12:14 14.02 3272
14 лютого виповнилося 24 роки відтоді, як у своїй київській квартирі на вулиці Довженка загинув Вадим Бойко.
У смерті народного депутата, одного із найталановитіших журналістів українського телебачення того часу Вадима Бойка як у дзеркалі відобразились гострі проблеми суспільства, якими ми й донині, на жаль, не перехворіли. Назву лише три з них.
Це здатність найвищих посадових осіб озвучувати неперевірені факти, говорити напівправду, або й просто відверту брехню. Буквально на третій день після страшного вибуху в квартирі та пожежі, що й забрали життя нашого товариша, тодішній Президент України Леонід Кравчук озвучив напевно ж підкинуту йому версію – мовляв, трагедія сталася з причини вибуху телевізора «Електрон». До речі, ще одна деталь. Прес-конференція Леоніда Кравчука, де він сказав про «телевізорну» причину смерті Вадима Бойка, відбулася 17 лютого, а похоронили Вадима у його рідному Світловодську 18 лютого.
Потім було заперечення від експертів львівського заводу – по-перше, телевізор не міг вибухнути апріорі, по-друге, якщо таке й сталося би, то це не могло привести до загибелі людини. Не пройшла ця версія, кимось продукується інша, така ж несерйозна і примітивна – вибухнула каністра з бензином. Теж абсолютна дурня, бо від вибуху 20-літрової каністри (навіть якщо на мить прийняти версію) не розходяться, мов брюки по шву, бетонні міжповерхові плити. А вибух призвів саме до таких наслідків.
Це нездатність, або небажання (або і одне й друге) наших правоохоронних органів професійно розслідувати гучні справи. Чотири рази кримінальну справу стосовно загибелі Вадима Бойка закривали, потім поновлювали, але так і не дали відповіді - хто, як, і головне - за що вбив народного депутата. Так, це було вбивство. Усі його колеги, хто вивчав справу загибелі Вадима Бойка, підвереджують саме це – 14 лютого 1992 року у вже незалежній Україні відбулося вбивство молодого народного депутата, популярного телевізійного журналіста.
Це здатність політиків, чиновників роздавати щедрі обіцянки, не виконувати їх, та не нести відповідальність за відвертий і навіть нахабний популізм. Такою є ще одна хронічна хвороба українського суспільства. Популізм існував та існуватиме завжди, скільки існуватиме людство. Але воістину грандіозних «масштабів» він набув напевне в останні два десятиліття.
Не один політик, хто неодмінно хотів потрапити до вищих ешелонів влади, фактично піарився на смерті Вадима, обіцяючи, і мало не даючи клятву неодмінно домогтися, аби розслідування справи довели до логічного кінця – і увага! – назвали вбивць Вадима Бойка.
18 лютого 1992 року у Світловодську пройшли похорони Вадима Бойка, котрому у листопаді того ж року виповнилося б лише 30. Під час прощання, біля труни Вадима його колега, народний депутат України Володимир Яворівський мало не поклявся – мовляв, ми неодмінно знайдемо твоїх вбивць, Вадиме. Пан Володимир був не одним, хто ніби й щиро обіцяв таке ж. А кримінальну справу про смерть молодої людини між тим вчергове клали на полицю.
…Талант як журналіста та громадянська позиція, висока освіченість Вадима Бойка й стали тими чеснотами, які оцінили земляки - виборці Автозаводського району Кременчука, особливо молодь, віддавши йому голоси на виборах до першої часів незалежної України Верховної Ради. Вадим Бойко став народним депутатом у 1990 році. У 27-річному віці!
Про його журналістський талант, неординарність можна говорити багато. Один лише факт. На черговому пленумі ЦК Компартії України тодішній перший секретар Полтавського обкому Олексій Мякота говорив, що – ми, мовляв, тут стараємося, денно і нощно працюємо, а потім виходить чи «Актуальна камера», чи ота програма «Гарт», де не гартують, а гарцюють, і всю оту нашу денну і нощну роботу – нанівець. Товариш Мякота так згадав Вадима після виходу в телеефір сюжету «Контрольна для прокурора» про кременчуцького прокурора, який намагався незаконно закрити молодіжне кафе «Казка». Що робить Вадим? Наступна програма «Гарт» розпочинається того, що він з’являється на верхи на коні і починає програму наступними словами: «Вас вітає програма «Гарц», пробачте «Гарт». Виявляється, гарцювати не простіше, ніж гартувати…». Так можуть зробити тільки талановиті.
Про його високу громадянську позицію свідчить і небачений до того «бунт на кораблі», тобто - страйк на УТ-1. Це коли за ініціативи Вадима Бойка редакція молодіжної студії «Гарт» відмовилося виходити в ефір на знак протесту, що тодішнє керівництво Українського телебачення відмовилися показувати у програмі сюжет того ж таки Вадима про трагічні литовські події січня 1991 року. Тоді, нагадаю, був штурм радянськими військами телецентру у Вільнюсі. І вже посмертно саме за цей сюжет Вадима Литва нагородила урядовою нагородою – «Медаллю за свободу 13 січня 1991 року».
Ми достеменно , принаймні поки що, і зараз не можемо сказати, чому і за що загинув Вадим Бойко. Незадовго до трагічної смерті він здійснив поїздку до Іспанії. Після того з найближчими друзями ділився, не вдаючись ні в які подробиці, - готую, мовляв, справжню інформаційну «бомбу». Дехто пов’язував це зі справою розтрати компартійних грошей, інші – з розкраданням майна, військової техніки, які належали обмеженому контингенту радянських військ у НДР (Німецька Демократична Республіка).
Вадим сміливо взявся за небезпечну тему, можливо до кінця й не усвідомлюючи,що кадебістська система ще залишалася дуже міцною, дуже жорстокою і нещадною.
…24 роки немає з нами Вадима Бойка. Він відкрив трагічно-сумний список українських журналістів, які загинули вже в часи незалежності нашої держави. Одне хочеться сказати. Як його довірена особа на тодішніх виборах до Верховної Ради, як його колега і просто товариш можу стверджувати однозначно: наш світ, український світ завдяки таким людям став би чистішим, справедливішим і добрішим.
Анатолій ГАРКУША
На Полтавщині поліція розслідує смертельну ДТП
15:00 28.11