Харків’янка вже ніколи не забуде обстріли мікрорайону, в якому мешкала з родиною. Після повномасштабного вторгнення у місті залишалися ще понад тиждень.

"До нашого району не долітали "Гради", почали бомбити літаками. Недалеко від нашого будинку впала 500-кілограмова фугасна бомба. Вибило вікна, дуже страшний був вибух. Були ті, хто загинув. Я вперше відчула, що таке – є такий вираз – "холодіти від страху", – розповідає харків’янка.

Фото: Суспільне Полтава

Дитячий садок, де нині проживає Олена Бондаренко

У Харкові, каже Олена, було складно дістати продукти і ліки.

"У мене син хворіє на цукровий діабет. У нього закінчувався інсулін. На той момент у Харкові інсулін було не знайти. Всі медзаклади були закриті, а їздити по Харкову –страшно було пересуватися. Страшно, звісно, коли бачиш лежачі на вулиці трупи людей, які просто йшли кудись по продукти".

Нині жінка з родиною та собакою оселилася у дитячому садку в Щербанівській громаді.

"Ми ліжка просто з’єднали, постелили зверху дитячі матраци, взагалі-то спати дуже зручно. Спиться тут дуже гарно. Тихо, у порівнянні з Харковом. Прокидаєшся від співу птахів, від сонячного світла".

Фото: Суспільне Полтава

Харків’янка Олена проводить заняття з дітьми

До війни Олена працювала з дітьми. Нині – відновила заняття в онлайн-форматі.

"Я взагалі, в принципі, педагог-дошкільник. Бачите, кажу, як життя занесло – я тепер не тільки працюю з дітьми, дошкільнятами, але навіть і живу в дитячому садку. У Харкові у мене був приватний дитячий центр – я навіть не знаю, якщо чесно, живий він чи ні, до чого я повернуся. Я навіть відчула якийсь прилив сил і сенс життя. Хоч мета цих занять – навчання грамоті, лічбі, письму, але я зараз в дітях намагаюся підтримати моральний дух. Дух переможців. Наші діти всі вірять в перемогу України. І подають нам, дорослим, приклад і віру в те, що ми обов’язково переможемо".

Займається Олена з трьома десятками дітей безплатно. Робота, каже, допомагає відволіктися.