У майстерні трудового навчання однієї з полтавських шкіл із півтора десятки людей. Учителі, батьки школярів та випускники шиють рукавиці та балаклави.

"У нас із обладнання три швейні машинки. І зрозумівши те, що великі потужності ми просто не потягнемо, почали зносити швейні машинки з дому. Побачивши, які тканини у нас, розробили викройки і почали шити", - каже учителька Тетяна Таран.

Нині у майстерні близько десятка швейних машинок, оверлок та електричний ніж для розкрою.

"Учителька праці розробила (викрійку – ред.), а ми на основі цієї викрійки кроїмо. І рукавиці вони розробили, і балаклаву. Так що працюємо тепер. У кожного свій вид роботи, своя операція", - говорить учителька Лідія В'язова.

Учителька Тетяна Овчаренко у школу принесла власну машинку та оверлок —  шиє балаклави. Їх, каже, за день виготовляє більше двадцяти.

"Зараз ми вже удосконалюємо операції. Логістика у нас працює, зв'язки налагодили, відвозимо безпосередньо туди, кому потрібно. Наскільки якісно виходять, що вивертаєш і вона як фабрична. Можу одягнути – ось такий варіант", - говорить учителька Тетяна Овчаренко.

Долучилася до пошиття і полтавка Яна Рябченко. Вона від початку повномасштабної війни до школи приносила матеріали, ліки та продукти для переселенців.

"Я мама трьох синів, двоє навчалися, а один ще досі навчається у цій школі. Сиділа вдома, думаю, чим же я можу допомогти. Зателефонувала класному керівнику, а вона питає: «Шити вмієш». Кажу, що вмію. «Приходь, будеш допомагати». І ось я тут", - пояснює полтавка Яна Рябенко.

"Отакі заготовки – це пальчик, це другий пальчик. Зшиваємо їх між собою і прикладаємо до іншої сторони. І виходить рукавичка", - говорить учителька Наталія Кривошеєва.

Працюють майстрині майже два тижні. За день виготовляють до сотні виробів.

На ранок з'являється нова тканина, з'являються речі, з яких можна щось пошити і працюємо далі. Ми нашили близько 200 рюкзаків, 400 пар рукавиць теплих і 100 балаклав", - каже Тетяна Таран.

Усі готові речі через волонтерів віддають підрозділам тероборони або військовим.