Чергове втручання в історичне середовище міста виникло з боку комунальних служб. Представники ПАТ «Полтавагаз», встановили газорозподільчий пункт по вул. П. Орлика біля будинку Бахмутського — перекрили йому фасад новою спорудою та виламали тротуарні плити і гранітні стовпчики, які є частиною історичної пам’ятки.
Після виконання земляних робіт вони так і залишилися лежати в масі вийнятого ґрунту — повідомляє Savepoltava.city.
Стовпчики, один з яких пошкоджено, депутат міськради Вадим Ямщиков забрав собі в офіс для зберігання.
До речі, це не перший випадок подібного втручання в історичне середовище з боку комунальників, оскільки за півроку до цього на фасаді будівлі по вул. Гоголя 11 з’явилася електрощитова.
Якщо ж дивитися глобально, то ситуація ще складніша, адже сюди можна додати приклади демонтажу автентичних підлог у парадних будинків початку ХХ ст. при заміні комунікацій і штрабування фасадів пам’яток.
У чому ж полягає проблема? Хто має думати про те, чи шкодять ті чи інші роботи пам’яткам? У чому полягає ця шкода, якщо саму будівлю такі роботи не зачіпають? На нашу думку є декілька ключових пунктів, які необхідно вияснити для себе, в першу чергу.
1. Ми маємо ситуацію, коли діяльність різних комунальних служб не узгоджується між ними. Приклади розривання щойно покладеного асфальту для прокладання або заміни комунікацій можемо бачити практично кожного року. В даному випадку вирішення локальної задачі, встановлення ГРП було виконано і, вочевидь, про безпосередній вплив на пам’ятку ніхто не думав. Хто має контролювати це? Дозволи на проведення земельних робіт надає Інспекція з благоустрою, тобто вони мали перевірити проект на відповідність вимогам до робіт у центральній комплексній охоронній зоні. Тож, чи то рекомендацій не було, чи вони не були виконані робітниками, необхідно встановити це.
2. Якщо на шляху прокладання підземних комунікацій є наземні об’єкти, які становлять цінність або не повинні бути демонтовані, в цих ділянка здійснюються підземні проколи за допомогою спеціальної пневматичної техніки. Це не є якимось технологічним проривом, адже подібні роботи здійснюються вже протягом більше ніж 50 років і пробити такий прохід на 4-5 метрів явно не складніше ніж буріння під вулицями і будівлями.
3. Візуальне сприйняття об’єктів культурної спадщини є головною вимогою до міського середовища історичного міста. Встановлення будь-яких інженерних об’єктів має погоджуватися з органом охорони культурної спадщини. Вочевидь, цього також зроблено не було.
4. Хвиля замін інженерних мереж в центральній частині міста протягом останніх років, на нашу думку, викликана не стільки планом реконструкції, скільки вимогами нового будівництва у кварталах по вул. Стрітенській, П. Орлика, Гоголя. Відтак, постає питання: чому локальні проблеми будівельників, пов’язані з бажанням отримати максимальну поверховість на мінімальній площі, мають вирішуватися за рахунок міського простору? Це, до речі, стосується і часткового перекриття згаданих вище вулиць, коли роками вулиця з тротуаром може бути закрита через будівництво.
Загалом, ситуація з будинком Бахмутського, є тим моментом, коли необхідно встановити чіткі межі відповідальності між міськвиконкомом, комунальними службами та суб’єктами господарювання. В іншому випадку, ми втрачатимемо об’єкти культурної спадщини в результаті банальної неузгодженості дій, спрямованих на покращення міської інфраструктури.
