Ніна Бочарова святкує свій 94-й день народження

Відомо, що найпершою олімпійською чемпіонкою з Радянського Союзу (збірна СРСР дебютувала на Олімпійських іграх 1952 року в Хельсинки) була російська легкоатлетка Ніна Пономарьова. Але після того, як Радянський Союз розпався, українські спортивні історики та статистики з’ясували, хто ж виборов першу золоту олімпійську медаль із представників нашої незалежної України. Виявилося, що першою на найвищу сходинку п’єдесталу пошани зійшла невисока дівчина, яка народилася у селі Супрунівка під Полтавою, Ніна Бочарова. Вона вже у перший день XV літніх Олімпійських ігор, 20 липня 1952 року, завоювала золоту медаль за виступ у вправі на гімнастичній колоді. 

Сьогодні, 24 вересня 2018 року, Ніні Антонівні Бочаровій виповнилося 94 роки!

Займатися спортом Ніна розпочала у Супрунівській школі, де учителем фізкультури працював Петро Степанович Павлюк. Саме він розгледів у занадто темпераментному дівчиську майбутню зірку світового масштабу. За різноманітні імпровізації, котрі не вписувалися у рамки класичних систем фізичної культури, і закінчувалися для Ніни синцями і травмами, Петро Степанович нерідко забороняв школярці взагалі відвідувати спортзал. Та спортзал для Бочарової перетворився на другу домівку. Інколи Ніну доводилося силою виводити зі спортзалу, щоб вона не залишилася у ньому ночувати. Але згодом, помітивши прогрес юної спортсменки, учитель перевів її до відділення спортивної гімнастики Полтавської школи фізкультури. 

У 14 років Ніна Бочарова стала чемпіонкою України у своєму віці, а в 15 – дебютувала в чемпіонаті республіки серед дорослих. Гімнастичний талант та майстерність дозволили їй стати не лише зіркою спортивної арени, а й манежу полтавського цирку уславленого Івана Шемякіна. 

Після закінчення школи Бочарова вступила до Полтавського педінституту на філологічний факультет, але згодом стала студенткою Київського інституту фізкультури. Захищаючи кольори українського товариства "Буревісник", наша землячка вигравала першість країни серед профспілок, а у 1949 році сенсаційно стала чемпіонкою СРСР в багатоборстві з сумою балів – 115,55. 

У 1952 році радянські спортсмени дебютували на Олімпійських іграх у Хельсинкі. А за рік до цієї події Ніна Бочарова виграла чемпіонат СРСР зі спортивної гімнастики в окремих вправах на брусах і колоді, і стала членом олімпійської збірної. Поїздка до столиці Фінляндії не була легкою: полтавці довелося відчути на собі підвищений тиск органів КДБ, адже під час війни вона перебувала на окупованій території. 

… І ось, нарешті, хельсинський Палац спорту "Мессухаллі". Гімнастки з’являються на підвищеному подіумі. У вправах на колоді Ніна Бочарова - на голову вища всіх суперниць – вона виграє золоту олімпійську медаль, яка стає першою в історії українського спорту. За цю вправу судді виставили їй оцінку 19,22 балів. Другу золоту медаль Олімпіади-1952 полтавка здобула у складі збірної СРСР за перемогу в командній першості. Там же – в Хельсинки – Ніна Бочарова була нагороджена ще двома срібними олімпійськими медалями за сумою багатоборства в особистому заліку і вправах з предметами. 

У столиці Фінляндії наша землячка завоювала чотири медалі, за що не отримала жодної копійки премії, адже спорт у Радянському Союзі за часів Сталіна був більшовицько-аматорським. Навіть для того, щоб повернутися після Олімпіади до столиці України, видатні гімнасти світу Ніна Бочарова і Віктор Чукарін (чотириразовий олімпійський чемпіон 1952 року) простояли три години в черзі на Київському вокзалі Москви, щоб придбати квиток на поїзд. Але це ніщо у порівнянні з тим, що орден Трудового Червоного Прапора, яким була нагороджена Ніна, просто привласнив собі начальник відділу Всесоюзного спорткомітету. 

У 1954 році Ніна Бочарова стала чемпіонкою світу в командній першості в складі збірної СРСР, а також здобула срібну медаль у командних вправах з предметами. Уславлена полтавка - заслужений майстер спорту СРСР - вважалася однією з кращих гімнасток світу кінця 40-х – початку 50-х років ХХ століття. Зараз Ніна Антонівна живе у Києві.

Ніна Бочарова – жива легенда українського спорту, яку добре знають, пам’ятають і досі залучають до громадської роботи в ім’я слави українського спорту.

Ігор ЧЕРЧАТИЙ