11:00 13.09

Експозиція полтавської галереї мистецтв поповнилася новим експонатом

Експозиція Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка поповнилася цікавим експонатом фондової збірки.

Мова йде про традиційний полтавський килим XVIII століття — він знайшов постійне місце в оновленій центральній анфіладі музею.

Загалом, за даними установи, у фондах музею зберігаються 220 килимів ХVІІІ-ХІХ ст. Основу колекції складають гладкі безворсові двосторонні килими рослинного орнаменту.

До музейної колекції вони надійшли після наукових експедицій Данила Щербаківського (1906) та завдяки лубенській поміщиці, збирачу українських старожитностей та сакрального мистецтва, Катерині Скаржинській.

Розвиток полтавського килимарства відбувався у контексті західноєвропейського декоративно-ужиткового мистецтва, але мав свої особливості орнаментики, побудови композиції, декоративної стилізації тощо.

Полтавська збірка килимів умовно поділяється на “панські”, або “гетьманські”, та народні, а також сучасні авторські гобелени.

Перші виготовлялися за зразками західноєвропейських гобеленів для оздоблення панських маєтків та будинків козацької старшини. Народні килими використовувалися у побуті селян.

Ними застеляли лави, підлогу, прикрашали стіни. Для ХVІІІ-ХІХ ст. в орнаментиці полтавського килиму характерним було зображення окремих квіткових мотивів, що часто та ритмічно повторювалися; птахів невеликого розміру, яких розміщували поряд з букетами.

Починаючи з ХХ ст. художники більше уваги приділяють композиції “дерево життя”. Це вже не окремі мотиви, а суцільне квіткове дерево. Птахи стають більшими від квітів. З’являються стилізовані зображення тварин.

Ткалися килими на горизонтальних та вертикальних верстатах рахунковими та не рахунковими техніками; від способу виготовлення відрізнявся і орнамент.

На горизонтальних верстатах ткали геометричні смугасті килими рахунковими техніками. Вертикальні верстати давали більшу композиційну свободу для килимарниць. Не рахункові техніки давали змогу ткати рослинні орнаменти, виводити плавні лінії, створювати більш складні композиції.

І саме на Полтавщині мистецтво виконання рослинних, квіткових килимів набуло найбільшого розквіту. Кожен килим має свою історію: одні виконувалися самодіяльними ремісниками, а в інших відчувається присутність професійних художників. Адже для створення рослинного килима необхідний був малюнок “картон” у натуральний розмір, виконаний митцем.

А килимарниця, повторюючи контури зображеного на “картоні”, вносила свої зміни: поєднувала техніки ткацтва, виконувала плавні або різкі переходи кольорових відтінків; такі мерехтіння кольорів називали “дерканням”.

У залежності від її уміння та професійного досвіду виходив той чи інший гармонійний орнамент. Кольорова гама вовни, що сформувалася на Полтавщині, була більш приглушеною, в основному пастельних відтінків.

Адже вовна фарбувалася тими рослинами, які росли в нашому регіоні, і саме вони давали такі спокійні кольори.

Усі ці чинники сформували унікальність та неповторність полтавського килиму, яскравий зразок якого нині представлений в постійно діючій експозиції Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка.

Нагадаємо, Решетилівка — один із найвідоміших центрів килимарства, де протягом століть виготовлялися як народні, так і авторські килими.

галерея мистецтв, експонат