня 1941 року декому здавався визволенням від "совєтів". Потім - жорстокий наступ Німеччини, часи окупації, відступ німців під тиском Червоної армії і визволення, затим - чергова хвиля "радянізації" у межах відвойованої УРСР.

Але, тим не менше, саме тоді, у вересні-листопаді 1939 року, Україна набула своїх сучасних обрисів і кордонів. Щоправда, ціна за це була заплачена неймовірно висока...