9 травня до монументу Солдатської слави прийшли кілька тисяч полтавців, щоб вшанувати пам'ять загиблих у Другій світовій війні. Серед них, на щастя, ще є люди, які власними руками захищали рідну землю від нацистських загарбників. Один з них – 91-річний полтавець Іван Кирилович Влох.

Я пішов на війну в 14-ть з половиною років добровольцем. Служив у Полтаві на аеродромі, працював клепальником – ставив клепки на літаках. Потім мобілізувався і воював на Полтавщині, на території СРСР, і з військами був у інших країнах. Для мене цей день, коли я згадую всіх, хто загинув на війні

– зі сльозами на очах розповів Іван Влох.

Майже в голові колони пам'яті ми знову зустріли чоловіка, який щороку 9 травня обов'язково приїжджає вклонитися пам'яті загиблих до монументу Солдатської слави, навіть попри свій більш ніж поважний рік. Наприкінці травня Дмитру Порфировичу Пиляю має виповнитися сто років. Відомий в місті своїм ремеслом – він все життя пропрацював висококласним зварювальником – Дмитро Порфирович вже практично не ходить. Але разом з ним приїхав його онук, щоб підтримати свого славного родича. Вигляд ветерана, який сидів в інвалідному візку і щиро плакав, сьогодні нікого, мабуть, не залишив байдужим.

В роки війни я служив на рідній землі – захищав Полтаву. Для мене цей день – велике свято, яке я завжди шаную. На жаль, з кожним роком все менше залишається людей, з ким ми святкували перемогу

– розповів Пиляй Дмитро Порфирович, який наприкінці травня має відзначити свій 100-річний ювілей.

Під час заходу також пройшла акція "Безсмертний полк", ініційована міським управлінням освіти. Цього року вона була доволі чисельною: кілька сотень людей принесли роздруковані чорно-білі світлини в рамках в пам'ять про загиблих предків.

Ми з моєю родиною самі вирішили взяти участь в акції "Безсмертний полк". Я приніс сьогодні два портрети. Один з них – мого прапрадідуся Василя Потаповича Говоруна, який загинув, захищаючи Київ. Другий – портрет мого прадіда Іларіона – на жаль, не пам'ятаю його прізвища та по-батькові. Він пережив війну, воював під Черніговом, створив партизанський загін. Для мене обидва ці портрети символізують стійкість, мужність, звитягу на захисті батьківщини

– розповів учень полтавської гімназії №33 Сергій Швець.

Портрети можна було побачити не лише в школярів – немало людей старшого віку також принесли з собою портрети учасників Другої світової війни. Одна з таких – Антоніна Голобородько. За три місяці Антоніна Мартинівна має відзначити свій 90-річний ювілей, але щороку бере участь в покладанні квітів в пам'ять про близьких, що загинули в тій страшній війні.

Я учасник війни трудового фронту – була підлітком, працювала. Коли війна скінчилася, мені було 16 років. З собою принесла світлину мого дядька, який служив моряком і в 1941 році загинув – зник безвісти. І всі ці роки я бережу його пам'ять

– розповіла полтавка  Антоніна Голобородько.

На відміну від попередніх років, цьогоріч вирішили не влаштовувати виступів творчих колективів та не робили інсценізацій. На помості, розташованому перед монументом, встановили трибуну, з якої виступив лише міський голова Полтави Олександр Мамай. Мер був традиційно красномовним. Він згадав попередні роки і щиро обурився тим, що за нинішніми законами в Україні заборонена деяка символіка, яку він з дитинства шанує як пам'ять про війну.

Ще кілька років тому, пам'ятаю, ми в черзі стояли біля "Конкорду", щоб отримати георгіївські стрічки, як символ перемоги у Великій Вітчизняній війні. Зараз в нас всі називають її Другою світовою, але багато з них не знають навіть точної дати її початку. Але для мого діда Артема, мого діда-прадіда Григорія, для мого батька і, я впевнений, для більшості з вас це була Велика вітчизняна війна. І сьогодні ніхто не вправі змінити цю дату. Ми зібралися на цьому без перебільшення святому місці, щоб відзначити перемогу саме в Великій Вітчизняній війні. Обидва мої діди не повернулися з фронту, тому що вони боролися з фашизмом – з явищем, яке нині стало об'єктом політичних спекуляцій  

– зазначив Олександр Федорович у своїй промові.

Міський голова підкреслив, що площа перед меморіалом Солдатської слави для нього особисто має велике сакральне значення. Сюди він приходив зі своїми батьками щороку 9 травня, тут же йому вручили жовтеняцький значок, пізніше саме тут старші товариші – комсомольці пов'язали меру піонерський галстук, а згодом видали комсомольський квиток. На цій же площі мама Олександра Федоровича отримала партійний квиток.

На честь пам'яті загиблих предків сини Олександра Мамая принесли портрети своїх прадідів, сам же Олександр Федорович, як і минулого року, прийшов з портретом людини, яка для нього стала вчителем та наставником – Олександра Грущенка.

Першими поклали квіти до Вічного вогню представники різних релігійних конфесій, міської та обласної рад, а також ветерани Другої світової війни.

Коли закінчилася офіційна частина заходу і розпочалося, власне, покладання квітів, біля монументу розгорнули червоні прапори. Самі полотна не мали ніяких позначок та написів, а от на древках розмістили наліпки з серпом і молотом. Не всі, хто взяв участь в червонопрапорній акції, є членами комуністичної партії.

Я хочу висловити повагу до тих загиблих і учасників, які захищали нашу землю в часи Великої Вітчизняної війни. Зараз Радянський союз – політичний символ, але для всіх нас, хто тут зібрався, це – Батьківщина. Зараз є різні думки, але я не уявляю, як можна зараз відмовлятися від своєї батьківщини, навіть якщо тобі не подобаються якісь аспекти .Я тримаю червоний прапор як символ СРСР. Мої батьки – щирі українці, але вони служили в НДР і захищали інтереси СРСР, то чому я маю від цього відмовитися? Я не належу до членів компартії. Тут давали прапори, я підійшла й взяла, мені це сподобалося

– розповіла полтавка Тамара Супруненко.

Акція тривала недовго – буквально хвилини. Потім до групи підійшов чоловік і зібрав червоні полотна. Ми з ним познайомилися – він охоче пояснив свою життєву позицію.

В часи Великої Вітчизняної війни Гітлер планував залишити на Україні максимум десять мільйонів населення. Якби не ці червоні прапори, ми б із вами не жили на цьому світі. Найстрашніше, що гарні люди, альтруїсти, гинули на фронтах і йшли на танки з пустими руками, бо не вистачало зброї, а тепер отак ставляться до нашого минулого. А людина, що не знає минулого, просто не має майбутнього

– вважає член компартії Валентин Клочко.

Така швидкоплинність акції пояснюється тим, що представники правоохоронних органів зробили зауваження учасникам пікету стосовно наявності радянських символів, а така символіка заборонена на території України. Як повідомив керівник відділу комунікації ГУНП України в Полтавській області Юрій Сулаєв, серйозних порушень правопорядку під час пам'ятних заходів на території Полтавщини сьогодні не зареєстровано. За виключенням одного інциденту – в обласному центрі затримали чоловіка, який з'явився в буденівці з радянською зіркою. Головний убір у порушника вилучили та забрали в райвідділок для дачі пояснень.

З порушником громадського порядку ведуть роботу слідчі. Наразі невідомо, чи буде складений адміністративний протокол, чи відкриють кримінальне провадження

– прокоментував інцидент Юрій Сулаєв.