З Валерієм Полтавцем ми випадково познайомилися на виставці ретро-автомобілів, яка відбулася в Полтаві до Дня молоді. Тоді він представляв один зі своїх ретро-мотоциклів і розповів, що має колекцію з двоколісних моторних транспортних засобів. Та запросив нас на оглядини ще однієї цікавої колекції: дискових стаціонарних телефонів та інших засобів зв'язку.

Валерію Петровичу 57 років і більшу частину свого життя він присвятив збиранню різних колекцій. Телефони розпочав збирати відносно нещодавно – кілька років тому. Виділив для цього окреме приміщення поруч зі своїм робочим кабінетом: дві стіни займають стелажі в чотири полиці, повністю заставлені різноманітними моделями телефонів. На вільних від стелажів стінах також навішені телефонні апарати. Власник розповідає, що колекція налічує майже двісті одиниць і з гордістю проводить екскурсію.

У колекції найбільше простих функціональних телефонів – такі свого часу стояли чи не в кожній квартирі та в різноманітних відділах установ і організацій. А є ексклюзивні – виготовлені на замовлення чи майстрами для власних потреб. Окремо вирізняються настінні, серед них є навіть репліка відомого телефону. Це апарат з ручкою – саморобний, точна копія такого, яким користувався Ленін.

Є телефон, яким користуються в "воронках" – конвойних машинах. Тут кнопка тривоги та виклику водія. Телефон із хімскладів – з ебоніту, щоб не пропускав іскру та не викликав пожежі. Постові телефони охорони, з шахти, з високих кабінетів, зі служби безпеки, а також з особливо захищеним каналом зв'язку; пластикові, металеві, керамічні, навіть дерев'яні – від розмаїття форм, матеріалів та призначення телефонних апаратів розбігаються очі.

Але предметом найбільшої гордості колекціонера є корабельні телефони. Він називає ці апарати найдорожчими в колекції.

Кожного року їжджу в санаторій в Одесу і ходжу там на Старокінний ринок, на барахолку, й купую телефони. Так купив одну з корабельних баз, яка хитро зроблена: якщо на судні пропаде електрика, тут є ручка, яку якщо покрутить, то виробляється струм. І можна телефонувати. І є два навушника – або двоє можуть слухати, або один в два вуха – наприклад, в машинному відділенні

– розповів Валерій Полтавець.

І тут мова не лише про гроші: свого часу Валерій Петрович був моряком, спочатку військовим, а потім цивільним – по півроку проводив на кораблі в дальніх рейсах, тож до всього, що пов'язано з морем та кораблями, прикипів душею.

Окрім телефонів, на полицях можна знайти телетайп, кілька ключів радиста і навіть сигнальний ліхтарик – це теж засоби зв'язку. Серед дискових "колег" затесався і один з перших в Україні радіотелефонів – "Senao", важкий громіздкий апарат із окремою базою.

Тут є на що глянути – колекція варта уваги. Але власник поки не воліє виставляти свої скарби на загальний огляд: для того, щоби організувати потік відвідувачів, немає можливості, а от вивезти експонати на виставку ще не готовий. Каже, що занадто довго доведеться пакувати телефони, та й транспорт шукати для перевезення, а ще й стелажі організовувати. Втім, якби пропозицію вніс якийсь експоцентр, де вже готові площі для розгортання виставки, Валерій Петрович, можливо, і погодився би поділитися з іншими можливістю розглянути предмети його колекційної гордості.

У сусідній кімнаті – робочий кабінет. Там теж колекція, але вже інша. Валерій Полтавець демонструє значки. Розповідає, що в дитинстві назбирав їх багато, а потім пішов у армію, а батьки віддали колекцію комусь із молодших родичів. Більше до цієї теми він не повертався, аж допоки випадково не побачив, що в пункт прийому металобрухту хтось приніс цілу коробку значків. Так йому стало шкода їх, що викупив за безцінь, зробив яскраву планшетку та й розвісив як елемент декору в кабінеті. Ще вдома збирає колекцію статуеток.

Головною причиною колекціонування Валерій Полтавець називає бажання зберегти предмети, які виходять із щоденного вжитку, на пам'ять для своїх нащадків –  у нього підростає онучка, яка із задоволенням грається дідусевими телефонами. Проте є одна річ, яку б Валерій Петрович не став ніколи колекціонувати: годинники. Пояснює, що на відміну від колекціонування, годинники – рутина. Бо вже багато років щоденно ремонтує їх – це і є його робота. Тому в кімнаті, повній годинників, що цокають, не може не тільки спати, але й просто навіть відпочити.

Чоловік вважає, що потяг до колекціонування або є, або немає – його важко розвити. Каже, пропонував друзям і родичам починати щось збирати – їм не цікаво. Хтось просто не любить витрачати на колекціонування час, комусь шкода на таке заняття грошей, когось дружина сварить – не всім  так пощастило, як Валерію Петровичу, якого дружина Ніна розуміє і підтримує. Тим більше, що колекціонування може стати прибутковою справою. Тож на завершення екскурсії господар просить передати молодшим читачам свою настанову.

Хочу сказати молодим хлопцям, щоб із молодості починали збирати антикваріат – із роками це принесе непогані гроші

– поділився досвідом Валерій Петрович.