365 днів. Наша історія. 16 листопада. Як посварилися Гетьман із Отаманом і втратили Батьківщину

_{Фото slavs.org.ua та Вікіпедія. Колаж Євгена Брижа}

Революція і війна: Скоропадський - нелояльний військовий аристократ...

Коли з розкладом Російської імперії почалися визвольні змагання українців, Скоропадський як аристократ не підтримував соціалістичні лозунги. Після буремних подій у Росії в Україні запанувала Центральна Рада, з якою Скоропадський не спрацювався, хоча й мусив підкорятися, як військовик, керівник першого українського корпусу.

Козаки і солдати висували його на все вищі посади і, перебуваючи в Україні, майбутній Гетьман таки мусив співпрацювати з її владою. Дворянин, нащадок козацького роду, офіцер Російської армії - це була авторитетна людина.

_{Павло Скоропадський в однострої російської царської армії. Фото slavs.org.ua}

Тому ще з літа 1917 року уряд Центральної Ради, занепокоєний великою популярністю аристократа-землевласника генерала Скоропадського, чинив йому перешкоди в керівництві корпусом: припиняв або затримував надходження до 1-го українського корпусу озброєння, одягу, харчів тощо. Наприкінці того року через неспрацювання з чиновниками Скоропадський іде у відставку.

...і Петлюра - лояльний соціаліст-військовик

Симон Петлюра був соціалістом. Йому доводилося боротися з царським урядом, перебувати в еміграції, брати участь у розбудові партій і рухів. При цьому ще з часів навчання стояв на проукраїнських позиціях і навіть підпадав під репресії за свої проукраїнські погляди.

Навесні і влітку 1917 року Петлюра здійснив стрімкий кар'єрний ривок аж до члена Центральної Ради, де хотів опікуватися (й опікувався) військовими справами.

_{Перший Генеральний Секретаріат Центральної ради, Київ 1917. Петлюра - сидить крайній праворуч}

Однак пацифістська Центральна Рада, складена з поетів та істориків, не вбачала мети в побудові сильної української армії, мріючи про "братню" федерацію всіх народів колишньої Російської імперії. Петлюрі ж доводилося з тими підрозділами, які виявляли лояльність, боротися із повстаннями проти Центральної Ради і заколотом більшовиків. За його перемоги й амбіції, він, власне, влади тоді й був позбавлений на початку 1918 року.

Війна - і мир ціною "напівокупації"

Тим часом тривала Перша світова війна. Наприкінці грудня 1917-на початку 1918 року більшовицька Росія, прагнувши вийти з війни за будь-яку ціну, готувалася до мирних переговорів у Бресті. Інтереси України, яка на той момент устигла таки проголосити незалежність Четвертим універсалом і таким чином мала право виставити свою власну окрему делегацію, були в тому, щоб замиритися з німцями й австрійцями і зберегти свої кордони недоторканними, бо на них почали наступати більшовики-ленінці. Вони не могли вибачити Центральній Раді прагнення спочатку до автономії, а потім до незалежності, українізацію військових частин та наміри створити свої власні органи влади і війною намагалися повернути собі цю територію.

У січні 1918 року більшовики таки підняли повстання в Києві, і Скоропадський узагалі в цей час переховується від репресій. У столиці на сім днів улаштували "червоний терор", убивши кількох тисяч людей. Петлюра ж брав участь у придушенні виступів на заводі "Арсенал" і успішно цю місію здійснив. Хоча це повстання відволікло українські війська в столицю і дозволило більшовикам далі просунутися в Україну.

_{Лояльні Петлюрі Січові стрільці у Києві під час придушення більшовицького повстання, січень 1918 року}

Рятували ситуацію юнаки і діти. 16 (29) січня 1918 року під станцією Крути відбувся славетний бій українців із більшовиками, у якому кількасот козаків, студентів і гімназистів кілька днів стримували чотиритисячну армію "робітників і селян". У бою під Крутами оборонці української державності призупинили наступ противника і здійснили організований відступ, руйнуючи за собою колії і мости. Російське радянське військо втратило боєздатність на чотири дні. Ця затримка ворога дала змогу українській делегації таки укласти Брест-Литовський мирний договір, який на певний час урятував молоду українську державність.

Українська Народна Республіка та Німеччина домовилися про наступне: кордони між УНР і Австро-Угорщиною збігалися з довоєнними між Російською імперією і Австро-Угорщиною, а в межах передбачуваної Польщі їх мала остаточно визнати спільна комісія на підставі "етнографічних відносин і з узгодненням бажань населення". Сторони висловили бажання жити в мирі та дружбі, відмовилися від взаємних претензій на відшкодування збитків, завданих війною, зобов'язалися відновити економічні зносини, встановлювати паритетні курси національних валют, провести обмін військовополоненими та надлишками сільськогосподарських, промислових товарів. Також була підписана секретна декларація про об'єднання Східної Галичини та Північної Буковини в окремий коронний край.

Німецьке "визволення" від більшовиків: парад від Петлюри і Скоропадський як нова надія

Але німці з австрійцями погодилися допомогти Україні протистояти більшовицькій навалі не просто так, адже натомість отримували за це продовольство, якого не вистачало. І вже в лютому 1918 року німецькомовні армії почали просуватися в Україну, не зустрічаючи сильного опору від більшовиків.

_{Німецькі війська в Києві у березні 1918 року. Фото з Вікіпедії}

Соціалістичний уряд Центральної Ради повернувся до Києва (Петлюра провів цілий парад на честь звільнення) і продовжив свою ліву політику. Зокрема, в земельних питаннях, роздратувавши тим самим великих землевласників і раз-по-раз зриваючи поставки продовольства німцям, які ще брали участь у Першій світовій війні. Тих дратувало невиконання обіцянок Центральною Радою, а з іншого боку - і серед українців зріло роздратування невпевненою політикою. Ось тут на арені і з'являється постать Скоропадського, котрого німці схиляли взяти владу до своїх рук.

Коли німці в Україні, намагаючись упорядкувати поставки зерна, створювали свої військово-польові суди, Центральна Рада протестувала, на що зайди відповіли арештом її кількох міністрів. А в той же час на Всеукраїнському з'їзді хліборобів, який зібрав близько 6,5 тисяч делегатів, Павло Скоропадський - нащадок козацького роду, генерал, землевласник - був таки проголошений Гетьманом України. Сталося це 29 квітня. Центральна Рада так роздратувала українців, що влада була взята майже без пострілів і крові.

_{Гетьман Павло Скоропадський з Кайзером Німеччині Вільгельмом ІІ, 1918 р.}

Скоропадський-гетьман і Петлюра-в'язень

Гетьман Скоропадський припинив експерименти з землею, виступаючи на боці великих землевласників. Було відновлено приватну власність, укріплено фінансову систему. Ліві видання піддавалися цензурі, зібрання скасовувалися, їхніх лідерів навіть заарештовували. Так, 28 червня заарештували Володимира Винниченка, щоправда, за день відпустили і встановили за ним нагляд.

Симон Петлюра під час Гетьманату займав скромну посаду голови Союзу земств України. Він, як соціаліст, був противником Скоропадського. Його діяльність ширилася на маси простого люду, на селян, які мали би стати ядром для майбутньої революції, про яку марили соціалісти. Саме через плани антигетьманського виступу Симона Петлюру зрештою й заарештували.

Агенти Осібного відділу повідомили, що Симон Петлюра, вірогідно, через німецького посла в Україні Мумма, увійшов у зносини з майором Оберкомандо Ґассе й пропонував йому влаштувати новий переворот аби повалити кадетський уряд. Передбачалося, що Рада міністрів буде сформована з представників національно-соціалістичних партій, а П.Скоропадський не матиме жодних важелів влади й виконувати лише представницькі функції. Переворот мав бути тихим і мирним. Такі відомості обурили гетьмана й він, після відповідних консультацій з політичним відділом німецького військового Штабу в Києві, наказав здійснити арешти низки провідних діячів крайніх лівих українських соціалістичних партій, в тому числі й С.Петлюру,

пише Павло Гай-Нижник у розповіді "Повалення Гетьманату П.Скоропадського: підготовка та здійснення (1918 р.)"

Петлюру заарештували 27 липня і в тюрмі він пробув чотири місяці, йому навіть не висували офіційного звинувачення, називаючи не злочинцем, а ворогом.

Поряд із цими репресіями, Гетьманат відповідним чином діяв і у внутрішній політиці. Відібране майно поверталося власникам, інколи силою відбираючись у селян. Були створені банки, початкові школи, засновані університети, створено Академію наук, підсилено армію. Планувалися вибори до українського Сейму. У червні 18-го навіть було підписано мир з РСФСР, велися переговори з Кримом і Кубанню, йшлося навіть про входження цих територій до складу України на федеративних засадах.

Скоропадський-"русофіл" і Петлюра-заколотник

Але влада трималася на багнетах німецьких військ, які часто допомагали поміщикам повертатися до своїх маєтків. Продовольство треба було вивозити, аграрне питання до кінця ж вирішене не було - просто не вистачило часу й волі. Країну струшували повстання селян і страйки робітників, антигетьманські повстання планувалися фактично з перших днів його влади.

Тим часом Центральні держави терпіли поразку у світовій війні, вже в жовтні розвалилася Австро-Угорщина, а в листопаді 1918 року революція струснула Німеччину. Гетьманат же ще не мав власної сильної армії для захисту від більшовизму зовнішнього і соціал-більшовизму внутрішнього.

Тому, коли у Німеччині й Австро-Угорщині грянули свої революції, ці країни втратили інтерес до гетьмана - своїх проблем вистачало - влада Скоропадського захиталася. Йому не вірили вже ні свої, ні німці.

У цих умовах Скоропадський, не бачачи підтримки всередині країни, утративши зовнішню сильну підтримку, почав шукати її назовні, звернувши свої погляди до Антанти і так званих білогвардійців. Антанта прагнула відродження великої небільшовицької Росії, і гетьман вирішив спертися на цю ідею, щоб зберегти владу. Він змінив нейтральний кабінет міністрів проросійськиим, а 14 листопада 1918 року підписав Грамоту-маніфест до українського народу, якою... фактично зліквідовував ідею побудови незалежної України! Ішлося про розбудову Всеросійської федерації, складовою частиною якої повинна була стати Україна.

Плюс російським козакам із Всевеликого війська Донського платилися чималі гроші, напевно, зі сподіванням їхньої допомоги в разі антигетьманського повстання, але подавалося це як спільна боротьба із більшовизмом. У підсумку цей поворот до федерації остаточно відвернув українців від Гетьмана.

В умовах ослаблення гетьманської влади 13 листопада 1918 року в Києві, у будинку Міністерства шляхів зібралися представники соціалістичних партій та обрали Директорію, до якої увійшли Володимир Винниченко (Голова Директорії), Симон Петлюра (якого звільнили з тюрми лише за день до того, причому, що цікаво, за наказом німців, із якими заколотники вели переговори), Федір Швець, Андрій Макаренко, Опанас Андрієвський.

У відповідь на оголошення Гетьманом нового державного курсу про федерацію з Росією вони спершу намагалися виставити Скоропадському ультиматум про скликання Національного конгресу (там, очевидно, владу гетьмана обмежили б до суто представницької), а потім, не отримавши згоди на це, оголосили про повстання проти влади Гетьмана.

_{Вояки синьожупанної дивізії, котру роззброїли німці за кілька днів до антигетьманського повстання}

У відозві Директорії до населення йшлося про те, що гетьманська влада має бути "дощенту" знищена. Симон Петлюра, оголосивши себе Головним Отаманом (головнокомандуючим) Республіканського війська, власним Універсалом скасовував усі накази гетьмана по війську, армійським частинам пропонував перейти на бік заколотників, а самого Скоропадського було визначено як узурпатора та зрадника й поставлено "поза законом за головний державний злочин проти самостійної Української Народної Республіки".

Відомо також, що заколотники зустрічалися і з більшовиками, з якими погоджували початок повстання, а ті допомагали організаційно і кадрово. Існував навіть план фізичної ліквідації гетьмана.

Німецькі ж війська, які після листопадової революції в Німеччині знаходилися у стані розкладу, дотримувалися нейтралітету у конфлікті, того ж таки 13 листопада вирішили не втручатися в усі ці події і хотіли лише швидше рушити додому. Про це вони і домовилися з представниками Директорії, яка зобов'язувалася надати для того ешелони і харчі.

Захищати Гетьмана було нікому...

Заколот: Скоропадський-емігрант, Петлюра-диктатор

Заколот розпочався вранці 16 листопада 1918 року, коли особовому складу загону Січових Стрільців, озброєних, серед іншого, кулеметами і гарматами, було оголошено про початок повстання й перехід на бік Директорії. Стрільці без зайвих проблем роззброювали лояльні Гетьману підрозділи, деякі з них переходили на бік заколотників. Міста і селища здавалися без бою - настільки вони були невдоволені Гетьманатом.

Директорія планувала взяти Київ у кільце і вже на 10 грудня 1918 року під столицею стояло 50-тисячне республіканське військо під проводом Петлюри. Шансів утриматися у Гетьмана, ізольованого в Києві, вже не було.

У другій половині дня 14 грудня 1918 року Гетьман Павло Скоропадський зрікся влади власноручним актом, в якому зазначалося:

Усім, усім по установам України. Усім військовим частинам і установам. Я, Гетьман всієї України, протягом семи з половиною місяців всі свої сили клав на те, щоб вивести країну з того важкого стану, в якому вона знаходилася. Бог не дав мені сили справитися з цим завданням. Нині з огляду умов що склалися, керуючись винятково благом України, від влади відмовляюся.

Кабінет міністрів передав владу Директорії, чиї війська того ж таки дня вступили до столиці. До середини грудня війська Директорії зайняли всю територію України, крім східного Донбасу та міст Приазов'я.

Гетьман вирушив в еміграцію, Петлюрі ж довелося одразу братися до військових справ.

Із півночі насувалися росіяни, які порушили умови перемир'я. Петлюра вимагав рішучих дій, Винниченко намагався порозумітися з росіянами, але час було втрачено. Пізніше Петлюра очолив Директорію, взагалі здобувши диктаторські повноваження, "забувши" про вибори, легітимні органи влади. Війська на його чолі таки взяли Київ, однак змушені були залишити місто під тиском більшовиків.

Потім у конфлікт втрутилися армії Антанти на Півдні, війська білогвардійців Денікіна, анархісти Махна, різнобарвні отамани... Україна загрузла у війні всіх проти всіх.

_{Симон Петлюра}

Із часом Симон Петлюра одноосібно став розпоряджатися владою. У стані війни всіх проти всіх не було створено легітимних органів влади, не було виборів - один диктатор змінив іншого. І, як і Гетьман, Петлюра пав жертвою невдалої внутрішньої політики і - найбільше - зовнішніх ворогів.

Пізніше Україна втратила рештки незалежності і державності і стала частиною СРСР.

Після поразок: Скоропадський і Петлюра - емігранти

Після повалення Гетьманату Скоропадський вирушив до еміграції спершу до Німеччини, потім - до Швейцарії, зрештою оселившись під Берліном. Після приходу до влади в Німеччині націонал-соціалістів жити йому стало складніше, однак він не припиняв проукраїнської діяльності - з підтримки проукраїнських рухів, звільнення в'язнів. Хоча вже й не думав, що українці знову поновлять свою державність на німецьких (цього разу вже з емблемою Райху) багнетах. Наприкінці війни, 16 квітня 1945 року, під час бомбардування англо-американською авіацією під Мюнхеном був смертельно поранений і 26 квітня помер на чужині в лікарні. Похований у родинному склепінні у місті Обертсдорф.

_{Могила Гетьмана. Фото ledilid.livejournal.com}

У колишнього Гетьмана було шестеро дітей. Усі вони в молодому віці змушені були залишити Україну разом із батьком. Дві старших доньки - Марія і Єлизавета - вийшли заміж, прожили і померли в еміграції (друга з них була особистим секретарем батька), старший син Петро був хворим на епілепсію і теж помер на чужині, син Данило був переправлений до Англії під час Другої світової війни задля збереження роду і брав активну участь в українських діаспоральних справах, померши у 1957 році від крововиливу в мозок, син Павло помер у дитинстві, донька Олена Скоропадська, народившись у 1919 році в Києві, двічі вийшла заміж уже в еміграції (перший чоловік загинув від поранень у 45-му році), народила двох доньок Олександру та Ірену, які нині живуть у Швейцарії, і померла у віці 95 років у Цюріху в 2014 році.

_{В еміграції. Гетьман Павло Скоропадський з сином Данилом. Фото slavs.org.ua}

Петлюра ж, не змігши зупинити наступу більшовиків, які взяли майже всю територію, у 1919 році спробував домовитися з Польщею про спільну боротьбу проти РСФСР в обмін на кордон по Збручу, фактично, віддавши Західну Україну полякам. Польща разом із УНР вступила у війну проти Росії, однак врешті уклала з росіянами без участі української делегації Ризьку мирну угоду в березні 1921 року, поділивши між собою Україну.

Із листопада 1920 року керував урядом УНР в екзилі з Польщі, у 1923 році виїхав до Австрії, жив в Угорщині, Швейцарії, згодом оселився у Парижі, де продовжував проукраїнську діяльність. Однак 25 травня 1926 року Петлюру було вбито найманцем радянських спецслужб нібито під приводом помсти за єврейські погроми в Україні. Похований на кладовищі Парнас у Парижі, теж, як і Скоропадський - на чужині.

_{Петлюра незадовго до загибелі, у січні 1926 року}

Після еміграції Симона Петлюри у Полтаві залишилися дві його рідні сестри й племінник. Особливим рішенням Полтавської міської ради в 1927 році їм надали в пожиттєву власність будинок брата. Навесні 1937 року їх усіх заарештували нібито за активну контрреволюційну діяльність і засудили до розстрілу.