Ігор Кислов святкує 50-річчя. Шість фактів із життя ювіляра

1. Ігор Кислов мав стати хокеїстом, а не футболістом.
"Я жив у Донецьку, де активно розвивався футбол і на аматорському рівні - хокей. Я грав за хокейний клуб "Угольок". І грав непогано. З тієї команди виходили гравці дуже високого класу і в першості міста серед районів ми зазвичай займали перше місце. Коли мені було 15-16 років, настав момент вибору. Я обрав футбол", - згадує Кислов через багато років.

2. Кислов був головним тренером "Ворскли", але недовго - кілька годин.
"У 2003-му році я був призначений головним тренером! Пам'ятаю, коли я зустрічався з Бойком, тодішнім керівником "Нафтогазу", який спонсорував клуб, він у мене запитав, яку, мовляв, хочеш зарплату - я навіть і не знав відразу, що відповісти. Він комусь передзвонив і каже:
 - 10 тисяч євро на місяць нормально?
 - Для мене головне - працювати, - відповів Кислов.
Але поки я доїхав з Києва до Полтави - буквально за кілька годин - мене колишній міський голова Анатолій Кукоба й екс-президент обласної федерації Анатолій Дяченко з посади фактично зняли.

3. Ігор Кислов віддав шість років життя болгарському футболу - і став чемпіоном Болгарії!
Він згадував в одному з інтерв'ю: "Були прекрасні моменти - я ставав чемпіоном країни, володарем Кубка Болгарії, ми пограли в єврокубках. Як виник варіант з переходом? У 1989-му році, в кінці сезону, ми поїхали з "Ворсклою" в Болгарію. Там у нас відбувся матч з "Етиром" із Велико-Тирново. Вони з Полтавою - міста-побратими. У них в центрі міста досі є навіть кінотеатр "Полтава". Матч ми програли - 0:1, але після гри тренер болгар Георгій Васильєв запитав, чи немає бажання спробувати свої сили в новому чемпіонаті. В 1990-х роках ми стояли на порозі реорганізації в нашому футболі, і я подумав, а чому б і ні? Але спочатку у мене не вийшло. Першим поїхав Іван Шарій, він протоптав, так би мовити, доріжку всім іншим. І коли я приїхав, то його друзі вже спілкувалися зі мною, як з рідним... Цей етап я вважаю одним із кращих в моїй кар'єрі. Мені вдалося познайомитися з такими особистостями, як Христо Стоїчков, Красимир Балаков, Іліан Киряков, Трифон Іванов, Наско Сіраков і іншими зірками болгарського футболу. Ці хлопці залишили помітний слід в історії світового футболу".

4. Одного разу в Тунісі, де також судилося пограти Кислову, він ледь не втратив власну дитину.
Прийшли якось Ігор із сім'єю на базар у Сфаксі - це портове місто на узбережжі Середземного моря. Що сталося там - згадує ювіляр: "Міряю я туфлі. Поки відволікся на хвилинку, озирнувся, а доньки і сліду не було - немає Ілони! Що робити - не знаємо! Дружина на мене дивиться, я - на неї. Куди йти, де шукати доньку, адже мови не знаємо... Минуло, може, хвилин п'ять, але мені здалося, що минула ціла вічність. Потім чуємо шум, гам. Ми туди - а там наша дочка - вся в шоколаді. Вона ж у нас біленька, її забрали і по всьому ринку водили, подарунків надарували".

5. Великий Лобановский думав запросити Кислова у київське "Динамо".
Віктор Пожечевський колись розповідав історію про те, як сиділи вони якось із Валерієм Лобановським та говорили про футбол. Метр, який повернувся на той час до України після кількарічного закордонного "відрядження", зацікавився Кисловим і готовий був запросити його до столиці, але дізнавшись, що форварду вже за тридцять - врешті-решт відмовився від цієї ідеї.

6. Коли "Ворскла" грала один із перших єврокубкових матчів - у Брюсселі - команда думала не лише про футбол.
Ігор Кислов згадує той виїзд в гості до "Андерлехта": "По "червоним ліхтарям" команда тоді точно пройшлася. Прилетіли ми за день до гри, вільний час був. Я ніколи не забуду, як один із наших футболістів мало не зібрався там машину купувати. І де він тільки взяв там автокаталог - не розумію!"