Олександр СТЕПАНОВ: "Сьогодні у Полтаві неможливо провести навіть першість міста з легкої атлетики"

Олександр Степанов, радник із питань фізичної культури і спорту начальника профільного управління ОДА, заслужений працівник фізичної культури і спорту України, Почесний голова Полтавської обласної ради ветеранів спорту, багаторічний керманич обласного спорту днями відсвяткував 75-річчя. З нагоди ювілею ми поспілкувалися з "патріархом" фізичної культури та спорту Полтавщини.

Олександр Павлович, вам — 75, як відчуваєте себе?

Дякую. Більш-менш, як то кажуть, завдяки підтримці і турботі рідних, старих товаришів і друзів відчуваю себе нормально. На Полтавщині є люди, які мене не забувають і це приємно. Та й я сам намагаюся себе не запускати — є в моєму щоденному графіку і зарядка, і фізичні навантаження. Є і щоденна робота з ветеранськими організаціями. Постійно доводиться вирішувати якісь питання і проблеми - комусь із колишніх спортсменів потрібно придбати медикаментів, комусь просто допомогти порадою, намагаюся, як і раніше, в силу можливостей, допомагати людям.

Як вас привітали з ювілеєм колеги-ветерани спорту?

Чудово. У нас відбулася тепла і дуже довірлива розмова в сімейній атмосфері. Ми багато років знаємо один одного, у нас немає ніяких секретів. Дуже приємно, що мене не забувають. Значить, життя прожив недаремно.

Ви і до цього дня активно працюєте в спортивному русі області. Які питання вважаєте наразі для себе найбільш актуальними?

Найважливіші питання, які стоять на порядку денному — це розвиток дитячого спорту. Я вважаю, що у нас дуже талановита земля, багато обдарованих дітей і мені подобається, як наразі працює обласне спортивне управління. Я вважаю що правильною дорогою рухається як керівник Олександр Буцький, правильно розуміє розвиток спорту. Він іноді радиться — і хоча не завжди погоджується, але принаймні, до моєї думки прислухається.

Ми щиро вітаємо масштабну акцію з будівництва футбольних і міні-футбольних полів та майданчиків в області. Добре, що влада виділяє на це кошти. З негативних моментів — мене категорично не влаштовує робота дитячо-юнацьких спортшкіл в області. Багато з них не мають нормальної матеріально-технічної бази. Особливо велика проблема — в районах. Є в області райони, наприклад — Хорольський — де немає навіть нормального спортзалу, однак при цьому є ДЮСШ. Вибачте, але це нонсенс!

Потрібно шанувати традиції та розвивати ті види, в яких ми традиційно сильні. Однак не завжди це можливо. Сьогодні на стадіоні "Ворскла" імені Бутовського, не кажучи вже про інші арени міста, нема можливості провести навіть першість міста з легкої атлетики — доріжки у нас в жалюгідному стані, зате за футбольними воротами чомусь стоять КрАЗи. Не розумію – навіщо вони на спортивній арені?

А хіба можна було прибирати олімпійську чашу? Я цей стадіон будував, чотири рази стелив бігові доріжки і у мене серце кров'ю обливається, коли я бачу його теперішній стан.

Чи відчувають топ-спортсмени підтримку влади?

Стратегічно у нас все правильно вирішують — олімпійці і стипендії отримують, і квартири. Намагаємося тут йти в ногу з часом. 

А як щодо ветеранського руху?

Ветеранський рух у нас є, вірю що наша організація буде серед кращих в Україні, але уваги до нас із боку органів влади, якщо чесно, немає. Нема у нас ані власного приміщення, де ми могли би зустрічатися і проводити різні заходи, ні своєї газети, ні стипендій ветеранам спорту, як це вже зроблено в інших областях.

Влада не може фінансувати весь спорт. Які види спорту, на ваш погляд, є пріоритетними в області?

Стратегічні види — футбол, легка атлетика, веслування, бокс, волейбол. Вони традиційні для нашого регіону. На жаль, в загоні знаходиться нині дуже популярна колись важка атлетика, слабко фінансується гандбол. Мені це особливо боляче, адже я свого часу десять років був капітаном гандбольної збірної Полтавської області.

Я працював колись директором спортшколи і сьогодні мені складно зрозуміти, як можна розвивати спорт одночасно за 6-7 напрямками, маючи в штаті на кожен вид всього одного-двох тренерів.

Велика проблема — оплата праці тренерів, вони у нас в країні чомусь на самому останньому місці щодо зарплат. При цьому талановитих хлопців і дівчат серед наставників у нас дуже багато. Багато з них не витримали і пішли в інші галузі — в бізнес, будівництво, торгівлю. Хтось поїхав за кордон і шукає себе там... Але ж питань у тренера завжди дуже багато — дітей потрібно одягнути, взути, забезпечити поїздки на збори і змагання - без підтримки жоден тренер не в змозі дати результат. На жаль, на зміну одним не приходять інші атлети, у багатьох видах спорту молодим нема у кого вчитися.

Багато разів повторював свою думку — дитячий тренер повинен мати матеріальну зацікавленість. Виховав футболіста збірної — отримай відповідну винагороду. Все повинно бути чітко і прозоро. Тренер повинен мати і моральну, й матеріальну винагороду. Тільки так ми повернемо авторитет професії.

Дует веслувальників Янчук — Міщук через багато років нарешті знову приніс Полтавщині олімпійські медалі. Чия це заслуга?

Олімпійський успіх — це результат плідної роботи великого числа людей на чолі з тренером Миколою Мацапурою. Це копітка робота, заснована на розумінні нюансів підготовки спортсменів високого класу, на чотирирічному циклі. У підсумку — цей наставник підтвердив своє реноме — він готує продукт світового рівня.

Наша олімпійська надія на 2020 рік — чемпіон світу з боксу Олександр Хижняк.

Саша ще своє покаже, я впевнений у тому. Це серйозний, вдумливий хлопець, який постійно прогресує, працюючи в творчому тандемі з тренером-батьком. У Полтаві до Хижняка ніколи не було свого чемпіона світу з боксу і я сподіваюся, що Олімпіада-2020 стане вінцем його кар'єри в любительському боксі.

Що думаєте з приводу футбольних успіхів Полтавщини?

На жаль, мені не подобається багато речей, які нині відбуваються як на полі, так і в кулуарах. До того ж, гадаю, мене, як людину, яка фактично очолювала "Ворсклу" протягом 12 років, клуб несправедливо забув. І нехай керував я командою неофіційно, але в союзні часи саме голова обласного спорткомітету був фактичним господарем команди майстрів. Зараз хоча би слово замовили, хоча б абонемент подарували...

Не подобаються мені і "бої за федерацію", але свою думку про це я залишу при собі. А то знаєте, як буває, слово скажу — а кожен його зрозуміє по своєму. Не хочу про це багато говорити, бо сумно стає. Одного разу мене навіть не пустили на стадіон "Ворскла", який багато років був для мене другою домівкою — що тут додати ще?

Що побажаєте молодим спортсменам та тренерам?

Побажаю їм здоров'я і терпіння. Є у мене велика надія на них, адже є у нас таланти. Їм би трохи допомогти — і ми дамо поштовх у розвитку спорту в області.

А ще я хотів би сказати про наших ветеранів спорту. Такі люди як полтавець Олег Федорко та Анастасія Дойникова з Миргорода доводять, що можна давати результат наперекір усьому, маючи волю і залізний характер. Їм, повірте, мало хто допомагає — але незважаючи на це, ветерани продовжують прославляти на змаганнях найвищого міжнародного рівня і Полтавщину, і Україну.