Вам, українці, подарунок. Але поки він –віртуальний

Українцям треба  вчитися бачити, оцінювати позитив і радіти. Бо часто  спостерігаємо протилежне. Ось приклад. Не встигла збірна України з футболу виграти путівку у фінальну частину чемпіонату Європи  у Франції – а це справді грандіозний успіх!, - як  широкою рікою полився  скептицизм. Мовляв, та що там робити з такою грою, Україна буде хлопчиком для биття, нічого нам  не світить. І так далі, і тому подібне.  А я от ніколи не забуду свої емоції – я просто  танцював від радості по кімнаті, коли Ярмоленко зрівняв рахунок у грі зі словенцями. Як і у випадку,  коли  у Штатах чемпіонський титул здобув наш український боксер  Віктор Постол.

Не пропоную нині танцювати гопак, але привід для щирої радості справді є. 18 грудня українцям під подушку до Святого Миколая поклали подарунок. Єврокомісія оприлюднила позитивний звіт щодо виконання Україною Плану дій з візової лібералізації. Це головна позитивна подія не тільки року нинішнього, а всього семиріччя. Першим, хто пообіцяв  українцям можливість у майбутньому безперешкодно їздити до Європи був Віктор Ющенко. Це було у 2008 році. Інший Віктор, себто Янукович, фактично  увімкнув (не сумніваюсь – ви правильно вимовите це слово –авт.) стоп-кран цьому процесу. Нинішній Президент Петро Порошенко довів, і треба йому віддати належне, справу до логічного завершення. Майже до завершення.

Було непросто.  Особливо в останній період. Нагадаємо, що Єврокомісія мала оприлюднити свій звіт, і очікувалося – позитивний, 15 грудня.  Дуже розраховував на це в першу чергу Президент України. Йому як нікому була потрібна ця «невелика переможна війна». Надто – після череди осінніх скандалів: кримінального викиду ноги Парасюка,  посягання на «честь і гідність» біля трибуни Верховної Ради на прем’єра Яценюка  прийомом  Олега Барни, який чомусь особливо «близько до серця» сприйняв  Олег  Ляшко , після нецензурно-стаканного конфлікту між Аваковим та Саакашвілі на Національній раді у реформ у присутності того ж Президента,  після незрозумілих для більшості українців наслідків мінських домовленостей. Та й варто згадати  нерозуміння європейцями,  та й американцями, чому Петро Порошенко так неймовірно сильно тримається за генпрокурора Шокіна, немов потопаючий за соломинку. Зрештою, цей перелік неуспіхів, а це напевно найм’якша оцінка всього, що відбувалося в Україні у 2015 році, можна продовжувати ще.

Але не будемо сипати сіль на рану найбільш вразливим українцям. Повернемося до Єврокомісії. Несподівано для,  в першу чергу Порошенка,  європейські бюрократи практично в останню хвилину брикнули копитами – вирішили відкласти оприлюднення звіту.

Реакція українського  Президента була миттєвою: в літак і – на Брюссель.  І тут Петро Олексійович вкотре всім нам довів, що на зовнішній арені він – дипломатичний важковаговик. Головне – успішний. Можливо тільки в мемуарах самого Порошенка, але це буде ще не дуже скоро, ми дізнаємося, якими аргументами він «притиснув» до стінки цих самих євробюрократів, чи просив, чи умовляв, що ті одразу  змінили свою позицію, і вже 18 грудня ощасливили українців безвізовим режимом. Але знов-таки – можливим.

Всі прекрасно розуміють, що  крок Брюсселя – ще один аванс Україні. Черговий.  Бо рішення про затримку з оприлюдненням звіту ЄК прийняла тому, що ми не до кінця впоралися  з Планом заходів щодо безвізового режиму. І найближчі півроку цей аванс треба буде відпрацьовувати. Президент, уряд та Верховна Рада мусять виправдати довіру європейців. І найголовнішим тут буде боротьба з корупцією. Не на словах, як це переважно ми бачили до цього, а реальна. Реально повинні запрацювати  зі скрипом створені для цього антикорупційні структури. І насамперед – Національне антикорупційне бюро (НАБУ).  Уряд, наприклад, має виправити факт своєї забудькуватості, адже в першому варіанті бюджету на 2016 рік підлеглі Яценюка чомусь «забули » внести суми, немаленькі, звичайно, на фінансування НАБУ.  А якщо зарплати  слідчих  антикорупційного бюро будуть на  рівні слідчих звичайних, нинішніх правоохоронних структур, то такою й мізерною буде самовіддача цього органу.  Або гірше – НАБУ саме може перетворитися в корупційну структуру. Словом, для української політичної верхівки наступні місяці – ще один іспит. Попередні, якщо вони й складали, то переважно на «трієчку».

Отже, поки подарунок з безвізовим режимом для українців має віртуальний характер. З двох причин.Остаточне рішення ЄС прийме напевне не  раніше червня-липня наступного року. Друга причина: якщо це станеться, а ми будемо сподіватись саме на такий підсумок семирічного шляху до безвізовості, то для більшості українців  це принесе лише моральне задоволення. Навряд чи моя знайома баба Маня з Кобеляцького району з пенсією, яка ледве-ледве перевищує  50 доларів,  збереться коли-небудь до Парижу. Їй би хоч до Києва, в гості до онуки, вирватися. Вона на таку мету гривню до гривні відкладає. Тому   дарма дехто в Європі побоюється масового напливу людей  з України. Коли у кишені вітер гуляє, то не до Парижу, звичайно.

Тим не менше, факт позитивного звіту Єврокомісії щодо безвізового режиму має справді грандіозне значення. Це крок до того, що ми  перестанемо нарешті бути другосортним народом у європейській сім’ї, коли українці зможуть на рівні з поляками, литовцями, та навіть молдаванами подорожувати Європою без часто принизливих умов отримання віз.

Це, до  речі,  і виконання однієї з вимог Революції  Гідності – бути у Європі. І, думається, Героям Небесної Сотні буде хоч на йоту легше там, на небесах, від факту отримання Україною  безвізового режиму.

Багато хто запитує – а навіщо це, власне,  Європі? Тим паче в умовах дуже гострої проблеми там з біженцями.  По-перше, європейці не можуть ігнорувати  найбільшу країну Старого Світу. По-друге, вони не могли проігнорувати факт боротьби українців на Майдані саме за європейські цінності.  Ми ж пам’ятаємо про його назву «Євромайдан». По-третє,  обережні європейські політики не говорять це можливо вголос, але вони  розуміють, або починають розуміти, що Україна – це своєрідна буферна зона, це територія захисту їхніх країн, їхніх народів від агресивних настроїв путінської Росії. Правда, для багатьох з них Грузії, Чечні, Криму й Донбасу було замало. Потрібні були військові дії Росії ще й у Сирії, аби перестати недооцінювати  загрози від Путіна.

Своїм рішенням щодо безвізового режиму Європа таким чином фактично компенсує певну пасивність у справі допомоги Україні протистояти російській агресії.

Так чи інакше, але 18 грудня – дуже приємний  для України день, обнадійливий. Власне, це справді маленька перемога. Далі ж все залежить від нас - наскільки ми самі хочемо і готові ставати європейцями по суті. У повсякденному житті. Наскільки ми готові не давати слабинку політикам, контролювати їх, не давати їм розслаблятися. Це, до речі, теж ознака цивілізованості і демократичності суспільства. Наскільки ми готові міняти Україну,  наближати її до європейських цінностей, європейських  стандартів життя.  Причому, не тільки  виходом на майдан, а у повсякденному житті.

Анатолій Гаркуша