365 днів. Наша історія. 6 грудня. Як на теперішньому Майдані Незалежності була похована Київська Русь. 776 років тому монголи знищили Київ

_{Колаж Євгена Брижа}

Звідки взялися монголи і як вони розбили русичів уперше

Монголи, відсталі і розрізнені племена, які кочували в серці степової Азії, були об'єднані фактично "з нуля" у сильну державу Темучином, одним із ханів, який пізніше прийняв ім'я Чингісхан. Він став великим володарем монголів 1196 року і до початку 13 століття будував свою державу. Велика Монголія як країна кочовиків постійно розширювала свої володіння за рахунок перемог над оточуючими племенами, Китаєм, середньоазійськими державами.

_{Монгольська імперія на початку 13 століття. Фото Вікіпедії}

До 1223 року майже вся Азія була підкорена - попереду лежала Європа, а передові загони величезного монгольського війська вийшли в степи Північного Причорномор'я, де відбулася битва на Калці, ганебно програна руськими князями в союзі з половцями, які постраждали від монголів раніше.

Здійснити великий похід на Східну Європу Чингісхан вирішив ще після походу на половців 1222-1223 рр. Після смерті Великого Хана остаточне рішення було прийнято його синами на Великому Курултаї, скликаному 1235 року після закінчення китайської кампанії

- пише Вадим Ляшенко у статті "Штурм Києва татаро-монголами".

Як монголи пішли на північно-східну Русь і розбили русичів удруге

Тому у 1236 році онук Чингісхана Бату-хан (у нас його іменують Батий - так писатимемо і ми далі) розгромив Волзьку Булгарію і вдерся на Русь. Спершу монголи пішли походом на північно-східні терени Русі: узимку 1237-38 років були розорені Рязань, Коломна, Володимир, Суздаль та інші міста.

_{Узяття монголами Суздалю. Мініатюра з літопису. Фото Вікіпедії}

Це, до речі, повністю нівелює російську версію щодо походження росіян, нібито вони - це нащадки руських, котрі тікали з території центральної Русі (теперішньої України) від монголів на північний схід, де й заснували потім свої міста й князівства. На момент розорення території майбутньої України, звідки й мали нібито тікати русичі, землі руського північного сходу вже були розорені, а міста лежали в руїнах - нікуди було тікати, окрім заходу.

Повернувшись до поволзьких степів і не пішовши далі на Новгород (у лісах і болотах монгольська кіннота була неефективною), війська азіатів повернулися на Русь навесні наступного 1239 року. Порівняно невеликий загін узяв Переяславль 3 березня, після чого знов повернувся до своїх степів. Восени був узятий Чернігів і пограбовані його околиці. Форпости Києва були зруйновані.

Феодальна роздрібненість: як Київ лишився без князя і війська

Ще після завоювання Переяславля передовий загін монголів дістався до Києва. Двоюрідний брат Батия Менгу став табором у районі сучасної Вигурівщини - на південний схід від стольного граду - і був вражений золотими куполами міста. До Києва і його князя були вислані посли.

Меньгуканови же пришедшу сглядать град Кыева, ставшу же ему на оной стране Днепра, во градка Песочного, видив град удивися красоте его и величеству его, присла послы свои к Михаилу и ко гражанам, хотя их прельстити, и они не послушаша

- пише літопис.

Отже, послів монгольських кияни убили, а зляканий князь Михайло виїхав до Угорщини, цілком можливо, що домовлятися про військову допомогу, бо після такого війна і битва за місто були неминучими. Хоча літописи оповідають, що князь просто злякався, однак багато з таких документів є тенденційними.

Монголи ж тоді не наважилися штурмувати місто, бо основні їхні сили були зосереджені на Кавказі, а частина завойовувала Крим - та після такого обов'язково мали повернутися.

Власне, у Києві тоді тривалого князювання не було - з початку 13 століття уся Русь перебувала в стані феодальної подрібненості: князі ворогували один з одним, окремо шукали союзників, чим, власне, і пояснювалася і поразка на Калці, і окрема оборона Чернігова й Переяславля.

_{Київська Русь у 1237 році напередодні монгольської навали. Фото Вікіпедії}

У Києві жоден із правителів затриматися бодай на кілька років не міг.

Після від'їзду (чи втечі) Михайла у Києві сів Ростислав Мстиславич смоленський (вірогідно, син Мстислава Романовича), але проти нього виступив Данило Галицький, який зайняв місто, посадивши там свого воєводу Дмитра. Так, напередодні безпосереднього наступу монгольських військ Київ лишився без князя

- пише Гліб Івакін у книзі "Історичний розвиток Києва XIII - середина XVI ст.". Імовірно, Данило Галицький просто не ризикнув залишати свої полки в Києві - для нього, які і для інших князів, взяття київського престолу, радше, було символічним жестом, бо важливіше було боронити власне князівство західніше від решти ворогів.

Що являла собою Київська фортеця

А монголи тоді навпаки применшили свої родові "розборки" і всю владу над військом сконцентрував Батий. У битві на Калці брали участь близько 200 тисяч монголів, і не менше прийшло під Київ, бо літописи оповідають, що Батий сконцентрував майже усе (!) військо саме на цьому напрямі - безпрецедентний для них випадок. Інші джерела подають цифру у 140 тисяч. Переправившись через Дніпро десь південніше, він прийшов під стіни Києва восени 1240 року, розправившись із усіма околицями і набравши полонених, й обложив місто.

У той же рік прийшов Батий до Києва з великою силою многим-множеством сили своєї, і окружив город. І обступила Київ сила татарська, і був город в облозі великій. І пробував Батий коло города, а вої облягали город. І не було чути нічого од звуків скрипіння теліг його, ревіння безлічі верблюдів його, і од звуків іржання коней його, і сповнена була земля Руськая ворогами

- пише Літопис Руський.

На той момент місто було величезним - одним із найбільших у Європі.

У ХІ ст. Київ став величним містом-фортецею. Його територія сягала близько 80 га, була оточена валами, на яких розташовувались дерев'яні стіни та башти. Висота земляних валів сягала 12 м. Попереду них були викопані глибокі рови. Довжина оборонних споруд дорівнювала 3.5 км. Крім того фортифікаційні споруди були побудовані навколо числених посадів та монастирів Києва, які охоплювали територію у 350-500 га. За підрахунками академіка П.П.Толочка на початку ХІІІ ст. у Києві мешкало біля 45-50 тисяч населення. Київ був не тільки найбільшим містом Східної Європи, але й одним з більших на всьому Європейському континенті. Нагадаємо, що такі великі на той час європейські міста, як Гамбург чи Лондон навіть у ХІV ст. були значно меншими від Києва (відповідно біля 20 і 35-40 тисяч мешканців). І тільки Париж за кількістю населення був удвічі більший від Києва

- пояснює М.А. Сагайдак, І.Т. Черняков у статті "Лядські ворота Києва - оберт колеса світової історії".

_{Давній Київ у проекції на сучасну мапу. Синій колір - городище Кия, темно-зелений - місто Володимира, світло-зелений - місто Ярослава, жовтий - центр міста Ярослава. Праворуч - Майдан Незалежності, тодішня межа міста. Фото Вікіпедії}

Київ був добре укріпленим як для того часу й неприступним, бо розташовувався на пагорбах із крутими схилами. Тому чисельна перевага Батия не той момент не мала стратегічного значення, бо прямого бою не могло відбутися - кияни міцно сиділи в своєму місті. Воно на той момент складалося із цитаделі, навколо якої розрісся більш старший град Володимира - дитинець - оточений незначними укріпленнями, а ширше розташовувався власне Київ, який включав у себе град Ярослава, котрий розбудував уже син Володимира Ярослав Мудрий. Навколо всього міста були стіни. Поділ лишався майже неукріпленим - його вирішили не обороняти взагалі.

Частина стін була плетена, набита всередині землею, яка зверху мала критий хід - заборола з бійницями. Зовні стіна обмазувалась глиною (від вогню) і білилася вапном (як українські хати). Вся фортеця виглядала білокам'яною і красиво вінчала будь-який пагорб або гору. Така стіна не поступалася в бойовій якості кам'яній. Камені з катапульт просто грузли в такій стіні (в кам'яній виходив би пролом). На стіні - паркан із дерев'яних брусів, які захищали городян від ворожих стріл і каменів. Із зовнішнього боку стін і валів проходили рови глибиною до 12 м. Огорожа з дерев'яних стовпів - "столп'є" - тягнулася від фортеці на пагорбах до Дніпра, захищаючи підступи до Подолу

- пише Вадим Ляшенко.

Облога Києва

Що робили монголи, аби долати укріплені міста? Вони під час своїх воєн, у тому числі й із Руссю, накопичили значний досвід, із ними працювали китайські інженери. Спершу - розвідка, потім - накопичення військ і полонених навколо міста, затим - повна блокада. Часто міщанам пропонували здатися добровільно, аби не витрачати сили - і дехто піддавався, після чого все одно був знищений. Якщо здачі не відбулося, то місто або методично руйнували осадними оруддями, катапультами, які обслуговували та захищали численні полонені, або виманювали його захисників у поле, де в десятки разів більша армія просто розтрощувала суперника, як це було з Переяславлем або Черніговом. Перед собою гнали численних полонених, яких змушували лізти на стіни й прикривати тим самим дії каменеметальних машин і таранів.

Укріплення ж вони завойовують наступним чином. Якщо зустрінеться така фортеця, вони оточують її. Мало того, іноді вони так огороджують її, що ніхто не може увійти або вийти, при цьому вони дуже хоробро б'ються оруддями і стрілами і ні на один день або на ніч не припиняють битви, так що ті, що знаходяться на укріпленнях, не мають відпочинку; самі ж татари відпочивають, так як вони поділяють війська, і одне змінює в бою інше, так що вони не дуже втомлюються

- писав італійський монах і мандрівник Плано Карпіні, котрий побував у цих землях за кілька років після описуваних подій.

_{Умовний план Києва 1240 року © Українська Карта}

Так, Київ був добре укріпленим містом, але його укріплення могли витримати тривалу облогу й відбити раптовий напад - та не методичне руйнування каменеметальними машинами (їх у літописах називають "пороки"), чого стіни рано чи пізно не витримали б. Монголи обрали таку тактику: тримаючи облогу й не даючи перепочинку загону оборони, водночас вибрали найслабше місце й методично намагатися зруйнувати його, прорвавшись у місто в одному цьому проломі.

Найбільш доступними для штурму виявились Лядські ворота. Замерзання Дніпра дозволило монголам перевезти на правий берег тяжкі машини для кидання каміння і по закритій кригою Либіді та Хрещатицькому струмку доставити їх до самих Лядських воріт. Розташоване напроти воріт Козине болото теж промерзло і представляло ідеальну поверхню для встановлення машин для кидання каміння - пороків. Сюди замерзлим Дніпром була доставлена і необхідна кількість каміння для цих машин

- пишуть Сагайдак і Черняков у згаданій вище статті.

Штурм Лядських воріт

Учені до 80-х років 20-го століття сперечалися про дислокацію цих Лядських воріт, але зараз - після численних розкопок і досліджень - вважають, що вони були збудовані в районі сучасного Майдану Незалежності, який тоді був межею міста. Хрещатик являв собою яр і непролазні дебрі, де полювали на звірину, навпроти самих воріт було болото, що теж являло собою частину захисту, але на момент вирішальної атаки воно вже замерзло. Атакувати місто саме з боку Хрещатика було зручно ще й тому, що чагарники й зарості ховали війська від стріл.

_{Так виглядало в XIX ст. місце прориву монголами укріплень Верхнього міста. На передньому плані зліва видно залишки валу; на задньому плані праворуч - Софійський собор і монастирські споруди навколо нього. Фото xlegio.ru}

Облога тривала 10 тижнів. Весь час оборона киян здійснювала свої вилазки, захоплювала полонених - та це розстановки сил не міняло. У місті навряд чи могло перебувати більше чотирьох-п'яти тисяч оборонців, міщани були ненавчені й озброєні лиш сокирами й іншим хатнім знаряддям. Плюс - кількасот дружинників воєводи Дмитра. Це все в десятки разів менше, ніж монгольське військо.

_{Художня реконструкція штурму Києва 1240 року. Фото альманаха “Новий солдат” №50}

Лядські ворота із замерзанням болота навпроти них методично обстрілювалися 32 пороками, перепочинку оборонцям не давали постійні штурми, на які гнали полонених. 5 грудня 1240 року через кілька днів таких атак стіни не витримали - монголи утворили пролом і спробували увірватися до міста.

Однак на стіни вийшла залога й кияни, котрі прийняли бій.

Пороки без перестану били день і ніч. Вибили вони стіни, і вийшли городяни на розбиті стіни, і було тут видіти, як ламалися списи і розколювалися щити, а стріли затьмарили світ переможеним

- оповідає Літопис Руський.

Кінець Києва

Це були жорстокі й кровопролитні бої, адже навіть монголи, зустрівши такий опір, змушені були зупинитися, тримаючи стіни й ворота під контролем до наступного дня. За ніч перепочинку кияни звели укріплення вже навколо Десятинної церкви і "града Володимира", у них був поранений воєвода Дмитро. Наступного дня із другої спроби монголи остаточно подолали зовнішні укріплення і увірвалися до міста, узяті були Софійські ворота. За кожен квадратний метр на міських вузьких вулицях точився запеклий бій.

Наступного дня бій розгорнувся з новою силою. Кияни були відтиснені у глиб міста й закріпилися по периметру старих валів "міста Володимира". Сили захисників уже були виснажені й завойовники значно переважали чисельно. Вони прорвали і цю лінію оборони. Останні захисники Києва закрилися у Десятинній церкві

- пише Г.Івакін у своїй книзі.

А назавтра прийшли (татари) на них, і була битва між ними велика. Люди тим часом вибігли на церкву, і на склепіння церковні з пожитками своїми, і від тяжкості повалилися з ними стіни церковні, і так було взяте місто (татарськими) воїнами

- оповідає Іпатіївський літопис.

Це відбулося 6 грудня 1240 р - Київ зміг протриматися дев'ять днів. Київський воєвода, узятий в полон, своєю сміливістю заслужив повагу самого хана і був врятований. Батий навіть взяв Дмитра на службу в якості провідника в західному поході. Розлючені наполегливим опором, татаро-монголи вривалися до помешкань простих киян і вирізали цілі родини. Так, при розкопках будинку, розташованого неподалік від фундаменту стародавньої Трьохсвятительської церкви, були виявлені десять скелетів - чоловічих, жіночих і дитячих. По розташуванню кісток було видно, що мати намагалася закрити своїм тілом одну дитину, а інша загинула, обхопивши її ноги

- пише Вадим Ляшенко.

_{Взяття Києва монголами в 1240 році. Руський літописець - Оксфордська ілюстрована енциклопедія}

Драматична історія оборони Києва завершилася цілковитою поразкою русичів і киян. Із 50 тисяч населення міста залишилося в живих до 2 тисяч, кам'яних споруд майже не лишилося.

Коли ми їхали через їх землю, ми знаходили незчисленні голови і кістки мертвих людей, що лежали у полі, бо це місто було дуже великим, дуже багатолюдним, а зараз воно зведено нанівець, ледве існує там 200 будинків, а людей там тримають вони у тяжкому рабстві

- нотував Плано Карпіні через шість (!) років після описуваних подій.

Були відкриті численні братські могили захисників і мешканців міста. В районі Дорогожичів знайдена могила з 2 тисячами скелетів. На вул. Великій Житомирській у 1892 р. І.Хойновський під час земляних робіт виявив півтораметровий шар людських скелетів на протязі 14 м. Продовження цієї величезної братської могили знайдено Д.Мілеєвим на розі Володимирської та Десятинної вулиць. В.Хвойка виявив братську могилу на схід від Десятинної церкви біля Андріївського узвозу. Розкопки М.Каргера в радянські часи довели достовірність літописної оповіді про події у Десятинній церкві. Численні руїни церков, палаців, будинків, зариті скарби дорогоцінних речей цього часу - німі свідки тієї давньої трагедії, що, безумовно, вплинула на розвиток світової історії того часу. П.Толочко вважає, що після "Батиєвого погрому" у Києві залишилось не більше 2 тисяч мешканців

- свідчать Сагайдак і Черняков у своїй праці.

На місці однієї з братських могил неподалік від Десятинної церкви в наші часи встановлений сірий гранітний хрест - єдиний пам'ятник тим подіям.

Кількості населення 1239 року Київ досяг лише у 19 столітті

Після падіння Києва монголи завдали удару по землях Галицько-Волинської держави. Багато міст, здебільшого добре укріплених, чинили опір, створюючи перепони швидкому просуванню монголів на захід. Та навесні 1241 року Батий, подолавши таки опір мешканців Русі, рушив на Європу. Протягом року військо Батия спустошувало Польщу, Угорщину, Чехію, Хорватію (дійшовши до моря), Трансільванію, Молдову, частину Сербії та Болгарії, після чого уздовж Південних Карпат та причорноморськими степами повернулося до Поволжя, де Батий хотів узяти участь у боротьбі за владу.

_{Монгольська армія на марші}

Отже, 6 грудня 1240 року, по суті, закінчилася історія Київської Русі - в той день 776 років тому був знищений Київ і майже всі його жителі. 1241 року в ці землі повернувся князь Михайло, але навіть не зміг оселитися в поруйнованому місті, жив на острові на Дніпрі. І хоча монгольських залог на цих землях не було, але князівства стали залежними від Орди і виплачували їй данину, а князі отримували ярлики на княжіння. Зокрема, такий ярлик на Київ отримав володимиро-суздальський князь Ярослав Всеволодович за два з лишком роки - але теж не схотів сюди їхати, залишивши тут свого воєводу. Сам Київ перестав бути скільки-небудь значним населеним пунктом. 50 тисяч населення це місто знову змогло досягти лиш у середині 19 століття.