Піввіку — половину свого життя Дмитро Порфирович віддав "Полтававодоканалу". Починав зварювальником. Потім став оператором машинних установок на першому водозаборі. По стопам ветерана пішли його діти та онуки, повідомили у прес-службі підприємства.

Дмитро Пиляй прийшов на підприємство одразу після повернення з війни, у 1945-му році. 

– Щороку діти та онуки відвозять мене до Меморіалу Слави. Покладаємо квіти нашим визволителям, без яких не було б у нас мирного неба над головою, — сказав ветеран.

У Дмитра Порфировича – велика родина. Має трьох дітей, шістьох онуків, сімох правнуків та вже є три праправнучки.

– Я пишаюся своєю родиною. Особливо пишаюся тим, що двоє з трьох моїх дітей теж пройшли свій трудовий шлях на водоканалі, — зазначив ювіляр.

Контролером на підприємстві починала донька Дмитра Порфировича Ольга Дмитрівна. Пізніше вона стала начальником служби обліку та реалізації. Зараз працює в проектній групі. Її брат, Олександр Дмитрович, пропрацював майстром першого водозабору.

– Наш батько – приклад для нас. Він – легенда "Полтававодоканалу". 

По стопам ювіляра пішли не тільки діти, а ще й онуки!

У Дмитра Пиляя є улюблене хобі. Він – майстер по плетінню брилів – українських літніх традиційних головних уборів з широкими крисами. Виготовляє брилі з очерету.

– Плетіння – моя улюблена справа. Вона заспокоює і надихає. За життя я багато таких брилів виготовив. Мабуть, більше сотні, – зізнався Дмитро Порфирович.