Сміттєзвалища Полтавщини: залишити не можна покинути

Початок – читайте тут.

- Ігорю Анатолійовичу, одна з найбільших наших екологічних проблем – переповнені сміттєзвалища та стихійні смітники різних розмірів по всій області.

- Останні 5-10 років, коли держава перестала користуватися принципами кнута і пряника (а дарма), ми отримали тисячі га під несанкціонованими сміттєзвалищами. Разом із тим ми не можемо законодавчо врегулювати покарання за них. Крім того, громадяни, які проживають в селі чи в селищі, не завжди мають змогу чітко визначити місце для звалища і не мають чіткого розуміння необхідності централізованого збору вторсировини.

- Чому ніяк не доїде інвестор до Макухівського сміттєзвалища?

- На жаль, на мою думку, у нас немає політики наслідування. З кожними виборами змінюється керівництво області, району, міста… Якби 20 років тому були опрацьовані пріоритетні напрямки вирішення питань із відповідним законодавчим та науковим супроводом, то проблема побутових відходів за цей час хоча б наполовину була б вирішена.

Будь-який населений пункт повинен мати, умовно кажучи, свою вигрібну яму. Історично край сіл розташовувалися смітники, так воно і залишилося. Місцева влада суттєво не карається за це. Або існує кілька перепон відносно відведення землі, використання людських та матеріальних ресурсів – і через це проблема звалищ відходить на задній план. А потім наступає день довкілля, коли щось прибрали, щось вивезли, щось просто загорнули землею.

По Макухівському сміттєзвалищу майже кожен рік влада Полтави каже: "Ми зараз працюємо над проектом сміттепереробного заводу". І чомусь інвестор то був, то пропадає. Очевидно, хтось паралельно з будівництвом заводу має на меті вирішити інші проблеми, свої. Крім того, справа й у районному керівництві. Я свого часу вів перемови з одним із голів Полтавської РДА. Говорив про те, що у Полтаві під звалище земельної ділянки немає, щоб при цьому дотримувалися нормативи по санітарно-захисній смузі. А місто могло б заплатити пайовикам, дати сільській громаді якісь соціально-економічні блага за це. По Макухівці звучало – водогін, освітлення, дорога і таке інше. А той голова казав: у мене землі немає. Він був представник певної політичної сили, але забув, що, умовно кажучи, громадський туалет по політичній приналежності не будується.

- Коротше кажучи, голова РДА щось хотів з цього мати?

- Ну, якщо в людини немає здорового глузду, то вона користується іншими принципами… І ця ситуація триватиме до тих пір, поки ми не почнемо себе любити.

- Тобто принцип власної кишені поки що перемагає?

- Напевно.

- А що по Кременчуку?

- Там ситуація набагато гірша за полтавську. Там є Деївська гора і туди багато років возять сміття. Це справді така гора сміття. У каденцію покійного мера Олега Бабаєва ми порушували питання про рекультивацію цього сміттєзвалища за рахунок у тому числі Державного фонду охорони навколишнього середовища. Місто було готове виділити значні кошти. Бабаєв також питав про обласний природоохоронний фонд. На той момент загальна цифра щодо рекультивації Девіївського сміттєзвалища сягала під 100 мільйонів гривень.

- А що зараз?

- Вони і зараз возять туди сміття.

Поки що, я знаю, західний інвестор зайшов у Тернопіль. Там було страшніше сміттєзвалище, ніж полтавське. Але місцеві жителі усвідомили цю проблему і те, що не вирішать її самостійно. Очевидно, на місце старого звалища був посаджений якийсь завод і він переробляє все те, що є під ним, аж до землі. Але і другий варіант може бути – завод поруч із сміттєзвалищем, який переробляє старе і нове сміття.

- Але ж при цьому потрібно, аби люди не вибирали вторсировину. Наскільки я знаю, цей процес відбувається на Макухівському сміттєзвалищі постійно, хтось там товчеться – і місцеві, і бомжі щось збирають.

- Ну так, підприємство повинно бути забезпечене сировиною, аби мати зиск із справи. Якщо вибраний папір, пластик, склобій і металобрухт, то залишається практично тільки те, що можна переробити в біогаз або торф.

Хоча Макухівське сміттєзвалище – це не закрита територія, туди так просто не ввійдеш. Я запрошую журналістів (тільки без мене) туди.

- Наші телевізійники там були, щось подібне показали, їм там забороняли знімати.

- Ну так "спеціально навчені люди" відбирають вторсировину і їм зайві очі не потрібні. Хоча у нас немає мережі прийомних пунктів склобою, макулатури, є якісь приватні структури – збирають, комусь щось здають. Кілька років тому я займався цим питанням. Бачив те, що можна назвати заготпунктами, прямо у дворах в людей. Але взагалі це проблема не тільки Полтави. У Зачепілівці в Новосанжарському районі якось бачили: стоїть КрАЗ з причепом, вантажать пластикові пляшки – хтось місцевий цим займається. І везуть це діло явно не закопувати.

Розумієте, якщо говорити про серйозного інвестора – йому важливо знати, про які об'єми сировини для опрацювання йдеться. А хто у нас може це знати? Давайте запитаємо у КАТП-1628: хай там дадуть статистику, скільки і яких відходів місто збирає за місяць/рік. І чи займаються збором вторсировини у самому комунальному підприємстві.

Разом з цим, ви знаєте, у багатьох країнах світу переробка сміття є проблемою, яка вирішується за рахунок бюджету, тобто це потребує дотацій.

- А як же роздільний збір непотребу?

- Він покриває лише частину витрат.

У нас є позитивний досвід у Миргороді – роздільний збір побутових відходів. Частину коштів комунальне підприємство ЖКГ міста таким чином отримує на своє утримання.