Урочистості влашували Північно-східний міжрегіональний відділ Українського інституту національної пам'яті, ГО "Сокіл", Свято-Миколаївська громада ПЦУ, депутати Полтавських обласної і міської рад Анатолій Ханко, Ігор Скляр, Юліан Матвійчук, Тарас Синяговський та Полтавське міське товариство "Просвіта" ім.Тараса Шевченка.

Церемонію вів ініціатор встановлення дошки, регіональний представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області Олег Пустовгар. Він наголосив: "Бій під Крутами – це не поразка. Настав час відійти від чужинецького дискурсу. Це була перемога українських добровольців, українського духу. Тоді патріотична молодь зупинила російсько-більшовицьких окупантів  на підступах до Києва на кілька днів, що дало змогу здобути дипломатичне визнання молодої Української держави". Пустовгар зауважив, що ця подія – перший крок до створення у Полтаві символьного простору, присвяченого Героям Крут. Зараз встановлені особи 12-ти звитяжців, чиє життя пов'язане з Полтавщиною, серед них і Демид Бурко. 

Заступник директора Державного архіву Полтавської області, історик-архівіст, голова Полтавської міської  "Просвіти", історик Тарас Пустовіт розповів, що першим дослідником сторінок життя Демида Бурка був полтавський літератор і краєзнавець Петро Ротач. Відомості про нього  збирав по краплині, передусім листуючись із діячами української еміграції в Німеччині, і були опубліковані вперше у часописі "Полтавські єпархіальні відомості" у 1997 році. "У цьому храмі, настоятелем якого Демид Бурко був у 1941-43 роках, тоді лунала українська мова", – зазначив Тарас Пустовіт.

Анатолій Ханко зауважив: "Життя Демида Бурка склалося, як і в тисяч українських патріотів: коли треба було захищати Україну зброєю, вони брали до рук зброю, коли треба – брали святе слово і намагалися будувати Україну духовно, коли треба – брали перо і писали справжню історію". 

"У 1918 році ще тривала Перша світова війна, і в цей час розросталася радянська чума, яку зупинила Українська Народна Республіка у складі мужніх та незламних ще зовсім юних українців, "крутянців". Сто років тому радянська пропаганда писала, що тут немає їхніх військ, є лише українські революціонери, які борються за "червону" Україну. Сьогодні історія повторюється – Путін бреше всьому світу про те, що відбувається в Україні та не визнає присутність своїх військ на Донбасі. Тоді й зараз молоді хлопці стали першим щитом проти російських окупаційних військ", – сказав депутат міської ради Юліан Матвійчук. 

За даними інтернет-видання "Історична правда", у бою під Крутами брали участь шість майбутніх православних священиків. Завдяки невтомній краєзнавчій праці полтавського письменника і просвітянина Петра Ротача є змога оприлюднити сторінки життя видатного релігійного діяча — Демида Бурка (Бурка-Корецького). Він народився 29 серпня 1894 року у селі Пирогів на Вінниччині. Водночас життя його пов'язане і з Полтавою та селом Яреськи Шишацького району.

Бурко — церковний і громадський діяч, історик церкви, літератор. Делегат І Всеукраїнського військового з’їзду (1917). Референт інформаційного бюро Секретаріату військових справ Центральної Ради. Свідок проголошення Четвертого Універсалу. Учасник бою під Крутами у складі 1-ї Української військової школи ім. Богдана Хмельницького. Після захоплення Києва московськими окупантами 8 лютого 1918 року повернувся на Поділля. З осені 1918 року — студент історичного факультету Українського Кам’янець-Подільського університету. Паралельно відвідував вечірній богословський курс. З травня 1920 року — в Армії УНP, воював у складі Волинської дивізії. Після поразки Перших визвольних змагань опинився в Польщі. Влітку 1921 року намагався таємно повернутися в Україну, але на кордоні його заарештували і віддали до суду. Одержав 5 років ув’язнення, але потрапив під амністію і через рік вийшов на волю. Продовжив навчання в Кам’янець-Подільському університеті. Працював викладачем української мови і літератури у семирічних школах. У 1931 році через репресії залишив педагогічну працю, служив у кооперації. У 1935 році Демида Бурка знову заарештували, але він утік і жив нелегально. Працював бухгалтером-ревізором у кооперативній артілі інвалідів. У своїй енциклопедії "Полтавська Шевченкіана" письменник і краєзнавець Петро Ротач писав, що Демид Бурко у серпні 1936 року відвідав Яреськи на Полтавщині. Переховувався за підробленими документами до 1941 року. Під час німецької окупації перебував у Полтаві. Спільно з дружиною був одним із організаторів Полтавського Українського Червоного Хреста. З жовтня 1941 — секретар Полтавського єпархіального управління УАПЦ. 12 травня 1942 митрополитом Феофілом (Булдовським) був висвячений на священика у Покровському соборі міста Харків. Служив настоятелем Миколаївської церкви у Полтаві. Підготував до друку видання Євангелія (у перекладі П. Морачевського) та молитовника (Полтава, 1942). У газеті "Голос Полтавщини" 1941–1943 надрукував низку статей із історії літератури і мистецтва, вірші і спогади.

Восени 1943 року у потоці біженців Демид Бурко потрапив до Німеччини, де в перші повоєнні роки очолював Миколаївську парафію у таборах для неповерненців. З 1973 року — член Ради митрополії УАПЦ. Протопресвітер. Активний співробітник журналу «Рідна Церква», де з 1954 року публікував серію статей-спогадів «З книги буття Української Церкви». Автор спогадів про визначних діячів УАПЦ (серед них митрополити В. Липківський, М. Борецький). Спогади відтворюють картину комуністичних переслідувань Церкви і є важливим джерелом з історії православ'я в Україні. Завершальним етапом релігійно-церковної публіцистики Демида Бурка стала книга "Українська Автокефальна Православна церква — вічне джерело життя" (1988, Бавнд-Брук, США). На її сторінках знайшли місце і полтавські враження автора. 

Помер на 94-му році життя, похований на Штутгартському цвинтарі.