Комсомольськ (спочатку як селище Комсомольське) був побудований на початку 1960-х років, разом зі спорудженням гірничо-збагачувального комбінату. Від 1972 року має статус міста обласного підпорядкування. Назву майбутньому місту над Дніпром зініціювала, за принципом копіювання, московська газета "Комсомольская правда", яка розмістила на своїх сторінках заклик: "Есть город Комсомольск-на-Амуре, будет город Комсомольск-на-Днепре!"...

Ось що написав про цю подію  уродженець цих країв, заслужений вчитель України Григорій Швед:

На заклик пристали виховані на засадах комуністичної ідеології молоді люди, багато з яких не мали навіть середньої освіти. У січні 1961-го в центрі майбутнього селища встановили щит із написом: "Здесь будет построен город Комсомольск-на-Днепре. 1961" (чужинською мовою в краї, де лунало завжди єдино тільки українське слово; така собі новітня мовна колонізація). Бездумне найменування Комсомольськ, дане не місцевим людом, а заїжджими, не було пов’язане з жодною конкретною історичною подією. Згадаймо роль малоосвічених комсомольців у розкуркуленні, створенні штучного Голодомору 1932—1933 років, коли рейди ударників-комсомольців забирали останню картоплину-зернину в бідаків-селян. Це правда. Ще живі люди, свідки діянь таких ударників-комсомольців. І такий комсомол увічнювати в назві міста?

Дніпровський (наразі - Полтавський) гірничо-збагачувальний комбінат, що споруджувався на базі Горішньоплавнівського родовища залізистих кварцитів і залізняку, своєю інфраструктурою (видобувні кар’єри, відвали, відстійники тощо) поширився майже на всю територію колишньої Горішньоплавнівської сільради (така існувала від початку 1920-х років і до 15 серпня 1959 року).
На мапі, що додається (топографічною підосновою якої є радянська топокарта 1: 50 000, 1931 року видання), виділено усі поселення колишньої Горішньоплавнівської сільради. Більшість із цих поселень — хутори, які носили назви своїх власників-селян. Згаданий нами Г.Швед подає у своїй публікації повний перелік хуторів в окрузі сучасного Комсомольська, що пов’язані з людськими іменами (Базавлуки, Бурдеї, Васики, Гарагулі, Дзюби, Дмитрівка, Дробецьківка, Дуканичі, Єрастово, Жилівка, Карпенки, Зірка, Іскра, Киценки, Колісники, Коноплянка, Компанійці, Крисани, Кушки, Лавриківка, Махнівка, Михайлики, Мотрино, Небоги, Овчаренки, Павлівка, Паньки, Пашки, Святодухи, Стогніївка, Сторожи, Тищенки, Шамури, Шведівка тощо - переважну більшість із них утворено від імен та прізвищ). До цього списку Шведа можна додати ще Золотнишине, що носило ім’я місцевої поміщиці, графині Золотницької.
Центром усієї цієї великої "хутірської агломерації" були Горішні Плавні — єдине серед хуторів село (чи сільце), у якому від 1898 року існувала церква (Миколаївська), єдина на всю округу (на мапі видно, що у 1931 року цю церкву ще не було зруйновано).

Горішні Плавні —  топонім, що походить не від імен-прізвищ, а вказує на характер місцевости (за розповідями, плавні біля Дніпра ділили на нижні й верхні (горішні); від цього й назви сіл: Горішні Плавні та Нижні Плавні). Отож, вірогідно, що топонім Горішні Плавні давніший за вищеперелічені антропоніми (тобто назви, що їх утворено від імен та прізвищ), більшість із яких хронологічно належать до часів селянської реформи 1861 року.

Від центру сучасного Комсомольська те місце, на якому до 1972 року розташовувалися Горішні Плавні, віддалене приблизно на три кілометри. 11 квітня 1972 року рішенням Полтавського облвиконкому село Горішні Плавні було "виключено з облікових даних" як неіснуюче. Усі інші поселення сільради було "виключено з облікових даних" трохи раніше (за виключенням Золотнишиного, яке було безпосередньо включено до міської смуги Комсомольська), бо на місці більшості з них розмістилися видобувні кар’єри глибиною близько 300 метрів та відстійники.
У кожному з цих поселень мешкали живі люди, доля яких несподівано змінилася (найчастіше не в кращий бік – знаємо чимало про долі переселенців, наприклад із зони затоплення Кременчуцького водоймища, або ж переселенців-чорнобильців; покидати рідні домівки та могили предків хотіли далеко не всі).
Отже, формально кожне з вищезазначених поселень має право на подовження свого життя принаймні у назві міста, яке, разом з індустріяльним гігантом, було побудоване на землях цих поселень, часто всупереч бажанню їх мешканців. Але передати свою назву місту зможе лише одне з цих поселень – Горішні Плавні, історичний та адміністративний (як центр сільради) центр цієї агломерації. Цим актом, хоч частково, буде відновлено історичну справедливість.
До речі, це розуміють і деякі місцеві керівники. Наприклад, обласна газета "Зоря Полтавщини" ще у 2011 році повідомила, що "… вольовим рішенням генерального директора Полтавського ГЗК Мартиненка вже був зведений Свято-Миколаївський храм – нині це архієрейське подвір’я. На прохання людей збудувати храм керівник комбінату відповів, що настав час віддавати борги, адже раніше на місці комбінату, в селі Горішні Плавні, стояв Свято-Миколаївський храм – його, звісно, знесли; а тепер люди просять – отже, треба будувати" (з інтерв’ю Архиєпископа Полтавського і Миргородського УПЦ МП Филипа)...

Настав час віддавати борги...