Гоголь: 25 фактів про письменника та людину

Маловідомий Гоголь

1. Микола Гоголь (уроджений Яновський) вийшов із багатодітної родини — був третьою дитиною із дванадцяти. Всього було шість хлопчиків і шість дівчаток. Перші два хлопчика народилися мертвими. Четвертим сином був рано померлий Іван (1810-1819). Потім народилася дочка Марія (1811-1844). Всі середні діти також померли в дитинстві. Останніми народилися Анна (1821-1893), Єлизавета (в заміжжі Бикова) (1823-1864) та Ольга (1825-1907). Мати Гоголя вважалася першою красунею Полтавщини, була видана заміж у 14 років за батька письменника, на той час удвічі від неї старшого. Дитячі роки Гоголя пройшли в батьківському маєтку, в селі Василівці (раніше — Яновщина, нині — Гоголеве Шишацького району).

2. Гоголь ніколи не був одружений. Власну сім'ю Гоголь так і не завів, і взагалі невідомо, чи були у нього які-небудь зв'язки з жінками. Щоправда, навесні 1850 року Гоголь робив через посередників пропозицію (перше і востаннє в житті) Анні Вієльгорській, але отримав відмову. Поведінка Гоголя та його відособленість породили розхожий міф про гомосексуальні нахили письменника. Подібне припущення висунув американський славіст, історик російської літератури професор Семен Карлінський, який заявив у своїй роботі "Сексуальний лабіринт Миколи Гоголя" про "пригноблену гомосексуальність" письменника, яка передбачає "придушення емоційного потягу до представників своєї статі" і "відразу до фізичного або емоційного контакту з жінками".

3. Коли майбутній письменник навчався в школі, його твори, за оцінками вчителів, були досить посередніми, він був слабкий у мовах, а добре встигав тільки в російській словесності та в малюванні.

4. У Гоголя була пристрасть до рукоділля. Він любив в’язати на спицях шарфи, кроїти сестрам сукні, ткати пояса, шити для себе шийні хустки.

5. У своїх кишенях Гоголь завжди носив солодощі, які постійно жував, бо був "страшенним солодкоїжкою". Особливо він любив гризти під час роботи або розмови шматочки цукру. Живучи в готелі, він ніколи не дозволяв прислузі забирати поданий до чаю цукор, збирав його та навіть ховав. Сучасники письменника згадували, що руки Гоголя часто були липкими через те, що він постійно їв солодке.

6. Гоголь соромився свого носа, і, мабуть, навіть художників просив згладжувати на картинах цей недолік зовнішності. Тому на всіх портретах письменника ніс виглядає по-різному. Можливо, одна з петербурзьких повістей Гоголя не випадково названа "Ніс". Взагалі, Гоголь був дуже сором'язливим: якщо в компанії з'являвся незнайомець, письменник хутко зникав із кімнати.

7. Гоголь бував за кордоном — у Німеччині, Швейцарії, Франції, Італії, та одного разу навіть здійснив паломницьку подорож до Єрусалиму.

8. Джерелом сюжету п'єси "Ревізор" був реальний випадок, який стався в одному з міст Новгородської губернії, про який Гоголю розповів Олександр Пушкін. Пушкін також запропонував Гоголю сюжет "Мертвих душ".

9. Письменник у своєму заповіті за сім років до смерті попереджав, щоб тіло його поховали тільки у випадку явних ознак розкладання тіла. Це потім стало причиною численних містичних припущень, нібито в дійсності письменника поховали в стані летаргічного сну. Але згідно з документами НКВС, які збереглися, це не так. При перепохованні Гоголя, в 1931 році, в його труні був виявлений скелет із повернутим набік черепом. За спогадами сучасників Гоголя, до власної смерті письменник ставився спокійно, ніби був готовий до неї. Серед причин, які призвели до його передчасної смерті у віці майже 43 років, крім інших причин, дослідники називають добровільне позбавлення себе їжі.

10. Опис майна Гоголя після смерті показав, що залишилося особистих речей на суму 43 рублі 88 копійок. Його речі були обносками і говорили про повну байдужість письменника до свого зовнішнього вигляду в останні місяці його життя. У той же час на руках у С. П. Шевирьова залишалися дві з гаком тисячі рублів, переданих Гоголем на благодійні цілі нужденним студентам Московського університету. Ці гроші Гоголь не вважав своїми, і Шевирьов не став їх повертати спадкоємцям письменника.

11. Гоголь дуже сильно був прив'язаний до собаки Джозі (породи мопс), якого йому подарував Пушкін. Коли ж Джозі померла (Гоголь тижнями не годував тварину), на Миколу Васильовича "напала смертельна туга і смуток".

12. Гоголь неодноразово спалював рукопис "Мертвих душ", останній том так і не був надрукований.  Чому він це робив? Деякі критики переконані, що Микола Васильович був дуже вимогливим до себе. Але це неправда – він видавав навіть свої незавершені твори, як от у збірнику "Арабески". На думку сучасного українського науковця та філософа Петра Кралюка, Гоголь намагався прибрати з твору моменти, що видавали його агентурну діяльність. Гоголь був агентом царської охранки і певний час працював на Третє відділення імператорської канцелярії.

13. Приїхавши до Санкт-Петербургу одразу після закінчення Ніжинської гімназії, Микола Васильович опинився у дуже непростій ситуації. Гоголь сподівався стати зіркою, опублікувавши свою романтичну поему "Ганц Кюхельгартен" і вклавши чималі гроші у видавництво цієї книги. Але "петербурзький дебют" обернувся для нього, 20-річного письменника, повним провалом. Тогочасна російська преса, у тому числі впливовий журнал "Московскій телеграфъ", доволі критично сприйняли книгу. Що зробив Гоголь? Викупив усі примірники книги, спалив їх і залишився без копійки грошей...

14. В житті Гоголя є "біла пляма" — восени 1829 року він зникає разом із "петербурзькими адресами". Так куди на три місяці подівся Гоголь? Дослідник Кралюк припускає, що Микола Васильович провів цей час на Волині (потім він чудово опише у "Тарасі Бульбі" місцеві замки та природу), де й відбулося його фатальне знайомство з Фадєєм Булгаріним – відомим російським письменником, журналістом і агентом Третього відділення імператорської канцелярії Ніколая І. Вже після смерті Гоголя Булгарін дав свідчення, що саме він завербував Миколу Васильовича у царську охранку. Одне з таких свідчень було опубліковане у газеті "Северная Пчела", яку редагував і видавав Булгарін, інше було знайдене у його особистому листуванні.

15. Коли п'єсу "Ревізор" уперше прочитали у цензурному комітеті – розгорівся шалений скандал. Гоголю закидали, що він компрометує Російську імперію та чиновництво. Були навіть заклики заарештувати письменника. Але цар Ніколай І чомусь особисто приходить на прем'єру постановки "Ревізор" і показово аплодує з ложі. Після цього аплодують й усі інші чиновники. "Ревізор" обертається театральним успіхом для Гоголя. За дивним збігом обставин після цього Гоголь їде за кордон (більшість російських письменників, включно з Пушкіним, на той час – невиїзні). А він – людина скромних прибутків, весь час нарікав на гірку долю і просив грошей, жив та харчувався по друзях… Цар-батюшка великодушно виділив Гоголю 5 тисяч рублів (для порівняння – гімназійний вчитель на рік отримував тоді 300 рублів і вважався заможною людиною). "Коли мені російські критики розповідають як високо Ніколай І цінував письменницький талант Гоголя, я їм пригадую історію про Кондратія Рилєєва – дуже талановитого поета, якого Ніколай І стратив на шибениці", - пише Петро Кралюк.

16. Микола Васильович любив готувати і часто пригощав друзів галушками та варениками. Ще він варив особливий напій із козячого молока з додаванням рому, який жартома називав "гоголем-моґелем". А після подорожі до Італії він захопився місцевою кухнею, особливо полюбив пасту з сиром пармезан.

17. Гоголь писав свої твори переважно стоячи. А спав — лише сидячи. Зріст Миколи Васильовича був 160 см.

18. Однією з численних примх письменника була пристрасть до катання хлібних кульок. Поет і перекладач Микола Берг згадував: "Гоголь або ходив по кімнаті, з кутка в куток, або сидів і щось писав, катаючи кульки з білого хліба, про які говорив друзям, що вони допомагають вирішенню найскладніших і найважчих завдань. Коли він нудьгував за обідом, то знову ж катав кульки і непомітно підкидав їх у квас або суп тим, хто поруч сидять ... Один друг зібрав цих кульок цілі купи і зберігає благоговійно".

19. Цікаво, що в 1852 році за невелику статтю в пам'ять про Гоголя Іван Тургенєв був підданий арешту та відправлений у заслання в село на місяць. Мотивом було бажання російського уряду покарати автора "Записок мисливця", а покарали автора через порушення цензурного статуту (друк в Москві статті, забороненої цензурою в Петербурзі) — і це було лише приводом призупинити діяльність соціально-небезпечного з точки зору царської цензури літератора.

20. Складне переплетення двох культур в одній людині завжди робило фігуру Гоголя центром міжнаціональних суперечок, але самому Гоголю не потрібно було з'ясовувати, українець він чи росіянин — у суперечки про це його втягнули друзі. Сам же письменник не міг дати однозначної відповіді на це питання, схиляючись до синтезу двох культур. У 1844 році він так відповідав на запит близької подруги Олександри Смирнової: "Скажу вам одне слово щодо того, яка у мене душа, хохляцька чи російська, тому що це, як я бачу з листа вашого, служило у свій час предметом ваших міркувань і суперечок з іншими. На це вам скажу, що сам не знаю, яка в мене душа, хохляцька чи російська. Знаю тільки те, що ніяк би не дав переваги ні малоросіянину перед росіянином, ні росіянину перед малоросіянином. Обидві природи надто щедро обдаровані Богом, і як навмисне, кожна з них окремо укладає в собі те, чого немає в іншій, - явний знак, що вони повинні поповнити одна іншу. Для цього самі історії їх минулого побуту дані їм несхожі одна на іншу, щоб порізно виховали різні сили їх характеру, щоб потім, злившись воєдино, скласти собою щось найдосконаліше в людстві".

21. Письменник ходив по вулицях і алеях міст зазвичай із лівого боку, тому постійно зіштовхувався з перехожими.

22. Не відомо жодного твору письменника, написаного ним українською мовою.

23. Письменник панічно боявся грози.

24. Після переїзду до Санкт-Петербургу Микола Гоголь планував виступати на сцені, але в актори його так і не взяли.

25. Відспівували Гоголя в церкві Святої Тетяни при Московському університеті, почесним професором якого він був. Охочих попрощатися з покійним виявилося так багато, що за спогадами сучасників, "два дні не було проїзду по Нікітській вулиці". На панахиді зібралося, "здавалося, все місто, від генерал-губернатора до злиденних".