Полтавців запрошують на віртуальну виставку

Її мати – Вікторія Ємець – викладач і хормейстер, батько – Євген Путря – художник.

З раннього дитинства Сашенька вирізнялася природною обдарованістю, винахідливістю та веселою вдачею. Дівчинка рано навчилася читати й писати.

Вже в чотири роки вона самостійно відсилала вітальні листівки знайомим і родичам. Знала напам’ять багато віршів та казок, артистично розповідала їх.

В три роки дівчинка почала малювати і вирішила, що буде художницею, як тато, бо ж на мамин шлях ступила її старша сестра – Валерія, яка чудово знається на мистецтві, та вибрала музику – стала скрипалькою.

Дівчатка часто разом малювали та слухали класичну музику. Можливо, саме це спричинило ранній розвиток Саші, як творчої особистості. Жива природа, а особливо беззахисні тварини, захоплювали дівчинку своєю казковістю і викликали співчуття. Сашенька одягала їх в казкові строї, і вони ставали щасливими і безтурботними в її малюнках.

Оселя юної художниці нагадувала Ноїв Ковчег: сіамський кіт-красень Мітхун, ласкаве собача Альфа, папужки Тоша і Гоша, а в акваріумі – рибки, тритончикі, равлики. Це був квітучий рай, та все зів`яло, коли в січні 1983 року Сашенька захворіла на лейкемію. Зупинити хворобу лікарі не могли.

Почався новий відлік часу. Залишалося зовсім мало – шість років. Та весь цей час Сашенька продовжувала малювати, перемагаючи виснаження і біль. Хвороба змінила дівчинку. Колір в композиціях став яскравішим, а лінії – чіткіми і співучими. Портрети передавали психологічний стан, настрій, душу.

Пішовши до школи, Сашенька стала улюбленицею вчительки за відмінні оцінки, а однокласники лагідно називали її «наш професор». Та безжальна хвороба потребувала постійної опіки лікарів з чтким дотриманням режиму. Навчання продовжили вдома. На той час Саша визначилася в мистецьких вподобаннях. Окреслилося коло її улюблених художників: Веласкес, Рєпін, Білібин, Матейко, Гольбейн, Альтдорфер, Дюрер. Саме дюрерівські мідьйорити надихнули Сашеньку на створення особистої монограми. Батько Євген Васильович працював вдома, не залишаючи доньку наодинці.

Вони стали довірливими друзями, гуртом малювали, читали, готували їжу, в погожі дні виїздили велосипедом за місто, відвідували музеї, виставки, концерти, кіно. З мамою Саша залюбки готувалася до свят, допомагаючи на кухні. І навіть вироби з тіста ставали оригінальними витворами мистецтва.

Мимоволі це наївне дитя дорослішало.

Її обтяжували питання, на які немає ні відповіді, ні пояснення: -Мамо, за що люди нищать тварин? Татусю, чому люди такі злі? – дивувалося дівча, спостерігаючи реальний світ: війна в Афганістані, чорнобильська трагедія … І в своїх малюнках рятувала планету, як могла: покинутих тваринок поселяла в недосяжних пещерках, у підводних човнах, забезпечивши їх необхідним.

Цей вигаданий світ був насичений любов’ю і злагодою, царили в ньому краса і гармонія.

Життєрадісна вдача Сашеньки не підкорялася безжалісній хворобі. Дівча зоставалося лагідним і терплячим, та тільки в оченятах виднілась глибока печаль.

Сашенька прожила 11 років, один місяць, 21 день і холодної січневої ночі залишила цей світ.

Тіло юної художниці поховали на старому міському кладовищі, та душа залишилася в її віршах, листах, записничках та 2279 прекрасних малюнках.

Міністерство культури прийняло рішення про те, що вся мистецька спадщина Саші Путрі є надбанням держави. За життя художниці було проведено дві персональні виставки.

Після її смерті було організовано 87 виставок у багатьох країнах: Австрії, Азербайджану, Англії, Німеччині, Греції, Індії, Латвії, Росії.

З 1994 року в Полтаві при фонді захисту і підтримки обдарованих дітей діє Дитяча художня галерея імені Саші Путрі, в одному із залів якої діє постійна виставка її малюнків.

Посмертно Саша Путря нагороджена золотою медаллю Христа Спасителя «За життя, варте людини»; орденом Святого Миколая Чудотворця «За примноження добра на Землі»; міжнародною премією Індії «Неру бал саміті»; іконою «Господь Вседержитель» в срібному окладі.

Знято п’ять документально-публіцистичних фільмів.

Полтавська поетеса Лідія Віценя написала художньо-документальну повість «Сашенька».

Дивовижний світ, створений Сашенькою, продовжує жити в малюнках, випромінюючи любов та гармонію.