Оксана Левкова: Не можна тримати українськість лише у високих кабінетах

Зустрічі з цікавими людьми сучасності – мовознавцями, літераторами, художниками, істориками тощо – проводяться в Полтавській обласній бібліотеці для юнацтва не перший рік. Однак, близько року тому була сформована єдина концепція та створений проект "Українські акценти". В межах цього проекту в Полтаві побували літератор Степан Процюк, композитор Роман Коляда, молода авторка Марина Смагіна, поет Олександр Обрій, письменник Євген Положій, мовознавець Микола Зубков.

Ми запрошуємо гостей нашого міста і знайомимо з ними полтавців. Це люди, які мають активну громадянську позицію і можуть бути не лише своїми літературними творами, але й діяльністю. Оксана Левкова – якраз така людина, вона дуже активна й цікава особистість

– розповіла провідний бібліотекар Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Олеся Гончара Вікторія Піскова.  

Народившись у Біробіджанському районі Хабаровського краю в родині військового, Оксана Левкова згодом переїхала в Україну – куди направили служити її батька. Українська мова давалася їй важко – певний час, розповідає Оксана, вона просто ненавиділа українську, тому що її примушували вчити нову для неї мову в школі. Але після вступу до Львівського університети ставлення кардинально змінилося.

Це для мене такий розрив шаблонів був! Я ж то думала, що то лише мова Панаса Мирного, лише читання та страждання. А виявилося – ні. Приїхала до нас Оксана Забужко – така стильна жінка і розмовляє українською, або Юрій Андрухович – імпозантний чоловік, і теж україномовний. А музичні вечорі – приїжджають до Львова світові знаменитості і теж розмовляють українською! Тоді я задумалася, а  чи дійсно Україна – то такий "відстій", як про це розповідають в російських гарнізонах. І тут моя ця психологічна травма вилилася в те, що я точно знаю, що відчувають люди, яким нав'язують українську мову. І я знаю, яка різниця між тим, що людина сама дійшла до бажання говорити українською, і тим, коли її примусили

 – зазначила Оксана Левкова.

За освітою журналіст, політолог, кандидат наук із соціальних комунікацій з 2006 року Оксана Левкова співпрацює з ГО "Не будь байдужим". Спочатку – очолила прес-службу, згодом стала директором. Основною метою діяльності організації називає просування українськості – спокійними, креативними методами, наскільки можна говорити про абстрактні речі, а не про конкретний, "мацальний" за термінологією Оксани Забужко, продукт.

Громадська організація "Не будь байдужим" працює над популяризацією української мови та української культури – насамперед, серед самих українців.

Саме активісти цієї організації протягом майже десяти років проводили, наприклад, акції з роздавання значків "Міняю часи на годинник", брошур "Зроби подарунок Україні! Переходь на Українську!", брошур Юрка Журавля та Ольги Ковалевської про гетьмана Мазепу.

На Полтавщині за дванадцяти років було проведено понад десять масштабних заходів та проектів, у тому числі покладання російськомовних глянцевих журналів на Театральній площі в червні 2006 року та рок-дійство під гаслом "Ні Малоросії! Зробимо Україну Україною!" в липні того ж року.

В лютому 2007 року в міському транспорті провели наліпкову акцію з нагоди Міжнародного дня рідної мови з гаслами "Розмовляй українською! Досить боятися бути собою!" та "Розмовляй українською. Це твоя країна!"

Надалі в тексті наводимо цитати лише Оксани Левкової.

 — Хочу зауважити, що ми мали рацію в напрямку своєї діяльності ще 11 років тому. Ту, не побоюся сказати, ідеологічну лінію, яку ми проводили десять і п'ять років тому, її треба було починати проводити раніше і більше, щоб нас підтримували. Тоді би дійсно діяло те, що на Заході називають м'якою силою – "soft power" – і голови наших співвітчизників були повернуті трошки не в той бік, який бачимо зараз, і тоді би не сталося те, що сталося з Донбасом і Кримом. Це не я кажу, а аналітики, політологи, журналісти.  

Оксана Левкова провела в Полтаві кілька днів – відвідувала музеї, побувала в ЗОШ №26, спілкувалася зі вчителями та співробітниками сфери культури. Мова йшла про нові методики навчання, випрацювання єдиної стратегії викладання української мови та української історії, запровадження мовної послідовності,  розширення експозицій, що розповідають про українську культуру та історію – змістивши акценти з "радянськості" на "українськість".

 — Я звернула увагу на брак креативу. Власне, ситуація така ж, як і будь-де – і в Львівській області в музеях є брак креативу, і в Донецькій. Треба думати. Хоча, ясно, що не все ми можемо вирішити. Наприклад, музейних книжок в України взагалі немає – вони не видаються. Це кажу не я, а Український центр розвитку музейної справи – що на тему закохування в себе відвідувача музеїв книжок немає. Мало хто насправді має уявлення про організацію експозицій. Тому ми працюємо над тим, щоб забезпечити ці процеси та допомогти – краще звичайно, вудку дарувати ніж рибу

Оксана Левкова привезла із собою до Полтави "багато кілограмів" книжок – для Полтавського інституту післядипломної педагогічної освіти, Полтавського національного педагогічного університету ім. Короленка та інших вишів, кілька видань поїдуть до Кременчука.

 — Це сучасні українські автори і класична література – книги, які передали нам київські організації. Мушу відкрити вам секрет: у Києві понад двадцять років поспіль тонами штампуються книги – прекрасні книги, різні, ідеологічно правильні. І вони не довозяться вже багато років до регіонів – до того ж Донбасу, Криму, все лягає на плечі активістів. В Києві сидять чиновники, які отримують  великі зарплати, чомусь вболівають за видання, але не вболівають за їх доправлення в різні області. Є цілі структури, які себе дискредитували своєю бездіяльністю: сорок, наприклад, людей роками сидять і п'ють чай, а книги стоять. Добре, що існуємо ми – громадські активісти, які беруть ці книги в рюкзаки і розвозять.

Як не дивно, Оксана Левкова відвідала Полтаву уперше, хоча відвідала майже всі міста України, а ще 2009 року була в Кременчуці. Власне, лише два великих міста, які вона до цього року не відвідувала жодного разу – це Полтава і Рівне. Активістка навіть сама з цього дивується і називає помилкою – приділяючи увагу Сходу та Заходу, чомусь всі забувають про Центральну Україну. Вважається, що тут культура перебуває в еталонному стані.

 — У нас як працюють – беруть технології з заходу і везуть на схід. А от Хмельниччина, Полтавщина і Кропивниччина нас рідко бачать. Це дуже велика проблема – непроговореність центральних регіонів України в інформаційному просторі. Чомусь лише права і ліва частина мапи України проговорена. Є такий вислів, що у цьому літаку фюзеляж взагалі не показаний – є тільки два крила.

На сході ж, попри встановлені не без допомоги медіа стереотипи, акції з популяризації українськості сприймають дуже позитивно. Громадська діячка розповідає, що за майже чотири роки війни безліч разів відвідувала разом з колегами по ГО "Не будь байдужим!" міста в Донецькій та Луганській області, в тому числі ті, що знаходять ся в зоні АТО, і звернула увагу, що там люди дуже україноорієнтовані.

Серед інших проблем сучасної системи освіти громадська діячка називає небажання вчителів розшукувати та доносити до учнів інформацію, яка виходить за межі підручника. Так, при тому, що існують сучасні серйозні українські  видання, які треба лише попросити, написавши листа до Українського інституту національної пам'яті, більшість цього не робить. В мережі є навчальні ролики, виготовлені ГО "Не будь байдужим" з історії України, є історичний фільм про Холодний Яр, але чомусь не спостерігається масового користування цими матеріалами серед шкільних вчителів історії.

 — Нам багато хто закидає, що зараз технології дуже поширені, у всіх є інтернет і є куди вставляти диски… Але я вам скажу, що поки вчителю, чи музейчику, чи інтелектуалу в будь-якому місці не принесеш і не покажеш – не факт, що він зверне увагу. Тому що інтернет – великий смітник, це очевидно, і хто там знає, де взяти компас для цього смітника.

Активісти ГО "Не будь байдужим" окрім іншого, працюють над створенням культурного іміджу України, відмінного від "шароварщини" та етніки. Адже, вважає Левкова, сучасна українська культура це не гурти на кшталт "Лісапєтного батальйону".

 — Ми не боротимемося з цим поки. Ми розуміємо – це явище поки що не зужило себе дискурсивновоно має якось ще розвиватися. Але наш напрям, який ми плекаємо – це українськість така, знаєте, "опіджачена". В піджаку, ділова українськість. Ми з самого заснування нашого руху зрозуміли, що не може бути в нас етніки і релігії. Не можна українськість зводити винятково до етніки і релігії – принципово. У нас жодної акції такої не було.

Оксана Левкова наголошує, що їх організація тяжіє до урбаністичного мистецтва.

 — Як ми можемо досі жити в XIX столітті? Ми ж не можемо бути конкурентоспроможними саме через це! Якщо до середньостатистичного вчителя телефонуєш і кажеш, що прийде всесвітньо відомий модельєр Оксана Караванська нагороджувати вас за мовну послідовність (у нас був такий конкурс колись), учні й директор вийдуть строєм у шароварчиках, пошитих зі штори. От те, що нам заважає.

Проблемою в сприйнятті та розповсюдженні української мови, за думкою Левкової, є те, що з неї плекають рафіновану академічну, "цнотливу" мову.

 — У нас велика проблема в інтелектуальних колах – дуже велика кількість українських патріотів, націоналістів, різних діячів плекають українську цнотливість. Вони говорять про те, що українськість має бути тільки високоакадемічною. А "попса" і матюки і, як Винниченко говорив, "повія і бандит",  не можуть говорити українською мовою. А це ж неправда! Все одно буде якийсь прошарок населення бандитів, все одно будуть повії. І якщо вони заговорять українською, це означатиме, що мова закриває всі лакуни, всюди на своїх місцях. Інакше на її місце в устах повії і бандита прийде інша мова – здогадайтеся, яка. Не можна тримати українську мову й українську культуру тільки в високих кабінетах.

Про ці та інші теми говорили на вельми багатолюдній – всі місця в читальній залі бібліотеки були зайняті – полтавській зустрічі майже дві години.

Жваво обговорювали  болючі питання – засилля  російських поп-зірок на українських каналах (тому ж "Інтері"), російську "тюремну лірику", що звучить із колонок в громадському транспорті, методики викладання історії та рідної мови в школах, а також навчання майбутніх вчителів у профільних педагогічних вишах.

Насамкінець Оксана Левкова передала привезені з собою книжки представникам вишів та полтавським історикам. Також кілька видань залишилося в Полтавській обласній бібліотеці для юнацтва ім. Олеся Гончара.

Разом з книжками була передана настільна гра-пазл "100 років боротьби. Українська революція" для дітей шкільного віку, до створення якої доклали руку історики та фахівці ГО "Не будь байдужим".