Повелитель прицілу: історія Героя з Полтавщини

Денису 26 років, і він служив три роки зв’язківцем на Донбасі з 2017 року. Після завершення контракту працював у бізнесі, але 24 лютого 2022 року знову добровільно вирушив на фронт.

Денис Бєляков, маючи бойовий досвід, приєднався до руху опору на Гадяччині проти російських окупантів у лютому-початку березня 2022 року, який отримав назву "гадяцьке сафарі".

— Пізніше я таки потрапив до війська. Пішли разом із батьком до центру комплектування. Але його не взяли через стан здоров’я — у нього діабет. Тато дуже засмутився, не хотів мене залишати самого.

Хоча Денис отримав військову професію зв’язківця, його призначили стрільцем.

На навчання він приїхав до Міжнародного центру миру та безпеки на Львівщині. Через три дні після його прибуття росіяни обстріляли центр. Дениса врятувало те, що він жив у казармі наметового типу, яка була далі від основних корпусів. Жити довелося у лісі, а їжею допомагали волонтери. Потім їх перевели до Києва, а вже наприкінці березня 2022 року їх перекинули у Сумську область.

Перше, на що звертаєш увагу коли зустрічаєш Дениса — живі карі очі. Іноді у них загоряється хитринка, коли він розповідає, як у березні 2022 року "кошмарили" росіян під Охтиркою.

— Отам ми розгулялися, — Денис смачно розтягує слова, згадуючи бої за Сумщину. — росіяни аж плакали, коли ми по ним відпрацьовували.

Після Сумщини була Харківщина — Малі Проходи, Козача Лопань, Дергачі, Ізюм. Денис розповідає, що проти них воювала російська морська піхота. Хоча їхньому підрозділу і довелося відступити, але й їхню техніку наші хлопці добре вивели із ладу.

Влітку 2022 року підрозділ Дениса перекинули на Донбас: околиці Донецька, Бахмут, Авдіївка і врешті Красногорівка. Тут Денис і отримав своє поранення.

Його підрозділ зачищав позицію, яку утримували троє росіян. Протягом п’яти днів Денис разом із побратимами відбивався від росіян.

Росіяни йшли "пачками", щопівгодини відбувався штурм. За одну ніч Денисові довелося відстріляти сім тисяч патронів.

На п’ятий день стався приліт від росіян – снаряд вдарив у стіну будівлі. Уламки стіни пробили захисний шолом Дениса, і він на кілька секунд втратив свідомість. Коли отямився, побачив кров на нозі. Він наклав турнікет, який сам собі придбав, і це врятувало йому життя.

Романтика на війні

Попри поранення, Денис сам дійшов до евакуаційного автомобіля. Спочатку лікувався у Покровську, Дніпрі, потім у Житомирі і врешті повернувся додому. Проте вже із нетерпінням хоче повернутися до своїх:

— Мені така тусовка більше подобається, ніж сидіти в окопах, хоча в окопах є також своя військова романтика. Коли навколо війна, а ти сидиш за кавою і говориш зі своїми хлопцями "про життя".

Або стаєш свідком чи учасником доленосних подій.

— Я евакуйовував свого командира. Я стокілограмовий "Мішка" (позивний Дениса), закинув його на плече і погнав. Або як ми знайшли у покинутій хаті хлопчика. Зачищали поряд із Бахмутом село. Зайшли в будинок, а там дитина. Питаємо, де батьки, а він каже, що немає. Пам’ятає лише, що йому 6 років і його звати Андрійко. Ми пошукали хоч якісь документи, але що знайдеш після пожежі. А через деякий час я дізнався, що мій побратим, який тоді знайшов того хлопчика, усиновив його. Ось так буває на війні, — говорить Денис.

Денис хоче реалізуватися у громадському секторі після перемоги, вірячи, що суспільно корисна робота йому під силу, пише Рідний край.