ЗАСНОВАНО 21 ГРУДНЯ 2015 РОКУ

Курс валют
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua

13:36 09.09


Мода на своє. Як розвивається полтавський туризм і що йому заважає

Про місцевий туризм як одне з джерел наповнення бюджету не говорить лише лінивий. Однак чиновники поки що не навчилися монетизувати культурно-історичний, екологічний, кулінарний потенціал та співпрацювати з приватними ініціативами.

– Що це за дім? Хто його побудував? Коли? Які люди в ньому жили? – стандартна кількість "запитань на хвилину" від шестирічного хлопчика, якщо проходиш повз величний будинок зі сторічною історією. Шкода, але відповідей я частіше не маю. Однак син знаходить вихід:
– Треба на стіні кожного старовинного будинку зробити QR-код. Тоді можна буде навести на нього телефон і дізнатися все про його історію...

Дивно, але до цього простого й елегантного рішення поки що не додумалися місцеві чиновники від культури і туризму. Хоча, треба зазначити, сама ідея встановлення QR-кодів їм у голови таки прийшла: саме Полтава стала "піонером" у цьому напрямку серед українських міст. Минулого року на центральних вулицях міста – цей маршрут назвали "Стежкою легенд" – з'явилося 20 кодів. Цього року, розказав голова постійної депутатської комісії з питань підприємницької діяльності, розвитку міста, інвестицій та туризму Юрій Бойко, встановлять іще три – на вході до музеїв-садиб Володимира Короленка, Панаса Мирного та літературно-меморіального музею Івана Котляревського.

– У програму розвитку туризму Полтави на 2015-2019 роки закладено принцип "3D", – каже Юрій Бойко. – Тобто матеріальна, мовна, фізична доступність міських музеїв (музеї-садиби Короленка, Мирного, літературно-меморіальний музей Котляревського, музей "Поле Полтавської битви" та Художня галерея ім. Ярошенка – авт.) для полтавців і гостей міста. Наші музеї наразі – найдешевші в Україні: 10 грн. – за дорослий квиток, 5 грн. – за дитячий, екскурсійне обслуговування — 40-60 грн. У той же час у музеї-садибі Гоголя, що у Шишацькому районі, за екскурсію доведеться викласти 200 грн., а за дорослий квиток – 20. У рамках мовної доступності всі музеї забезпечені приладами для аудіоекскурсій українською, російською, англійською та німецькою мовами. А ті з музейників, що здатні кваліфіковано провести екскурсію будь-якою іноземною мовою, крім російської, з цього року отримують доплату.
Вияви фізичної доступності – зручні велопарковки та пандуси для людей із обмеженими можливостями. До кінця року пандуси мають добудувати у музеї Полтавської битви та в садибі Короленка. А в садибі Панаса Мирного обладнають дзвінок для виклику працівників, які допоможуть людині на інвалідному візку дістатися всередину музею.
Саме на ці напрямки витрачається левова частка з тих 200 000 гривень (0,37% усіх витрат "на культуру" в місті), що їх цього року виділили з міського бюджету для підвищення туристичної привабливості Полтави. На ці ж кошти друкують путівники, буклети, іншу презентаційну літературу (досі останній путівник по Полтаві датувався 1980 роком), купують бахіли для картинної галереї, беруть участь у туристичних виставках. І… все. Цікаві приватні ініціативи – мистецькі, спортивні, соціальні – не отримують з міського бюджету жодної копійки.
І це попри те, що подієвий туризм у Полтаві розвинений украй слабо. Ті фестивалі та конкурси, які проводяться за рахунок міського бюджету, відчутно пахнуть нафталіном. І хоч популяризація класичної музики, наприклад, справа дійсно благородна, сам стиль усіх цих заходів вимагає найшвидшої корекції. Аби вони мали шанс стати цікавим ще комусь, окрім безпосередніх учасників.


Утім, міських чиновників ця проблема, схоже, мало обходить. Вони зосередилися на презентації Полтави як міста-музею і не готові думати про інші напрямки. Хоча і для реалізації озвученого необхідні суттєві зміни. Обласний центр останнім часом швидко втрачає своє архітектурне обличчя через засилля недолугих вивісок та рекламних плакатів прямо на фасадах історичних будівель. Чого варті лише "кебаби" на колишньому кінотеатрі ім.Котляревського чи вже напівзруйнована будівля Кадетського корпусу. А обидві ці споруди – невід'ємна частина ансамблю Круглої площі, без яких вона значно втратить у привабливості. З такими темпами навіть зробити пристойне фото на фоні місцевої історико-культурної пам'ятки скоро стане проблематичним.

МАНДРУЮЧИ ПОЛТАВЩИНОЮ

Ситуація з розвитком туризму в області схожа на міську. 360 тисяч гривень із обласного бюджету, які отримує управління туризму та інфраструктури, витрачають на презентаційну продукцію типу буклетів і біллбордів, участь у туристичних виставках за межами області або проведення таких заходів "удома".
Це дозволяє познайомити з історико-культурними принадами Полтавського краю туристичні агенції з інших міст. Саме вони, у свою чергу, потім відправляють до нас туристів на екскурсії
 - каже керівник управління Лариса Оніщук.


Календар заходів на офіційному сайті управління підказує: у 2016-му в області заплановано близько 30 фольклорних, театральних фестивалів і літературно-мистецьких свят. Це лише ті, що фінансуються з обласного чи місцевих бюджетів. Деякі з них, переконує Лариса Оніщук, приваблюють сотні туристів із-за меж Полтавщини. Найвідоміший у цьому сенсі – Сорочинський ярмарок, уже фактично повністю приватний, хоча цього року відвідувачі були розчаровані "космічними" цінами та платним входом на всі концерти. Користуються популярністю також козацький фестиваль "Шар-гора" у Козельщинському районі, "Пісні бузкового гаю" в Диканьці. На тижневий фестиваль гончарства "Здвиг" в Опішню приїздять майстри з усієї України та з-за кордону. "Калинове літо на Дніпрі" у Горішніх Плавнях відвідують дитячі фольклорні танцювальні колективи з багатьох країн світу.
Однак, попри таку оптимістичну інформацію, дізнатися, скільки ж грошей приносять внутрішні та зовнішні туристи в бюджет області, не вдалося. І не тільки через погану звичку українського бізнесу до "сірої" бухгалтерії. Чиновники переконані: заробляють на туристах лише приватні структури. Саме вони займаються перевезенням, поселенням, харчуванням туристів. Обласна та місцева влада, мовляв, мають з цих заходів лише іміджевий зиск та... головний біль. Перекласти на мову надходжень до бюджету – монетизувати – надані приватними підприємцями послуги, продані товари, створені у селах хоча б тимчасові робочі місця і сплачені податки чиновникам, на жаль, поки що не вдається.

ВНУТРІШНІЙ ТУРИЗМ — У ПРІОРИТЕТІ

Полтавщина сьогодні – лідер за показниками розвитку внутрішнього туризму в центральній Україні. Місцеві чиновники переконані: іноземцям наш край не дуже цікавий. Для них Україна – це Київ, Львів, можливо, Карпати. "Наш клієнт" – туристи з Дніпра, Запоріжжя, Харкова, Кіровограда, Києва і Сум. Потік екскурсантів можна було б збільшити, аби інфраструктура області більше відповідала туристичним потребам. Сумний стан місцевих автошляхів доведе до розпачу навіть найдопитливішого туриста. Саме через це гості із заходу України вкрай рідко вдаються до авантюри "поїхати на Полтавщину". Брак комфортних, але недорогих готелів теж дається взнаки. Особливо, якщо врахувати, що внутрішній турист – це людина середніх або навіть невисоких статків.
За оцінками Головного управління статистики Полтавської ОДА, кількість внутрішніх туристів за останні дві роки скоротилася. У 2014-му було 1384 внутрішніх, 87 зовнішніх, у 2015-му – 591 і 95 відповідно. Погодьтеся, навіть при найскептичнішому ставленні до розвиненості місцевого туризму, ці цифри виглядають занадто малими. Секрет простий: до цього числа потрапили лише ті, хто офіційно користувався послугами туристичних агенцій та екскурсійних бюро при відвідуванні Полтавщини. Зате кількість осіб, розміщених у готелях та ін., за даними того ж управління, набагато більша і продовжує рости: від 177575 осіб у 2011-му до 229173 у 2015-му. Певний спад спостерігався у 2014-му, але це й не дивно: рік початку війни в Україні навряд чи міг стати роком туристичного буму. Звісно, невідомо, яка частина з розміщених у готелях приїхала власне з туристичною метою. Але вона явно більша, ніж півтори тисячі.

УДАРИМО ВЕЛОПРОБІГОМ ПО БЕЗДОРІЖЖЮ!

Громадський діяч Ігор Кіянчук твердить: приватні ініціативи у Полтаві набагато успішніші та креативніші за обласні або міські. Причому вони, за винятком етнофестивалів у садибах "зеленого" туризму, рідко мають за основну мету саме привабити гостей. Але продукт — будь-то арт-фестиваль чи спортивні змагання — виходить таким якісним, що учасники і глядачі без примусу їдуть сюди з усіх куточків України.
На власному сайті "Полтавщина туристична" пан Кіянчук розміщує афішу таких приватних ініціатив в області. Адже чиновники від туризму уваги на них зазвичай не звертають, за принципом "воно не наше".
– Мій син мешкає в США, родичі – в Ізраїлі, тож знаю, як багато подорожують власною країною за кордоном, – каже Ігор Кіянчук. – Майже на кожен вікенд виїздять десь за межі регіону: на концерт, в національний парк, на матч улюбленої команди чи деінде. Такі мандрівки зміцнюють горизонтальні зв'язки між людьми, сприяють кращому розумінню один одного, ми починаємо більше цінувати край, де живемо, бачити його принади. І не дають маніпулювати свідомістю людей, вливаючи у вуха "страшилки" про головорізів-бандерівців чи подібне. Для України це зараз важливо, як ніколи.

На Полтавський міжнародний напівмарафон у вересні приїхало 700 учасників із інших міст разом із членами родин. На чергові змагання з автоперегонів по злітній смузі недіючого зараз аеропорту – 70 команд з усієї України. Фестиваль "Замкова гора" під Лубнами вийшов набагато атмосфернішим, ніж офіційні заходи зазвичай. Чомусь під час них важко розраховувати на більший креатив, ніж виступи на сцені творчих колективів та торгівлю їжею і поробками з лотків. Однак люди, які відвідують ці громадські чи приватні проекти, за офіційною статистикою туристами не є. А отже, і розвитку туризму як такого усі ці забіги, заїзди та арт-тусовки начебто не сприяють.

Любителям активного відпочинку Полтавщина пропонує сплави на байдарках по Ворсклі, Сулі і Пслу, авторські екскурсії (наприклад, проект "Таємнича Полтава" від турагенції  "In Green" вже набув популярності не тільки серед містян) і веломандрівки. У рамках проекту "Велокраїна. Полтавський край запрошує" велосипедисти розробляють цікаві маршрути: літературні, історичні чи екологічні. Консультуються з істориками, етнографами, місцевими мешканцями, відвідують конференції та презентації, що їх проводять фахівці обласного управління туризму. Нещодавно почали самостійно маркувати маршрути, аби зробити їх більш доступними для гостей з інших регіонів. Схеми поїздок викладають на інтернет-ресурсах, там же діляться враженнями і попереджають про складнощі.
– Скрізь по селах для місцевих мешканців велотуристи виглядають, як інопланетяни – до нас прикута суцільна увага, всі розпитують, хто ми і куди їдемо. Це нормально і навіть працює як популяризація цього виду подорожей, адже більшість селян рідко виїздять навіть за межі свого району, – вважає Ялина Садовнікова, представник відомої на Полтавщині організації "Сіті Лаб". – Найбільшими перешкодами для розвитку велотуризму вважаю його недостатнє пропагування. А ще – брак комфортних умов для велосипедистів. Звісно, для бувалих велотуристів дорога будь-якої складності є невід'ємним елементом мандрівки. Але не вистачає маркувань, дороговказів, дуже мало хостелів чи недорогих готелів, особливо для груп велотуристів. У селах та містечках рідко зустрінеш вказівники до місцевих історичних пам'яток, цікавих природних об'єктів. Доводиться розпитувати у місцевих. Але іноземні велотуристи із цим навряд чи впораються.


Активний туризм міг би стати додатковим джерелом надходжень у бюджет. Надзвичайних капіталовкладень це не потребує. Але поки що він існує винятково на власні або – іноді – грантові кошти. Хоча створює робочі місця і сприяє розвитку регіону. Але офіційні органи цих перспектив вперто не помічають і шалений потенціал такого туризму майже не використовують.

"БОРЩИК У ГЛИНЯНОМУ ГОРЩИКУ" ТА ІНШИЙ "ЗЕЛЕНИЙ" ТУРИЗМ

Сільський "зелений" туризм годує цілі села у Західній Європі. За даними аналітиків Інформаційної кампанії "Сильніші разом", Євросоюз надає значну фінансову підтримку садибам, у яких гостей навчають автентичним ремеслам чи приготуванню страв за стародавніми рецептами. І хоча пріоритет надається країнам ЄС, власники "зелених садиб" в Україні також можуть розраховувати на певну грантову підтримку. Адже на впровадження реформ і забезпечення гідного рівня життя громадян Євросоюз виділив Україні біля 11 млрд. євро. На допомогу ж від власної держави українським власникам садиб "зеленого" туризму поки що розраховувати не варто. У 2017-му на розвиток туризму з держбюджету обіцяють виділити 32 млн грн. Сума незначна у масштабах країни та в порівнянні з тим, скільки виділяють на ці ж цілі у Європі. Утім, головне, щоб держава хоча б не заважала, кажуть в один голос господарі "зелених" садиб.
Аграрна Полтавщина з її розміреним ритмом життя, великою кількістю рекреаційних, екологічно чистих зон та наявністю достатньої кількості водойм для купання і риболовлі чудово підходить для розвитку сільського туризму. Але поки що процес рухається вкрай повільно. За даними обласного управління туризму та інфраструктури, в області діє понад 70 садиб "зеленого" туризму (СЗТ).

– Питомих садиб "зеленого" туризму у нас щонайбільше 10, – заперечує етнограф Олена Щербань, уповноважений представник Спілки розвитку "зеленого" туризму в Полтавській області та власниця садиби "Лялина світлиця" (Опішня). – Я кажу про ті, де з родинною гостинністю приймають невелику – буквально одна-дві родини – кількість туристів. Де сільська хата залишається сільською хатою: з піччю, вибіленими стінами, коровою у повітці та курочками на порослому споришем подвір'ї. Де господар ділиться з гостями надлишком того, що має сам: овочами, що виросли на не обробленому хімікатами городі, медом з власної ж пасіки, своїм умінням мантачити косу чи ліпити вареники. А всі ті ресторації, сауни, готельні комплекси з розвагами і кондиціонерами у кожному номері, навіть якщо вони знаходяться у селі, не є "зеленим" туризмом. Це, якщо хочете, гостьові будинки, які теж мають право на існування. Але все потрібно називати своїми іменами.
"Зелений" туризм – не бізнес у чистому вигляді, - каже Олена Щербань. Його надзавдання – зберегти звичаї, національну ідентичність українського народу. У "Лялиній світлиці" можна поспівати стародавніх обрядових пісень, приміряти автентичне вбрання чи скупатися під прохолодним "літнім" душем. Але особлива "фішка" Олени Щербань – кулінарний туризм. У її світлиці на фестивалі "Борщик у глиняному горщику" місцеві господині варять у справжній печі біля тридцяти видів борщу. А ще ж шпундра, макорженики, варенуха та інші автентичні полтавські страви. І скуштувати, і навчитися готувати – своїх гостей етнограф у виборі не обмежує.
Значних капіталовкладень "зелений" туризм не потребує, переконана Олена Щербань. Чепурна хатка у мальовничому селі та особисті таланти господаря: майстер-класи з давніх ремесел, екскурсії, смачна кухня, ідеї для етно-фестивалів – цього цілком достатньо для старту. Проте на великі прибутки початківцям сподіватися не варто: проживання у "зелених" садибах коштує від 50 до 350 грн. на добу. До того ж, цей бізнес – сезонний: більшість садиб приймає гостей з травня до жовтня. Взимку, через вартість газу та дров, це стає занадто дорогим задоволенням.

Родина Завітайлів обрала дещо інший напрямок розвитку свого "Завітайло Органік Хаус". Концентруватися на принадах сільського господарства не схотіли. Хоча скуштувати малину з власного ягідника чи допомогти господарю качати мед на власній пасіці туристи, звісно, можуть. Зі своєї садиби у селі Березова Рудка Пирятинського району Завітайли планують зробити мистецький осередок регіону: хочуть запрошувати сюди письменників, художників та акторів, влаштовувати виставки, пленери та інші арт-події.
– Для Березової Рудки це справа не нова, хоч і добре забута, – каже господар Тарас Завітайло. – Колись тут, в гостях у Закревських, "тусувалися" Шевченко та Гребінка. Влаштовували літературні вечори, гучні вечірки, куди приїздили й інші митці та меценати. Тут же Шевченко написав одну з кращих своїх робіт – портрет Ганни Закревської. Так що і нам, і нашим гостям є, де брати натхнення.
Завітайли влаштовують для туристів авторські екскурсії до маєтку Закревських з його розкішним парком та вже напівзруйнованими власне садибою й унікальною пірамідою-усипальницею. Таких у Європі всього три. Нині Олена Завітайло готує проект, щоб усю Березову Рудку зробити музеєм-заповідником. Можливо, тоді вдасться залучити кошти на реставрацію історико-культурних пам'яток цього самобутнього села.

Тож розвиток зеленого туризму, як і взагалі розвиток будь-яких соціальних, культурних чи підприємницьких ініціатив, небайдужим українцям поки що вдається набагато краще, ніж владі.

туризм, екологія, гроші, бюджет, ОДА, відпочинок

За темою:

  • Щоб розвивати туризм - необхідно зробити дороги
  • Полтавська галушка - як туристичний бренд
  • На Шишаччині планують відкрити музей-садибу видатного режисера
  • Топ-5 за тиждень :









    Виділіть помилку і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про помилку.