Молодий полтавський мандрівник відвідав Європу, Непал, Аляску та Чечню

Ігор Ткачов після школи поїхав навчатися до Канади у "Thompson rivers university", на соціолога. У 19 років почав мандрувати світом, а в 21 рік відвідав уже 14 країн світу. Він вже має певний досвід і ділиться їм із іншими.

Нині перебуває вдома, у Полтаві, та готується до своєї нової поїздки.

З чого розпочалися твої подорожі?
Усе почалося в 19 років, коли я просто сидів, не знав, що мені робити, навіщо ходити в університет. Я вчився у Канаді, а там надто дороге навчання. За один семестр я платив стільки грошей, що міг би просто жити два роки в своє задоволення, але не отримував тих знань, яких хотілося б. Я вирішив спробувати щось нове, дізнатися, сподобається це мені чи ні, щоб знати, що робити далі. Так у 19 років я вирішив поїхати у свою першу подорож — у Непал на цілий місяць.

Дізнався про безвізові країни для України, там Непал був одним із перших. Узяв квиток, а потім вирішив прочитати, що є в Непалі. Гімалаї - чудово, потрібно відвідати. Дізнався основну інформацію і зрозумів - чого очікувати. По приїзду всі "шаблони" розірвалися. Виявилося, що для першої подорожі в Непалі дуже складно. У перший же день мені захотілося додому, я навіть шукав квитки назад. Важко було знаходитися в столиці - всі голодні, голі, багато жебраків, люди просять гроші, миються на вулиці, готують також там - одним словом, відбувається щось незрозуміле.

Прийняв рішення виїхати звідти і відправився у гори. У горах було менше людей, але більше природи. Все стало простіше - там люди живуть хоч в якомусь достатку, адже принаймі мають городи. Непальці виявилися найдобрішими людьми, яких я зустрічав на планеті. Вони бідні, але вони можуть віддати останню сорочку. Як кажуть, "не соромно бути бідним - соромно бути дешевим".

Непальці не вважають, що вони бідні. Якщо тобі потрібно поїсти — вони поділяться, можуть покликати залишитися у них на ніч. Дуже добрі, радісні, хоч у них в країні все набагато гірше, ніж у багатьох інших світу. Тут, вважаю, свою роль відіграє релігія. Якщо Захід пішов пізнавати науково-технічний прогрес і забув про духовність, то Схід більш розвинений культурно та духовно, але прогрес там не відчувається.

Знаю, що ти навіть викладав у непальській школі...
Це був перший автостоп - мене підібрав директор місцевої приватної школи. Запросив подивитися, як у них навчаються діти. Чомусь у них вважається, що біла людина — це дуже престижно. Директор запропонував мені провести для дітей урок. Попросив дати мені найстарший клас і я вирішив їм розповісти про географію, тому що учні не знали, що таке Україна і розуміли тільки, коли я говорив про Америку. У цій школі навіть насилу знайшлася географічна карта. Розповів їм про Україну, про різні європейські країни. Запитав, що ви знаєте про Німеччину? Вони кажуть - щось чули, а ось про другу світову нічого не знають. У 11-му класі діти вивчають лише п'ять предметів: непальська, англійська мови (бо приватна школа), економіку, математику, менеджмент. Немає ні історії, ні біології, ні географії. Вони всі мріють стати бізнесменами і полетіти в Америку.

Що було після Непалу?
Я повернувся в Україну, відвідав Карпати, Крим, потім — Санкт-Петербург. Поїхав знову до Канади, там жив півроку у машині та працював у будинку лікаря. Потім у мене була подорож на Аляску. Поїхати туди дуже просто, якщо того захотіти. Я просто читав пости в групі канадських мандрівників, дізнавався різну інформацію. Один хлопець написав, що хоче з кимось поїхати до Чилі і я відповів, що можу поїхати з ним. До виїзду залишалося ще півтора місяця. Я написав йому, що за цей час планую з'їздити на Аляску, він відповів, що також має такі наміри. Ми вирушили туди на його машині, грубо кажучи, за його рахунок. Але коли їдеш із кимось у подорож - у цій людині потрібно бути впевненим. З ним ми особливо не спілкувалися, тільки переписувалися, а в підсумку - не зійшлися характерами. У мандрівці ми в основному мовчали, хоч і не конфліктували, але розуміли, що різні. Ми з'їздили на Аляску, туди і назад, але все мовчки. Коли ти їдеш один або з кимось близьким тобі по духу, то все проходить дуже круто. З ним же ми їхали по 15 годин на день і весь цей час мовчали. Всі мої речі були у нього в машині, і я не міг його залишити. Відвідати Аляску ще раз - у мене в планах. Там дуже круто, дика природа, цей регіон дуже промисловий. Туди їде дуже мало людей, тому вона залишається майже незайманою.

Після повернення в Україну ти організував у Полтаві лекцію для мандрівників. Яка була головна ідея тієї зустрічі?

Люди думають, що подорож — це щось дороге і неможливе. Вважають, що у тих, хто часто мандрує багато грошей, у них є пасивний дохід або ж великий активний. Мовляв, нам неможливо відправитися кудись, у нас робота і ми не можемо її кинути. Хотілося донести їм, що все можливо - від "піонера" до пенсіонера. Головне - мати бажання. На цій зустрічі ми хотіли зібрати різних людей і донести їм важливу інформацію про подорожі.

Далі ти вирушив у тріп по Європі. Які країни ти відвідав і що цікавого побачив?
Я відправився через Польщу до мого друга у Чехію. Їхав із подругою, вона захотіла побачити Італію, куди ми поїхали через Австрію. Їздили 25 днів, автостопом, жили в наметі. Витратили лише по 70 євро на людину. Щодо вражень, то Польща і Чехія мене особливо не здивували. Міста здалися примітивними, подібними до того ж Львову. Європейські міста схожі, архітектура відрізняється не надто сильно. В Європі багато толерантних і ліберальних людей, вони всі такі хороші (по телевізору), просувають рівність, але допомоги від них не дочекатися. Автостопом там їздити важко, люди більш холодні. Там на тебе ніхто часу не витратить, ніхто не хоче зайвих проблем, дивляться тільки за собою.

Сподобалася Італія. Варто хоч раз у житті відвідати Рим. Венеція - напевно, найкрасивіше місто в Європі. Це унікальне місто, там немає машин, люди плавають на човнах. Італія дуже різна, незвична, галаслива і спокійна одночасно. У Римі ж багато мігрантів, всі намагаються тобі щось продати. Ватикан - у нього вкладено дуже багато грошей, а навколо багато безхатченків. Там все дуже дорого, хоча по телевізору показують, як Папа Римський обідає з мігрантами...

У порівнянні з Європою чи тебе здивував Кавказ?
Там люди відрізняються - своєю добротою і гостинністю. Вони не заморочуються над тими проблемами, що в Європі, де прогрес досяг того рівня, що у телефоні можна помістити все життя. Всі сидять у соціальних мережах, постійно читають новини. На Кавказі люди живуть у горах, їздять на звичайних машинах, не переймаються через дрібниці, не думають про політику. Люди дуже прості, весь час працюють у себе на городах, до них прогрес ще не дійшов.

Які місця ти там відвідав?
Кабардино-Балкарія, Карачаєво-Черкесія, Північна Осетія, Інгушетія, Дагестан, навіть Чечня. Дуже сподобалося, тепер у планах їздити в подібні місця і далі.

Розкажи, будь ласка, про своє підкорення Ельбрусу.
Це було самостійне сходження. Чесно кажучи, я його не підкорив повністю. Взагалі, для цього не потрібно платити гроші гіду, потрібен досвід і розуміння справи. Я готувався до цього кілька тижнів через інтернет. Читав багато інформації, плюс до цього був узимку в Карпатах і трохи ходив по горах. Доїхав я туди автостопом, через Луганщину, Ростов, Північний Кавказ і доїхав до підніжжя Ельбрусу. Ночував у наметі, з собою була вся екіпіровка. Намет, трекінгові палки, льодоруб з "кішками" взяв у друзів. Так що не обов'язково все це купувати, можна просто попросити у хороших людей. Але не буде друзів, якщо ти сам погана людина.

На вершину не вдалося зайти з кількох причин: найголовніше - відсутність досвіду. Як результат, пішла гірська хвороба. Мені вдалося добре проспатися, набратися сил, і коли спускався, відчував у собі сили, що міг дістатися до вершини. Навіть була спроба штурму, вийшли з групою, з якою там познайомився, о першій годині ночі - ми повинні були піднятися до 11-ї години, а спуститися до вечора. Але почалася буря і всі групи почали йти вниз. Після цього я не наважився піднятися, але в планах підкорення Ельбрусу є. Я вважаю, що це вже був чудовий досвід. Піднявся ж на висоту приблизно 4800 метрів.

Останні твої подорожі були — суровою Скандинавією. Як все пройшло?
Холоднеча — це була не найстрашніша проблема. Від холоду можна врятуватися під гарячим душем у готелі, але це дорого. Ми вирушили туди з дівчиною наприкінці липня, заїхали на кілька днів в Пітер, а потім через Карелію потрапили до Фінляндії. Де дуже рівна земля, можна довго їхати - і не буде ні спусків, ні підйомів. Там мало говорять англійською, там складний автостоп, олені ходять зграями по дорозі, а туристи їх фотографують.

Коли ми перетнули кордон із Норвегією, буквально через 50 км почалися гори, фіорди, дика північ. Норвегія - це щось незвичайне. Аналогів природи Скандинавії, напевно, в усьому світі немає. Коли ми доїхали до Нордкапа, здавалося, що це інша планета. Дуже висока вологість, і дуже сильні вітри.

Коли ми їхали до Нордкапа, проїжджали тунель під водою. Також відвідали Лофотени, що у північно-західній Норвегії. Це такий архіпелаг Лафотенскіх островів. Там дуже добре розвинена логістика - мости, тунелі, легко всюди дістатися, але дороги платні. Багато островів розкидані в океані, а з'єднані мостами.

Усередині островів фіорди, велика кількість озер. У Норвегії все дуже дорого. Доводилося їздити на паромах, які коштували по 20 євро, але ми намагалися мандрувати безкоштовно, бо у нас було мало коштів із собою. На транспорті ми заощадили понад 50 євро. А витратили і того менше. Майже за місяць об'їхали майже всю Фінляндію і Норвегію. Там дуже дорога їжа, але ми часто знаходили різні способи щось дістати безкоштовно. У магазинах нам віддавали пачки йогуртів із пограничним терміном придатності, банани, на яких тільки з'являлися чорні цяточки, нектарини, помідори. Одного разу нас підібрав далекобійник з Литви, годував нас червоною рибою. Ми у нього жили три дні, постійно нас десь возив і хотів щось показати. Він надав мені роботу на три години з оплатою 20 євро за годину. Зрозуміло, що він платив більше, ніж ця робота була варта, таким способом допомагаючи нам.

Знаю, що у тебе були думки щодо створення молодіжної організації у Полтаві.
Було багато думок, але є проблема - я буваю в Полтаві недовго. Була ідея створити благодійну організацію, щоб годувати безхатченків і допомагати їм. Також пропагувати здоровий спосіб життя у школах. Але нам навряд чи там дозволять говорити про подорожі, адже діти повинні вчитися.

Які плани на найближче майбутнє?
Подорожі. Попереду Вірменія, Грузія, Туреччина, Балкани...