365 днів. Наша історія. 1 грудня. Як українці за рік після схвалення ідеї нового СРСР підтримали повну незалежність України

_{Фото Центрального архіву України, Державного архіву Полтавщини, Вікіпедії. Колаж Євгена Брижа}

Як гинув СРСР і як Україна прийняла Декларацію про державний суверенітет

З кінця 1987 року імперія під назвою СРСР почала валитися. На околицях 1/6 частини суходолу почали виникати міжетнічні конфлікти, республіки вимагали більшої самостійності, після політики гласності і викриття її злочинів захиталася провідна роль Комуністичної партії в Союзі. Економічна криза добила могутню колись державу - і в 90-ті роки Радянський Союз увійшов, уже не маючи здатності втримати відцентрові тенденції своїх складових частин.

_{Мітингувальники під час ухвалення Декларації про державний суверенітет України}

У цих умовах прибалтійські республіки вже проголосили свою незалежність, Росія готувала свій документ, аби перерозподілити владу від союзних органів, підпорядкованих Горбачову, в російські, які створював і контролював Єльцин. Так що не Україна була першою - але 16 липня 1990 року її парламент проголосив Декларацію про державний суверенітет.

Цей документ був прогресивним, і всі його положення суперечили чинній Конституції СРСР. Разом із тим, у документі не було прописано чітких механізмів упровадження його положень, лише констатувався факт економічної, культурної, фінансової самостійності України. Але заключним в Декларації стало положення про те, що принципи Декларації про суверенітет України будуть використані для укладення нового союзного договору. Отже, комуністи, яких тоді була більшість у Верховній Раді СРСР, ще мріяла зберегти СРСР в оновленому, модернізованому вигляді.

Верховна Рада УРСР почала розгляд питання про державний суверенітет через два тижні після прийняття російської декларації. 16 липня Декларація про державний суверенітет України була схвалена 355 голосами з 385 зареєстрованих у той день депутатів. Проти проголосувало лише четверо. Декларація була проголошенням намірів. Справжній суверенітет можна було здобути, приймаючи закони, які реалізовували її вимоги. Союзний центр мав намір перешкодити цьому, щоб відстояти своє власне існування. М.Горбачов розгорнув підготовку до прийняття нового союзного договору

- писав Станіслав Кульчицький у статті "Довіритись народу" в газеті "Дзеркало тижня".

Новий союзний договір, Революція на граніті, референдум про збереження СРСР

Ці мрії ледь не втілилися у життя наприкінці року, коли в Москві затіяли провести референдум про збереження СРСР. В Україні проти цього почалися масові виступи, переважно, молоді й студентів, які пізніше охрестили Революцією на граніті, бо основні події розгорталися в Києві в наметовому містечку на Майдані Незалежності. Протести проходили і в регіонах.

"Революція на граніті", що була повністю організована силами студентства, не мала на той час аналогів у всій Європі, адже "оксамитові революції" у Східній Європі у 1989 році проводили зріліші політики. Прямим наслідком протестів була відставка голови Ради Міністрів УРСР Віталія Масола та виконання низки вимог мітингувальників - військова служба українців в Україні, організація виборів до Верховної Ради, а також тиск на парламент щодо націоналізації майна КПРС та ВЛКСМ і непідписання нового союзного договору.

Разом із тим, згідно з ініціативами Москви, навесні нового року ідею нового союзного договору таки втілили в життя - але обговорити його мусили на референдумі - першому в СРСР.

Саме формулювання питання схиляло до схвального варіанту відповіді - і в Україні 17 березня 1991 року "так" новому Союзу відповіли 70,2 відсотка учасників - більше 22 мільйонів людей.

Політичні наслідки схвалення винесеного на референдум запитання були катастрофічними для національно-визвольного руху. СРСР одержував легітимну основу для існування. Декларації про суверенітет союзних республік перетворювалися на клаптики паперу. Союзний центр отримував мандат на вжиття проти "сепаратистів" будь-яких заходів. Національні республіки заганялися референдумом у глухий кут. Становище врятував голова Верховної Ради України Л.Кравчук. Він переграв своїх московських колег простим та ефективним ходом. Український парламент одночасно із загальносоюзним референдумом здійснював своєю владою республіканське опитування. Прийшовши на виборчі дільниці, щоб відповісти на хитро поставлене запитання, громадянин діставав можливість відповісти й на інше запитання: "Чи згодні Ви з тим, що Україна має бути у складі Союзу радянських суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?"

- писав Станіслав Кульчицький у згаданій вище статті.

На це суто "українське" запитання відповіли "так" 25 млн 225 тисяч чоловік, або 80,2 відсотка. Відповіли "ні" 5 млн 656 тисяч чоловік, або 18 відсотків.

Серпневий путч і Акт проголошення незалежності України

У Москві тим часом заходилися розробляти новий союзний договір, підписати його мали наприкінці осені, хоча навіть із цим виникали проблеми.

Остаточний варіант договору про Союз суверенних держав мав обговорюватись у Ново-Огарьові наприкінці червня 1991 року. Я туди вже не поїхав. Горбачова було поінформовано, що Україна, згідно з рішенням парламенту, визначиться зі своїм ставленням до угоди не раніше середини вересня. 16 серпня кінцевий текст нового Союзного договору, погоджений 29 червня, нарешті був надрукований у пресі. Але за кілька днів до цього, на прохання Президента СРСР, ми знову з ним зустрілися. Михайло Сергійович зробив останню спробу мене переконати. Я не піддавався. Тоді Горбачов нагадав мені, що Станіслав Гуренко і ЦК КПУ рішуче виступають за підписання договору. Проте я твердо вирішив наполягати на своєму: "Я знаю, що ЦК "за". А я проти. Договір підписує Кравчук, а не ЦК. А я його підписувати не буду". Ця розмова відбулася за кілька днів до путчу…

- писав Леонід Кравчук у газеті "Дзеркало тижня" в статті "Похорон імперії".

Весь той рік різні групи всередині і республіканських влад, і центральної влади, боролися за вплив, і боротьба вилилася в спробу державного путчу 19 серпня 1991 року. Президента Горбачова ізолювали в Криму, деякі консервативні представники вищого керівництва СРСР спробували захопити владу, але, по-перше, їм не вистачило рішучості стріляти по протестувальникам, а по-друге, їх не підтримала інша частина радянського істеблішменту. В усій країні - і в українських містах теж - пройшли мітинги протесту, а керівництво УРСР зайняло вичікувальну позицію. Частина путчистів у результаті була заарештована, але комендантська година і танки на вулицях Москви налякали решту республік остаточно.

І вже 24 серпня 1991 року Верховна Рада України прийняла Акт проголошення незалежності України. Якщо в Декларації роком раніше йшлося про самостійність зі сподіваннями на новий союзний договір, то тут уже чітко значилося:

Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом OOH та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про Державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави — України.
Територія України є неподільною і недоторканою.
Віднині на території України мають чинність винятково Конституція і закони України.
Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.

- ішлося в документі.

_{Чернетка Акту, написана Левком Лук'яненком}

Всеукраїнський референдум 1 грудня - крапка в становленні незалежної України

За юридичними нормами й СРСР, і міжнародного права, цей документ ще треба було підтвердити референдумом. Його призначили на 1 грудня 1991 року, одночасно з виборами президента України. Весь час до референдуму керівництво СРСР і деяких союзних республік, за словами Кравчука, намагалися переконати Україну приєднатися до нового союзного договору.

23 жовтня до депутатів Верховної Ради звернулися зі спеціальним посланням Президент СРСР і вісім керівників союзних республік. Горбачов, Єльцин, Назарбаєв, Шушкевич та інші автори листа закликали Україну приєднатися до нового Союзного договору, наголошуючи, що Союзу без нашої республіки вони собі уявити не можуть. Звернення стало предметом обговорення на Президії Верховної Ради. Наше рішення було однозначним: допоки не відбудеться всеукраїнський референдум, жодних угод Україна не підписуватиме

- писав Леонід Кравчук у газеті "Дзеркало тижня" в статті "Похорон імперії". Насправді, він і не міг вчинити інакше, бо такою була вимога вулиці - і мітинги й акції протесту ставали все сильнішими. Прокомуністична Верховна Рада і її очільник просто мусили виконувати волю народу.

Для проведення референдуму по всій Україні було створено 34 093 дільниць для голосування. 37 885 555 осіб було внесено до списків громадян, що мали право проголосувати. 31 943 820 осіб або 84,32 відсотка тих, хто мав право голосувати, отримали бюлетені для голосування. З них взяли участь в референдумі 31 891 742 осіб або 84,18 відсотка

- пише Андрощук О.В. у статті "Референдум першого грудня 1991" в "Енциклопедії історії України".

У підсумку Акт проголошення незалежності України було підтримано в усіх 27 адміністративних регіонах України: 24 області, 1 автономна республіка, та 2 міста зі спеціальним статусом. У тому числі - і в Полтаві.

До бюлетеня було внесено запитання: "Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?". Ствердно на це запитання відповіли 28 млн 804 тис. українців (або 90,32 відсотка), взяли участь у голосуванні 31 млн 891 тисяча громадян (або 84,18 відсотка).

Перебуваючи в центрі державотворчого процесу, Л.Кравчук потурбувався про власне майбутнє. З референдумом на підтвердження Акта проголошення незалежності України поєднувалися вибори Президента. Суміщення обох подій дозволяло йому перемогти суперників уже в першому турі голосування

- писав Станіслав Кульчицький у згаданій вище статті.

Уже за кілька днів СРСР розпався остаточно, були підписані угоди про утворення СНД, встановлено державну символіку. Україна стала незалежною державою остаточно і далі мусила йти своїм шляхом.

Ті, хто голосував тоді на референдумі, сподівалися, що економічні й політичні негаразди зі здобуттям волі нарешті закінчаться. І хтозна, як би все пішло насправді, якби президентом став інший, не "комуністичний" кандидат, адже Леонід Кравчук у той же день виграв вибори із показником 61.59 відсотка, тоді як представник Народного Руху, дисидент Вячеслав Чорновіл здобув 23.27 відсотка. Сказавши "А", народ України так і не сказав тоді своє "Б"...