365 днів. Наша історія. 2 грудня. Як українець випередив братів Люм'єр, а в Харкові вперше публічно показали кіно

_{Колаж Євгена Брижа}

Перші кіноапарати і "кінетоскоп" одесита Тимченка

Зовсім не французи брати Люм'єр були першими, хто винайшов можливість демонструвати рухоме зображення. Ще до того, як вони 28 грудня 1895 року в паризькому "Ґран-кафе" на Бульварі Капуцинок влаштували перший у світі публічний показ короткометражних фільмів "Поливальник", "Прибуття потягу" (є легенда - але вона неправдива - що вражені реалістичністю зображення, глядачі розбігалися від переляку, побачивши паровоз, що нісся прямо на них) - була ціла купа винаходів і ціла плеяда винахідників, котрі створили кіно в сучасному його вигляді. Були серед них і представники України.

Одними з перших були досліди Мейбріджа в Каліфорнії, коли винахідник на іподромі встановив 12 фотокамер, простягнув упоперек доріжки нитки, з'єднані зі спусковим механізмом апаратів, а коні, що проносилися повз, розривали нитки і спускали затвор, утворюючи таким чином подобу рухомого зображення. Прилад, створений під впливом цього досліду 1879 року, мав назву зоопраксіскоп.

Потім були експерименти Едісона в Америці, коли він, використовуючи попередні винаходи, зумів створити свій кінетограф у 1893 році, який уже записував власне зображення, а не комбінував фотографії. Відразу ж після перших звісток про успіх кінетографа винахідники всього світу почали докладати зусиль щодо вдосконалення американської технології, що володіла цілою низкою недоліків. Одна з таких спроб якраз і завершилася створенням французькими конструкторами братами Люм'єр більш успішного пристрою під назвою "Кінематограф". Він був портативним і дозволяв знімати будь-де, а не лише в студії, як винахід Едісона. Такою є офіційна історія.

А в тодішній Російській імперії, в Одесі, жив винахідник Йосип Тимченко - автор багатьох оригінальних винаходів, автоматичних метеорологічних, фізичних і астрономічних приладів, прообразу телефону тощо. Улітку й восени 1893 року (за два роки до відкриття братів Люм'єр) він розробив новий апарат "кінетоскоп", який дозволяв знімати рухомі об'єкти. І вже у листопаді 1893 року в одеському готелі "Франція" відбулася публічна демонстрація двох кінофільмів, знятих "кінетоскопом" на Одеському іподромі - "Вершник" та "Метальник списа".

_{Кіноапарат Тимченка}

Єдина суто юридична відмінність "кінетоскопу" Тимченка та "кінематографу" Люм'єр була наявність патенту в останніх, що дозволяло їм заробляти на винаході гроші. Український же винахід запатентований ніколи не був, хоч і демонструвався на виставках. "Кінескоп" Тимченка досі зберігається в запасниках Політехнічного музею в Москві.

Як імператорський фотограф Федецький вирішив знімати кіно

А перший публічний кіносеанс в імперії стався якраз 2 грудня 1896 року - і теж в Україні, в Харкові. Там тоді жив видатний фотограф, неодноразовий учасник виставок і, фактично, придворний фотограф імператора Альфред Федецький, походженням із польських шляхтичів. У Харкові в нього було фотоательє, відбою від клієнтів не було, а до цього ж Федецький займався експериментами в області звукозапису, хронофотографії та навіть рентгенівських знімків. У ті часи новини про винаходи розходилися світом доволі швидко.

Одне з перших повідомлень в Росії про винахід кінематографа братами Люм'єр з'явилося в 1895 році в восьмому номері "Російського фотографічного журналу". Причому в другій статті, опублікованій в десятому номері цього ж журналу, вже давався детальний опис кіноапарата братів Люм'єр

- пише Володимир Миславський у книзі "Мистецтво фотографії Альфреда Федецького".

_{Фотограф Альфред Федецький}

Очевидно, Федецький, коли бував за кордоном на виставках, мав змогу познайомитися з новим апаратом, а потім і до Харкова прибули перші комерсанти, які демонстрували "рухливі картини".

В закрытом летнем театре коммерческого сада показывается в настоящее время синематограф (живая фотография), который привлекает сравнительно много публики. Картины, воспроизводимые синематографом, довольно больших размеров и выходят очень хорошо, а некоторые из них прямо-таки доводят до иллюзии, заставляя зрителей забыть, что перед ними не действительность, а картины. Особенно нам понравились картины, которые изображают "Английских боксеров" и "Пожар в Лондоне", где самоотверженный пожарный спасает из охваченного со всех сторон пламенем дома ребенка, держа его одной рукою, а с помощью другой спускается по лестнице. Хороши также "Мост через Темзу", по которому совершается назад и вперед движение пешеходов и экипажей, "Танец серпантин" и т.д.

- писали в місцевій газеті "Південний край".

Бачачи успіх винаходу, Федецький вирішив придбати такий же апарат, аби й самому створювати "живі картини". Якої саме конструкції - невідомо, але повідомлялося, що видатний фотограф значно вдосконалив прилад - і почав знімати.

Перші фільми і перші аншлаги

Перші документально підтверджені кінозйомки Федецького в Харкові датуються 30 вересня 1896 року. У цій же газеті "Південний край" повідомлялося, що він "зняв на кінетографічну плівку перенесення ікони Озерянської Божої Матері вулицею Катеринославською протягом 1,5 хвилини

- пише Миславський у згаданій вище книжці.

_{Оператор з моделлю кіноапарту братів Люм'єр}

Приблизно в ті ж осінні дні Федецький зняв кілька інших хронікальних сюжетів, зокрема "Джигітовка козаків І Оренбурзького Козачого полку", "Відхід потяга від харківського вокзалу", "Хресний хід із Куряжа до Харкова". Про всі ці зйомки повідомляли в місцевій пресі, підігріваючи цікавість публіки.

Невдовзі в театрі опери будуть дані два сеанси "кінетографа" А. Федецького, фотографа Імператорського Двору. Живі фотографії із закордонного і місцевого життя. Будуть показані картини натуральної величини апаратом, що має різні назви, як-от: хронофотограф, сінематограф, кінематограф, аніматограф та ін.

- прочитали харків'яни у місцевій газеті 27 листопада 1896 року.

Потім Федецький влаштовує те, що ми зараз називаємо передпоказом - запрошує на сеанс місцеву владу й репортерів, завдяки чому в пресі з'являються схвальні відгуки, а містом шириться новина про незвичайний апарат.

_{Кінопроекційний апарат Демені, 1896 рік}

І на початку тієї зими - майже за рік після братів Люм'єр - у стінах Харківської обласної філармонії (тоді - оперний театр) Федецький показав свою стрічку, яка повністю називалася "Вид харьковского вокзала в момент отхода поезда с находящимся на платформе начальством". Це був перший публічний кіносеанс у Російській імперії та Україні.

_{Оперний театр Харкова}

Кіносеанс проходив у переповненому залі - прийшло близько тисячі людей - і викликав величезний інтерес до мистецтва, яке тільки зароджувалося. Зображення демонструвалося на екрані 12 на 10 аршинів, який підсвічувався за допомогою електричного світла, що теж було новаторським для Європи. Показували іноземні сюжетики, а також місцеві, російські, і зняті тут, в Україні, перші фільми.

Сеанс кинетографа, устроенный А.К. Федецким в оперном театре, превзошел все ожидания по степени интереса, вызванный удивительным изобретением Эдисона. Театр был переполненный, — еще задолго до начала спектакля был вывешен аншлаг о продаже всех мест. После "Севильского цирюльника" начался киносеанс, который длился полчаса времени и прошел для публики совсем незаметно, так она была увлечена тем, что происходит на экране

- писали в газеті "Південний край".

Ураховуючи аншлаг, Федецький влаштовує за п'ять днів і другий кінопоказ, куди включає більше місцевого "кіно", яке знімає за ті кілька днів, а виручені гроші передає губернатору на благодійні цілі. Преса в захваті, харків'яни - теж.

Конкуренція і поширення кіно в містах

А в середині січня наступного 1897 року до Харкова, нарешті, добираються представники братів Люм'єр зі своїм апаратом і теж влаштовують свої кіносеанси.

_{Афіша "кінопоказу" братів Люм'єр в Одесі}

Проти сотні стрічок братів Люм'єр Федецькому мало що вдавалося виставити. Він ще намагався перетягти публіку кримськими пейзажами, зйомками місцевих фокусників, але на заваді ставала й ціна роботи.

Наприклад, півторахвилинний сюжет "перенесення ікони Озерянської Божої Матері" мав довжину 35 метрів. Фільм такого метражу в 1900 році обходився виробнику майже у 500 рублів. Однак у 1896 році вартість сирої плівки була вище, відповідно, і виробництво фільму обходилося дорожче. До того ж, "єдиний в Росії", як рекламував Федецький свій "Кінетограф", таким в 1896 роки вже не був. Фірма француза Гомона через спеціалізовану пресу оголосила про продаж "Хронофотографа" в Росії

- пише Миславський у згаданій вище книжці.

Отже, поступово кіно приходить в інші міста імперії, а в Харкові розгортається справжня конкуренція. Окрім того, прилад Федецького все ж старішав, а замовники, які могли б у нього купувати стрічки (як нині телеканали працюють з регіональними кореспондентами), переходили на новий вид плівки. Плюс вони ніби й погодилися купувати кінопродукцію Федецького, але за умови анонімності автора. Федецький на це не пішов, зважився орендувати приміщення, купив будочку з проектором і почав демонструвати фільми. На жаль, якісь "добродії" підпалили приміщення з усіх боків: згорів проектор, а разом із ними й перші українські фільми. Можливо, збереглися вони у Франції, куди Федецький теж відправляв свою продукцію.

_{Паспарту фотографа Федецького з зображенням усіх нагород на виставках}

Після того Альфред Федецький більше не творив кіно, він повернувся до фотографії, і першим в Україні ще 1898 року почав працювати над кольоровими фото. Але 2 грудня 1896 року назавжди увійшло в історію тим, що саме в цей день стався перший в Україні публічний показ кіносюжету, знятого тут же. А ще один наш земляк Йосип Тимченко запам'ятався тим, що винайшов кіноапарат на два роки раніше від прославлених братів Люм'єр.