365 днів. Наша історія. 30 листопада. Останні рішення останнього гетьмана України. Як Розумовський розпочав чергову реформу, а за рік зрікся влади

_{Колаж Євгена Брижа}

Україна після Мазепи: з гетьманами і без

Після переходу Мазепи на бік шведського короля, поразки шведів під Полтавою і втечі Мазепи в Україні "обрали" нового гетьмана - Івана Скоропадського. Обрали - це умовне слово, бо Скоропадський хоч і був соратником Мазепи, але перейшов на бік Петра І, за що і був "обраний" на козацькій раді в Глухові, яка проходила в щільному оточенні царських військ. А потім цар "затвердив" його гетьманом після принесення присяги. На той момент Україна уже годувала чужі війська (залоги стояли в усіх великих містах) і була автономною частиною Російської імперії - не мала незалежної зовнішньої політики, не мала можливості вільно обирати керівників. Її еліта все більше прихилялася в бік Росії і боролася за затвердження своїх прав і маєтностей уже як піддані царя.

Власне, відтоді - з 1708 року - і почалася так звана Глухівська доба в історії України, коли росіяни остаточно підтвердили права і вольності козацької старшини й жилося українським феодалам - на відміну від народу - доволі непогано. А в політичному плані Лівобережна Україна (далі будемо використовувати термін Гетьманщина в якості синоніма на позначення української квазідержави на цих теренах) зазнавала все більшого тиску з боку Росії.

Аналізуємо: Іван Скоропадський як соратник Мазепи, хоч і колишній, довірою Петра не користувався, а після боїв зі шведами у спустошеній країні порядкував фактично не він, а окупаційне російське військо. Козацьке ж військо було передане під командування московських генералів, а гетьманська артилерія вивезена до Московського царства. У Глухові, куди була перенесена столиця Гетьманщини у 1709 році, московський резидент наглядав за діяльністю гетьмана, який мусив радитися з ним у всіх справах. Цар мав виключне право призначати генеральську старшину й полковників (а іноді навіть і сотників). Таким було гетьманування Скоропадського, який, утім, дбав про відродження автономії.

Малоросіська колегія і швидкоплинне відновлення гетьманства

Зрештою, у 1722 році Петро І створив Малоросійську колегію, куди входили ставленики царя - вони й порядкували в Україні, а гетьман мав лиш дорадчий голос.

_{Малоросійська колегія в Глухові}

І коли Скоропадський помер того ж року - нового гетьмана обирати вже не було жодної потреби і резону, його влада нічого не важила. І хоча Павло Полуботок і став тоді наказним гетьманом (по-нашому - в.о.) до виборів нового, але за два роки його заарештували за супротив роботі Малоросійської колегії він загинув у Петропавлівській тюрмі.

Відновили гетьманство в Україні у 1727 році, коли Росія майже влізла в бойові дії з Туреччиною, потребувала козацької допомоги. Цар Петро ІІ дозволив "вибори" в Глухові, які виграв Данило Апостол. За цей час, як і Скоропадський, намагався зміцнити автономію України, повернутися до відносин хоча б рівня 1654 року (Березневі статті Богдана Хмельницького), їздив зі своїми "Рішительними пунктами" до Петербургу й добився незначних поступок від царя. Апостол провів і деякі реформи, які посприяли відносному відродженню України, наскільки це було тоді можливо. Але він помер 1734 року.

_{Карта України “Ukrania, que et Terra Cosaccorum cum vicinis Walachiae, Moldaviae, Minoris Tartariae provinciis exibita a Joh. Baptista Homanno. Noribergae. Cum privilegio Sac. Caes. Majest.” (“Україна, що є Землею Козаків, з сусідніми провінціями Валахії, Молдавії, Малої Татарії представлена Йоганом Баптистом Гоманом”) з атласу Йоганна Баптиста Гоманна “Atlas compendiarius quinquaginta selectarum tabularum geograficarum Homanni, ad mentem recentiorum geograforum recognitus et dispositus”, виданого в Нюрнберзі друкарнею Йоганна Баптиста Гоманна в 1748 р. ЦДІАК України}

Після того - і аж до 1750 року - в Україні порядкував так званий гетьманський уряд, в якому троє були українцями, троє - росіянами. Розміщався він все так само в Глухові, очолював його хтось із росіян і підпорядковувався "уряд" російському Сенатові.

Зліт братів Розумів при імператорському дворі

1741 року до влади в Росії прийшла Єлизавета І, а чоловіком у неї був Олексій Розумовський, який походив з Гетьманщини. Справжнє прізвище родини було Розум, батько Олексія був із реєстрових козаків, а сам Олексій співав у церковному хорі. Потім його помітили якісь вельможі, взяли до себе на службу, в Петербурзі його взяли вже до імператорського хору, і там його й побачила Єлизавета І, зробивши своїм коханцем. Така карколомна кар'єра! От він-то за три роки під час подорожі Україною і переконав імператрицю відновити гетьманство, про що просила козацька старшина.

_{Україна у 1740-1750 роках. Синім позначена Гетьманщина, зеленим - територія Слобідських полків, помаранчевим - Військо Запорозьке Низове}

Але сталося це лише 1750 року - і то за досить курйозних обставин.

У Олексія Розума був молодший брат - Кирило. Олексій забрав Розума-молодшого з родового хутора до Петербурга, віддав у виховання, потім відправив на навчання за кордон, обидва брати потім отримали графський титул. По поверненню з навчання Кирило очолив Російську академію наук, коли йому було лише 18 років. Ось що означає протекція! Зрештою, коли Олексій переконав імператрицю відновити гетьманство, то запропонував кандидатуру якраз Кирила Розума (тоді вже всі забули це українське прізвище - і графи були "зросійщеними" Розумовськими).

Як 22-річного Кирила Розумовського "обрали" гетьманом

Далі була процедура "обрання" - взагалі кумедна, яка й показувала і політичну ситуацію в тодішній Україні, і ставлення до Батьківщини тодішніх політичних еліт. Грамото про відновлення гетьманства була написана ще 1747 року, але до Глухова її привезли лиш у січні 1750 року. А потому до Глухова прибув уповноважений імператриці із грамотою про "прошеніе в гетманы Кирилы Григорьевича", яку мала підписати старшина. Кирилові Григоровичу на той момент було 22 роки...

4 березня (22 лютого за старим стилем) на центральному майдані Глухова відбулися "вибори". Уповноважений імператриці граф Гендриков розпочав церемонію.

Е.И.В., по прошенію всего малороссійскаго народа, всемиловестивейше соизволяетъ быть попрежнему по всей Малой Росіи гетману и повелеваетъ избрать межъ себя изъ природныхъ своихъ людей гетмана, по малоросіским своимъ правамъ и вольностямъ, воольными голосами, для котораго избранія я съ высокомонаршей грамотою сюда, въ Малую Россію, и присланъ

- промовив росіянин.

Потім Гендриков розпитав - кого ж хочуть собі в гетьмани учасники "виборів". Усі, звісно, кричали, що Розумовського - вони ж перед цим підписали відповідну грамоту, тому альтернативи бути не могло. Ото так і пройшли вибори. Закінчилися вони святом і банкетом.

_{Акт про обрання Кирила Розумовського гетьманом України. ЦДІАК України}

Найцікавіше, що серед усіх учасників "елекції" не було її головного героя - самого Кирила Розумовського. Хлопець просто не схотів їхати зі столиці імперії до провінції, і прибув до України лише 1751 року за наказом Єлизавети.

Правління останнього гетьмана України

Зрештою, європейська освіта й загальна освіченість козацького сина Кирила Розума далася взнаки - його правління, наскільки це було можливе в той час, усе ж таки сприяло розбудові Гетьманщини. Розумовський провів адміністративну реформу, поділивши країну на повіти, реформував військо, спершу намагався розширити права козацької старшини.

_{Портрет графа Кирила Розумовського кисті Луї Токке. Фото tretyakovgallery.ru}

Були в нього і суперечності з центральним урядом - але їх швидко залагоджували:

Скасування імперських внутрішніх тарифів 1754 р. і прикордонного тарифу між Гетьманщиною і Росією 1755 р. позбавили гетьмана прибутків. Але, завдяки енергійним протестам Розумовського, імператриця виділила гетьманові 50 тис. карбованців на рік як компенсацію від імперської скарбниці

- пише Романовський О. у збірнику "До історії бюджетного права Гетьманщини за Кирила Розумовського".

А от 30 листопада 1763 року - що і дало нам привід згадати ті часи і написати цю статтю - своїм Універсалом запровадив судову реформу, створивши суди: земські (для цивільних справ), гродські (для кримінальних) та підкоморські (для земельних), Генеральний суд став найвищою апеляційною інстанцією. Загалом правління Розумовського сприяло деякому піднесенню культури, торгівлі, економіки, хоча права звичайних людей все одно обмежувалися все більше. Столицю, до речі, перенесли з Глухова до Батурина. Старшина регулярно зустрічалася й обговорювала в дозволених межах українські справи, стаючи прообразом свого роду парламенту.

Як Катерина ІІ змусила Розумовського зректися булави

Але всі ці потуги впиралися в протидію імперського уряду. І щойно Розумовський перейшов межу - історія цього малюсінького розвитку припинилася. По-перше, у січні 1762 року російський престол посів німець Петро ІІІ, племінник Єлизавети. Його орієнтація на німців і Прусію спричинила палацовий переворот, і того ж таки року така ж німкеня Катерина ІІ змінила і потім наказала вбити Петра ІІІ. Катерина ж до українських справ ставилася вкрай неприхильно, будуючи абсолютистську монархію. Хоча до Розумовського ставилася прихильно.

Захоплення Катериною влади 1762 р. нібито віщувало українській новій шляхті дальший розквіт Гетьманщини. Причиною такого оптимізму були тісні особисті приятельські стосунки нової імператриці з гетьманом К. Розумовським, які він підтримував навіть під час царювання Єлизавети. Напевно, він навіть мав з нею роман. Коли після смерті Єлизавети становищу Катерини загрожував повний крах, Розумовський таємно запевнив її в своїй підтримці

- пише історик С.Соловйов.

Тому Розумовський поки порядкував у Батурині, але майже постійно перебував при дворі у столиці, беручи участь у внутрішній боротьбі в імператорському палаці. Восени 1763 року його вороги втратили прихильність імператриці - і Розумовський вирішив утілити свій найсміліший проект управління Гетьманщиною.

На свою біду, він у грудні 1763 року в Глухові домовився зі старшиною поклопотати перед новою імператрицею щодо відновлення деяких прав України і її еліт. Документ, який повезли до Петербургу, називається в історії "Прошение малороссийского шляхетства и старшин, вместе с гетманом, о восстановлении разных старинных прав Малороссии, поданное Екатерине II в 1764 году". Там було 23 пункти, де йшлося, зокрема, про вільне обрання гетьмана, скликання сейму, припинення квартирування російських військ в Україні, повернення деяких територій, відновлення митного кордону з Росією, виплати боргів (!) Україні, заснування свого суду, своїх шкіл та університетів.

Окрім того, гетьман, хоч і не заручившись підтримкою свого умовного уряду, запропонував спадкове правління гетьмана.

Для Катерини ІІ (на яку впливали вороги Розумовського, а також його колишній наставник і теперішній секретар уряду росіянин Теплов) це був уже перебір. Вона не те що не задовольнила жодної вольності, а взагалі вирішила скасувати гетьманство в Україні.

Катерина скликала спеціальне засідання за участю І.І.Неплюєва, князя Я.П.Шаховського, князя А.М.Голицина, графа П.І.Паніна й А.В.Олсуф’єва, де було вирішено, що Петро Панін разом з Голициним підуть до гетьмана, доведуть йому його неправильну поведінку і порадять, що єдиним гідним вчинком може бути відставка. Спочатку Розумовський відмовився. Це потягнуло за собою подальші переговори і навіть особисту аудієнцію в Катерини, на якій гетьман, нарешті, попросив звільнити його з цієї нелегкої посади

- ідеться в історичних працях.

Життя останнього гетьмана після зречення і подальше пригнічення України

Вона призначила малоросійського генерал-губернатора, відновила Малоросійську колегію (тепер четверо українців і четверо росіян).

Розумовському, котрий мріяв про династію українських гетьманів, за те, що той добровільно зрікся булави, залишили звання, маєтки, призначили велику пенсію.

У 1764 році цариця наказала Розумовському зректися гетьманства, й він це виконав. Влада від гетьмана перейшла знову в руки Малоросійської Колегії із генерал–губернатором Рум'янцевим на чолі. На заходи козацької старшини вибрати нового гетьмана цариця відповіла інструкцією, "щоб навіть сама назва гетьмана зникла, а не то, щоб якусь особу вибирати на таке становище"

- пише Петро Мірчук у роботі "Коліївщина. Гайдамацьке повстання 1768"

Сам Розумовський жив переважно за кордоном або ж у столиці імперії. І тільки останні роки життя провів у Батурині, де й був похований по своїй смерті у 1803 році.

_{Палац Розумовського в Батурині. Фото Вікіпедії}

Ще за його життя було ліквідовано полковий устрій Гетьманщини, знищено Запорізьку Січ, оскільки козаки вже були непотрібні, бо Кримське ханство було завойоване, придушено Коліївщину як повстання народу проти гніту поміщиків, юридично запроваджено кріпацтво, обмежено в правах церкву. Катерина ІІ, яка в крові топила повстання в Україні і здолала козацьку вольницю, також сприяла заселенню Півдня України переселенцями, заснувала чимало українських міст, проводила політику русифікації.

Почитайте, що писалося в секретній інструкції імператриці генерал-прокурору Сенату Вяземському невдовзі після ліквідації Гетьманщини:

А останній гетьман України, котрий в молодості не схотів їхати до "хутора" на власні вибори, в зрілі роки сприяв відродженню Гетьманщини - у старості спостерігав за цим усим або з-за кордону, або з власного палацу в Батурині, зібравши там велику бібліотеку. У політиці участі він більше не брав. Україна остаточно втратила автономію і перетворилася всього лише на кілька провінцій Російської імперії.